Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Все и всем читаю телеграмму, и радостно брыжжет все мое существо. Как хорошо на свете жить! Ах, как хорошо!

Мыслей полно о будущем.

И хлопот о настоящем. Ликвидируюсь быстрыми темпами. Как-то да доберусь к тебе, а там будь что будь. Живут люди всюду, и мы заживем понемногу. Радость ты моя! Скорее бы уже выезжать, а то мне страшно, что с тобой что-нибудь приключится.

Временами не верю, что телеграмма есть, и что это факт неизменимый.

Полна радости и энергии. Мура тоже в восторге. А Вячко захотел ехать с нами, да баба успокоила, что «век будут доживать здесь». Мне даже его не жаль, а все о тебе думаю и о том, как мы жить будем вместе.

Моя хорошая далекая радость! Когда же я увижу тебя? Хотя бы уж скорее все уладить да ехать. Деньги у меня есть, но хочу больше собрать, чтобы было чем жить первое время у тебя.

Выслала вчера посылку первую на Вою. Прости только, что так долго не высылала, но месяц ничего от тебя не получала и не знала, где ты и что с тобой. Даже послала с перепугу начальнику Печорского отделения телеграмму, чтобы сообщил, где ты пропал. Вот только поэтому и посылку задержала. Но я так безумно счастлива сейчас, что просто нет слов для выражения. Потерпи немного, и я явлюсь с Мурой и обниму, и приголублю твою бедную сивую головоньку.

Да неужели будет такой момент, что я смогу тебя обнять и поцеловать твои глаза.

Родной мой! Далекий, дорогой!..

Люблю и жду еще вестей. Правда ли, что разрешили жить вместе?! Все не верю и плачу, и смеюсь, и собираюсь, и страшно, чтобы не изменилось. Так мало у меня в жизни удач, что и этой боюсь верить.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

3 липня 1935 р.

3 липня 1935 р.

Воя, Ухтпечлаг, Остапу Вишне.

Высылаю свою посылку, 50 [рублей] денег. Вторую посылку [на] рудник собираю [в] дорогу. Целую Вишня. [Варя]

Радіограма про призначення Губенка П. М. медпрацівником у санчастину

2 вересня 1935 р.

РАДИОГРАММА

Кедр № 46 сл. 30 1 час… мин.

Молния ПРИНЯТО:

Черноиванову Чис. 2 ч. ____ м.____ деж.______

Губенко Павел Михайлович из 1КВЧ рацией отделения на имя товар. Закарьян 11280 назначают санчасть медработником последний подлежит водворению просьба не со[…]

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О. і М. М.

17 вересня 1935 р.

17.ІХ.1935

Пароплав «Шахтер» – Печора.

Дорогі мої, любі мої, милі мої!

Варюша моя! Мура любенька!

Їду я на рудник. Довго-довго я дивився на те місце на баржі в Кедровому, де я вас, моїх рідних, залишив. Уже вас і не видно, – тільки баржа бовваніє, – а я все дивлюсь. Так і розтанули ви, мої любі, в далечині… Яка жорстока дійсність… Та поїхав я і їду – з кріпкою надією, що ми ще побачимось і що побачення те не буде таким нервовим, важким, як оце теперішнє, що його нам зіпсували злі люди…

В Конецборі ми брали дрова. І довго-довго ми там стояли – годин, мабуть, з чотири чи п’ять. Усе я дивився в бік Кедрового, та вже не видко було нічого…

Їду я добре. В каюті, внизу – тепло й просторо, бо ми тільки вдвох – я та мій «проводир», що спав рівно 24 години. Зараз під’їздимо до Бичевника. Пароплав сунеться куди гірш, ніж черепаха – 4 кілом. на годину. На Бичевнику залишаємо баржі і далі підемо швидше, так що, думаю, – що будемо на руднику завтра (18) ввечері.

Біля Данилівки (кілом[етрів] 40 од Кедрового) о 12 год[ині] вночі зустріли «Соціалізм» – він там ночував.

Як мені хотілося закричати вам, щоб ви там не спізнилися, бо буде він в Кедровому год[ині] о 7 ранку 17/ІХ, тобто сьогодні. Чи встигли ж ви, мої діти, сісти! Оце мене страшенно непокоїть. Та невже ж там не було звісток, що «Соціалізм» таки йде (це вже напевне). Коли сіли (а я все-таки гадаю, що сіли!) – то тоді спокійний і бажаю вам щасливої подорожі!

Так, їду я добре. Навіть постіль розв’язав та послався та так добре виспався, що куди там! Не знаю, як я її завтра складу. Я так пильно дивився, що за чим складено, щоб і в мене вийшло так, як і в тебе. Тільки навряд?!

Сьогодні розхрабрився і варив собі кампота. П’ю чай, їм сало, і на кампот потягло. А що ви там їсте, в далекій цій важкій дорозі… Хоч би ж доїхали, як слід. Ждатиму телеграми, як сонця.

Про роботу, про життя на руднику не думаю нічого: як буде, так і буде. Знаю, що ти, Варю, зо мною, я не сам, – це головне.

Листа пишу на пароплаві – тут дали мені все – і каюту, і чорнила. А нігде мені нема спокою – і тут просять, щоб випустить стінгазету. Ніяк я не втечу від КВЧ, а мене за це ще й б’ють, – ніби я сам цього хочу?! О, господи!

Так багато хотілося тобі, Варю моя, на прощання сказати – і подяки слів гарячої за те, що приїхала втішити мене, загнаного, і любові, і пошани, і надії, та кім’ями всі слова в горлі стали од горя і туги, що розлучають нас. Ваші ясні постаті, твоя й Му-рина, що стояли сумні на баржі, назавжди залишаться в мене в серці… Вони мене підтримуватимуть у важкому моєму житті. Здорові б ви тільки були, щоб я міг ще раз побачити Вас. Не забувайте Вячка, пишіть йому, любіть його – сироту. Він – хороший хлопець і не забуде ніколи Вашої любові.

Привітай сердечне від мене всіх «архангельців». Скажи їм, що я безмірно дякую їм усім за те, що тебе підтримали.

Цього листа гадаю одіслати цим же пароплавом до Уси, там його кинуть. Адресую на Архангельськ «до востребования».

Щасти ж вам доля! З мукою чекаю телеграми, чи доїхали. За мене не турбуйтесь – буду жити, щоб Вас побачити й обняти. Писатиму – дай тільки адресу. Писатиму часто. Обнімаю рідних моїх, дорогих! Цілую кріпко, кріпко.

Ваш Павл[о]

Еджыд Кырта,

Троицко-Печерск[ий] р[айон],

Коми область.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

14 листопада 1935 р.

14. XI.35.

Рудник Еджыд-Кырта.

Не знаю, моя рідна, моя любима й дорога Варю, моя маленька Мурочко, – чи дійде цей лист до Вас, бо зараз розпуття – це одно, а друге – зліквідували в нас на руднику пошту, і листи та телеграми десь лежать, це ті, що до мене, а ті, що від мене – ніяк передати.

Телеграму про те, що доїхала ти до Архангельського я дістав аж 5 листопада! На телеграмі не було дати,