Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

Метнулась на машинну палубу, закрила панель доступу. Дорогою до люка підігнулося коліно. Відкрила люк, зірвала з голови шолом і впала, відсапуючись. Її поле зору звузилось, яскраві іскри заповнили периферію того поля. Раз підвелася, перепочила, ще раз підвелася — та й розпливлася всією вагою тіла по палубі.

«Повідомлення для Джеймса Голдена. Я володію ситуацією заради якогось ширшого визначення поняття контролю», — подумала вона й засміялась. Аж закашлялась, та так довго й тяжко, що ще гірше заболіли їй ребра. І знову напав сміх.

***

На сімдесят першій своїй виправі Наомі бухнулася об стінку. Добряче приболіло. Вона закрила люк, що вів до головного приміщення корабля, позакривала печаті й надягла шолом на свій антивак. Ще й не зафіксувала його як слід і ще й нового п’ятихвилинного відліку не розпочала, як упали її руки. До боків припали. Ні, вона не зробила того свідомо — просто воно так сталось і край. Невиразно якось стривожившись, вона сіла на палубу, спиною притулившись до стінки, й спробувала ворухнути ними. Якщо її спаралізувало чи ще щось таке, то це вже буде зовсім інша в неї ситуація. Був би то дозвіл зупинитись. Але ж ні: руки все ще згинались, і плечі все ще рухалися. Це просто від виснаження. Наразі навіть спроба ковтнути слину була для неї геройський вчинок. Вона заплющила очі, хоч і боялася, що враз провалиться в сон. Але ж від того виснаження вже й заснути годі... То просто посиділа.

Була б у скафандрі батарея, то він, її антивак, незагайно зафіксував-підсумував би всі болячки її тіла. Від зневоднення голова боліла все дужче, так, що аж нудило. Шкіра була попечена, де її, незахищену, палило сонце. Вона й досі кашляла, а відхаркувалося зовсім небагато. І вона так собі зміркувала, що нині її кров складається, чи не в рівновеликих пропорціях, із плазми й токсинів виснаженості.

Ті дві невеличкі її перемоги: двигун і передавач — то ж чи не кінець? Адже опісля її зусилля або зводилися нанівець, або заскладно було їх реалізувати, або ж і те, й те вкупі. Ті повторювачі, що могли б зупинити ядерну реакцію, були або не вмонтовані під час будівництва «Чецемоки», або ж їх запхнули десь поміж двох корпусів, куди добутися годі. Той сенсорний набір, що міг би спричинити фатальну помилку в роботі магнітної камери, коли б наблизився який корабель із наміром порятувати Наомі, — той набір виявився недосяжним — змонтованим десь на зовнішньому корпусі. П’ять чи й шість місць вона могла б удрукувати в комп’ютер, але жодне з них не мало інтерфейсу, а вона не могла щось таке ввести. Час від часу й інші задуми, часом вельми ускладнені, світлячками спалахували в її свідомості. Декотрі з них, либонь, були й досить добрі. Але от біда: надто швидко всі вони згасали в її голові.

Вона таки заснула? Чи то мозок її так спрацьовував: скік сюди, скік туди? Але вона почула голос. Тихіший за її шепіт у тім записі — однак він вирвав її з тієї знебулості.

— Агей, ви там, на «Чецемоці»! Привіт! Це говорить Алекс Камаль, тимчасово зі «Смугача». Наомі? Якщо ти там, я б радий був отримати від тебе якийсь знак. Хотів би я допевнитися, що це справді ти там, перш ніж ми висадимось, аби тебе забрати. Трохи дивно поводиться твій корабель, то ми трохи нервуємось. Ну, а якщо там немає Наомі Наґати? У мене наразі п’ятнадцять торпед націлено на цю «Чецемоцю», отож ви, хто там сидить, ви будьте ласкаві та й переговоріть зі мною!

— Не треба висадки! — мовила вона, хоч і знала: йому не почути її. — Не наближайтеся! Не наближайтеся!

Усе їй боліло. Світ кружеляв перед її очима. Усе давалося так тяжко. Якось зіп’ялася на ноги, а голова пливе. Боялася, коли б не зомліти. І що як вона нахилиться, а вже не випростається? Треба ж було вишукати який-небудь спосіб застерегти Алекса, щоб не наближався, бо міг статися вибух. І байдуже, врятується вона при цьому чи ні. Отже, це добрий її день. На таке вона й не сподівалася, але ж змора... вона така зморена...

Натужно дихаючи, вона востаннє відчинила інженерний люк й заспотикалася до ліфта. А з ліфта — в шлюз.

Розділ сорок п’ятий. Еймос

Дарма що єдина мережа, яка тут працювала, була локалка «Чжан Ґуо», як все ж приємно знову мати робочі ручні термінали! Еймос лежав на дошках, загнаних у вузький простір між двох корпусів. Решту своєї бригади він чув-відчував лиш як тихе дзенькання магнітних клямр та легкий, заспокійливий дух зварювального пальника. Прилад, якого він приєднав до електроенергетичної лінії, показував нуль.

— А як тепер? — спитала Кралюся.

— Нічого.

Промайнуло кілька секунд.

— А тепер?

— Нічого.

Іще секунда. Прилад запищав, індикатор хутко подерся від нуля до позначки вісімдесят дев’ять.

— Є, Кралюсю! — доповів. — Аж під дев’яносто.

— То підключаємо, — сказала вона, й, хоча ручні термінали були налаштовані тільки на аудіозв’язок, він ніби побачив, як вона заусміхалась. Відімкнув амперметр, запшикав ізопінкою дірки, що наробив для проводки.

— Еріку? Якщо ти десь тут, то ми готові продіагностуватись.

— Звісно ж, я тут, — відгукнувся Ерік. — Де б мені ще ходити? Значить, робимо діагностичну прогонку всіх систем. А ви двоє погуляйте десь.

Еймос свиснув раз, а різкі відлунки зробили той свист іще пронизливішим.

— Перервусь на відпочинок. А ви, хлопці, відкрийте отой канал та й зачекайте на мене. Нічого винятково розумнющого не робіть.

Почувши колективно-згідливе покашлювання, Еймос вихопився з того проміжку між корпусами й рушив до панелі доступу, користуючись хапалками для рук і всякими структурними підпорами. Бригада-Б не дуже багато підсобляла, однак робили ті чимало такої простішої роботи, що забирає купу часу. Ну, а Еймос із Кралюсею та Еріком робили корабля здатним полетіти в небо. Хоча досі половина всіх їхніх зусиль ішла на усунення тих неполадок, що на­коїли слуги, невміло намагаючись змусити корабля полетіти. А друга половина зусиль була спрямована на пошуки головної причини нельотності «Чжан Ґуо». Вельми показний зовні, всередині він був зроблений на галай-балай, себто стук-грюк, аби з рук. На машинній палубі Еймос викопав ганчірку, якою чистили обладнання, а після неї відчищав свої пальці й зап’ястя. Пінка: де тонше, там уже й затверділо, тож знімалося воно, мов шкаралупа з креветки.

Обоє дверей шлюзу були гостинно відчинені, й до них приставлено переносний трап. Вікна ангара