Читати книгу - "Сповідь"

Всі ці події повинні були б остаточно вилікувати мене від моїх фантастичних любовних мріянь, і, можливо, саме Небо послало мені цей засіб, щоб відвернути їхні згубні наслідки. Але моя нещаслива зірка виявилася сильнішою, і ледве я почав знову виходити з дому, як моє серце, голова і ноги попрямували звичним шляхом. Я кажу звичним у певному розумінні, адже мої думки, дещо менш екзальтовані, цього разу залишилися на землі, але робили такий ретельний вибір з найпривабливішого в усьому, що це добірне товариство було не менш химерним, ніж те, яке я покинув.

Я уявив собі любов і дружбу, двох кумирів свого серця, втілених в найчудовіші образи. Я прикрасив їх всією чарівністю красної статі, яку завжди обожнював. Я малював собі двох подруг, а не друзів, бо хоча приклади перших рідше трапляються, зате вони привабливіші. Я наділив їх характерами схожими, але різними, зовнішністю не досконалою, а собі до вподоби, одухотвореною добротою і чутливістю. Одну я зробив брюнеткою, а другу – блондинкою, одну – жвавою, другу – тихою, одну – розсудливою, другу – легковажною, але легковажність її була така зворушлива, що, здавалося, доброчесність від цього тільки вигравала. Одній з них я дав коханого, якому інша була ніжною подругою і навіть чимось більшим, але ні суперництва, ні сварок, ні ревнощів я не допускав, адже мені важко уявляти сумні почуття, і я не хотів затьмарювати цю радісну картину нічим, що могло б спотворити природу. Закохавшись у двох своїх чарівних героїнь, я ототожнив себе з коханим і другом, але малював його в своїй уяві молодим і привабливим, наділивши його, крім того, всіма чеснотами й вадами, які усвідомлював у собі самому.

Щоб помістити своїх героїв у відповідну обстанову, я перебрав у пам’яті одне за одним усі найпривабливіші місця, які бачив під час своїх подорожей. Але ніде я не знаходив ні гаїв, достатньо свіжих, ані краєвидів, достатньо зворушливих, які відповідали б моїм бажанням. Можливо, мене задовольнили б долини Фессалії,[166] коли б я бачив їх, але моя уява, стомившись вигадувати, прагнула знайти який-небудь справді існуючий куточок, щоб він став точкою опертя й підтримав би в мені ілюзію реальності мешканців, яких я хотів там оселити. Я довго думав про Борромейські острови,[167] де мене захоплювали чудові сади, але вирішив, що вони надто прикрашені і штучні для моїх персонажів. Водночас мені необхідне було озеро, і я нарешті зупинився на тому, навколо якого ніколи не переставало блукати моє серце. На березі цього озера я вибрав куточок, до якого вже здавна линув у мріях про щастя, що його не судилося мені спізнати. Рідні місця моєї бідолашної матусі все ще вабили мене до себе. Контрасти рельєфу, багатство й різноманітність краєвидів, пишнота й велич всеохоплюючого почуття, що хвилює серце, підносить душу, змусили мене зробити остаточний вибір, і я помістив своїх юних вихованок у Веве. Ось усе, що я вигадав спочатку, а решту було додано вже згодом.

Я довго обмежувався таким невизначеним планом, бо його було досить, щоб наповнити мою уяву приємними предметами, а моє серце – почуттями, якими воно любило себе живити. Ці образи, повертаючись знов і знов, набували все більшої чіткості і нарешті отримали в моїй голові закінчену форму. Ось тоді мені захотілося викласти деякі із створених мною положень на папері і, пригадавши все, що я пережив замолоду, дати таким чином свого роду вихід своїй жадобі кохання, яку я не зміг задовольнити і яка поглинала мене.

Спершу я накидав на папері кілька розрізнених листів, без будь-якого зв’язку й послідовності, і коли вирішив їх об’єднати, це виявилося дуже важко. Неймовірно, але це правда: перші дві частини були написані майже цілком у такий спосіб – без продуманого плану і навіть без розрахунку на те, що у мене коли-небудь виникне спокуса зробити з цього закінчений твір. Тому обидві ці частини, складені пізніше з матеріалів, що не призначалися для такої мети, переповнені багатослівними вставками, яких нема в інших частинах.

У розпалі моїх фантазій мене відвідала пані д’Удето. Цей візит її був першим, але й останнім, на жаль, як буде видно в подальшому.

Графиня д’Удето була дочкою покійного пана де Бельгарда, головного відкупника, сестрою пана д’Епіне, а також пана де Лаліва і де Ля Бріша, які обидва служили при дворі. Я говорив, що познайомився з нею, коли вона була ще дівчиною. Після її заміжжя я зустрічався з нею тільки на святкуваннях у Шевреті, у її невістки пані д’Епіне. Часто проводячи з нею по кілька днів то в Шевреті, то в Епіні, я не тільки завжди зустрічав з її боку дуже люб’язне поводження, але мені навіть здавалося, що вона ставиться до мене з прихильністю. Їй подобалося гуляти зі мною, ми обидвоє любили піші прогулянки, і розмова між нами не вичерпувалася. Проте я ніколи не бував у неї в Парижі, хоча вона багато разів запрошувала мене і навіть наполягала, щоб я приїхав. Її близькість з паном де Сен-Ламбером,[168] з яким у мене почала зав’язуватися дружба, пробуджувала в мені ще більшу цікавість до неї. Якраз для того, щоб переказати мені звістку про цього друга, що був тоді, здається, в Маоні, вона й відвідала мене в Ермітажі.

Цей візит був трохи схожий на початок роману. Вона заблукала в дорозі. Її кучер, звернувши з кружної дороги, хотів проїхати напростець від млина в Клерво до Ермітажу. У видолинку її карета заїхала в багно, пані д’Удето вирішила вийти з екіпажа і далі піти пішки. Її легкі черевички скоро промокли, вона потрапила в грязюку, її прислуга заледве витягла її звідти, і нарешті вона дісталася до Ермітажу в чоловічих чоботях, наповнюючи повітря своїм дзвінким сміхом. Побачивши її, я теж розсміявся. Їй необхідно було перевдягнутися, і Тереза поклопоталася про це, а я запросив її без церемоній розділити нашу сільську трапезу, і страви припали їй до смаку. Була вже пізня година; вона залишалася недовго, але побачення наше виявилося таким веселим і так їй сподобалося, що вона, мабуть, була не проти повторити його. Але здійснила вона цей намір лише через рік; та це запізнення, на жаль, не врятувало мене від загибелі.

Осінь моя минула за досить несподіваними заняттями: я сторожував фруктовий сад пана д’Епіне. У Ермітажі був ставок, звідки була проведена вода