Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

850
0
28.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остап Вишня. Невеселе життя" автора Сергій Анастасійович Гальченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 148 149 150 ... 293
Перейти на сторінку:
боюсь, чтобы это не был сон.

Все и всем читаю телеграмму, и радостно брыжжет все мое существо. Как хорошо на свете жить! Ах, как хорошо!

Мыслей полно о будущем.

И хлопот о настоящем. Ликвидируюсь быстрыми темпами. Как-то да доберусь к тебе, а там будь что будь. Живут люди всюду, и мы заживем понемногу. Радость ты моя! Скорее бы уже выезжать, а то мне страшно, что с тобой что-нибудь приключится.

Временами не верю, что телеграмма есть, и что это факт неизменимый.

Полна радости и энергии. Мура тоже в восторге. А Вячко захотел ехать с нами, да баба успокоила, что «век будут доживать здесь». Мне даже его не жаль, а все о тебе думаю и о том, как мы жить будем вместе.

Моя хорошая далекая радость! Когда же я увижу тебя? Хотя бы уж скорее все уладить да ехать. Деньги у меня есть, но хочу больше собрать, чтобы было чем жить первое время у тебя.

Выслала вчера посылку первую на Вою. Прости только, что так долго не высылала, но месяц ничего от тебя не получала и не знала, где ты и что с тобой. Даже послала с перепугу начальнику Печорского отделения телеграмму, чтобы сообщил, где ты пропал. Вот только поэтому и посылку задержала. Но я так безумно счастлива сейчас, что просто нет слов для выражения. Потерпи немного, и я явлюсь с Мурой и обниму, и приголублю твою бедную сивую головоньку.

Да неужели будет такой момент, что я смогу тебя обнять и поцеловать твои глаза.

Родной мой! Далекий, дорогой!..

Люблю и жду еще вестей. Правда ли, что разрешили жить вместе?! Все не верю и плачу, и смеюсь, и собираюсь, и страшно, чтобы не изменилось. Так мало у меня в жизни удач, что и этой боюсь верить.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

3 липня 1935 р.

3 липня 1935 р.

Воя, Ухтпечлаг, Остапу Вишне.

Высылаю свою посылку, 50 [рублей] денег. Вторую посылку [на] рудник собираю [в] дорогу. Целую Вишня. [Варя]

Радіограма про призначення Губенка П. М. медпрацівником у санчастину

2 вересня 1935 р.

РАДИОГРАММА

Кедр № 46 сл. 30 1 час… мин.

Молния ПРИНЯТО:

Черноиванову Чис. 2 ч. ____ м.____ деж.______

Губенко Павел Михайлович из 1КВЧ рацией отделения на имя товар. Закарьян 11280 назначают санчасть медработником последний подлежит водворению просьба не со[…]

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О. і М. М.

17 вересня 1935 р.

17.ІХ.1935

Пароплав «Шахтер» – Печора.

Дорогі мої, любі мої, милі мої!

Варюша моя! Мура любенька!

Їду я на рудник. Довго-довго я дивився на те місце на баржі в Кедровому, де я вас, моїх рідних, залишив. Уже вас і не видно, – тільки баржа бовваніє, – а я все дивлюсь. Так і розтанули ви, мої любі, в далечині… Яка жорстока дійсність… Та поїхав я і їду – з кріпкою надією, що ми ще побачимось і що побачення те не буде таким нервовим, важким, як оце теперішнє, що його нам зіпсували злі люди…

В Конецборі ми брали дрова. І довго-довго ми там стояли – годин, мабуть, з чотири чи п’ять. Усе я дивився в бік Кедрового, та вже не видко було нічого…

Їду я добре. В каюті, внизу – тепло й просторо, бо ми тільки вдвох – я та мій «проводир», що спав рівно 24 години. Зараз під’їздимо до Бичевника. Пароплав сунеться куди гірш, ніж черепаха – 4 кілом. на годину. На Бичевнику залишаємо баржі і далі підемо швидше, так що, думаю, – що будемо на руднику завтра (18) ввечері.

Біля Данилівки (кілом[етрів] 40 од Кедрового) о 12 год[ині] вночі зустріли «Соціалізм» – він там ночував.

Як мені хотілося закричати вам, щоб ви там не спізнилися, бо буде він в Кедровому год[ині] о 7 ранку 17/ІХ, тобто сьогодні. Чи встигли ж ви, мої діти, сісти! Оце мене страшенно непокоїть. Та невже ж там не було звісток, що «Соціалізм» таки йде (це вже напевне). Коли сіли (а я все-таки гадаю, що сіли!) – то тоді спокійний і бажаю вам щасливої подорожі!

Так, їду я добре. Навіть постіль розв’язав та послався та так добре виспався, що куди там! Не знаю, як я її завтра складу. Я так пильно дивився, що за чим складено, щоб і в мене вийшло так, як і в тебе. Тільки навряд?!

Сьогодні розхрабрився і варив собі кампота. П’ю чай, їм сало, і на кампот потягло. А що ви там їсте, в далекій цій важкій дорозі… Хоч би ж доїхали, як слід. Ждатиму телеграми, як сонця.

Про роботу, про життя на руднику не думаю нічого: як буде, так і буде. Знаю, що ти, Варю, зо мною, я не сам, – це головне.

Листа пишу на пароплаві – тут дали мені все – і каюту, і чорнила. А нігде мені нема спокою – і тут просять, щоб випустить стінгазету. Ніяк я не втечу від КВЧ, а мене за це ще й б’ють, – ніби я сам цього хочу?! О, господи!

Так багато хотілося тобі, Варю моя, на прощання сказати – і подяки слів гарячої за те, що приїхала втішити мене, загнаного, і любові, і пошани, і надії, та кім’ями всі слова в горлі стали од горя і туги, що розлучають нас. Ваші ясні постаті, твоя й Му-рина, що стояли сумні на баржі, назавжди залишаться в мене в серці… Вони мене підтримуватимуть у важкому моєму житті. Здорові б ви тільки були, щоб я міг ще раз побачити Вас. Не забувайте Вячка, пишіть йому, любіть його – сироту. Він – хороший хлопець і не забуде ніколи Вашої любові.

Привітай сердечне від мене всіх «архангельців». Скажи їм, що я безмірно дякую їм усім за те, що тебе підтримали.

Цього листа гадаю одіслати цим же пароплавом до Уси, там його кинуть. Адресую на Архангельськ «до востребования».

Щасти ж вам доля! З мукою чекаю телеграми, чи доїхали. За мене не турбуйтесь – буду жити, щоб Вас побачити й обняти. Писатиму – дай тільки адресу. Писатиму часто. Обнімаю рідних моїх, дорогих! Цілую кріпко, кріпко.

Ваш Павл[о]

Еджыд Кырта,

Троицко-Печерск[ий] р[айон],

Коми область.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

14 листопада 1935 р.

14. XI.35.

Рудник Еджыд-Кырта.

Не знаю, моя рідна, моя любима й дорога Варю, моя маленька Мурочко, – чи дійде цей лист до Вас, бо зараз розпуття – це одно, а друге – зліквідували в нас на руднику пошту, і листи та телеграми десь лежать, це ті, що до мене, а ті, що від мене – ніяк передати.

Телеграму про те, що доїхала ти до Архангельського я дістав аж 5 листопада! На телеграмі не було дати,

1 ... 148 149 150 ... 293
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"