Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Йорунн зітхнула, подумки вилаяла себе за нестримність і... погодилася. Рука в руці вони з братом зробили крок у коло світла. Підкоряючись жесту Ліда, замовкли всі інструменти, крім самотнього барабанчика та тонкої сопілки.

Музиканти витримали невелику паузу, і танець почався.

Крок уперед, крок назад, знову вперед. Лід і Йорунн майже притиснулися один до одного, потім різко розвернулися. Змах! Руки схрестилися, мов клинки. Потім знову поворот. Ноги вибили ритм, намічаючи складний малюнок зближень та відступів. Мелодія прискорилася і задзвеніла від напруження. Жести стали різкішими й точнішими, кроки — коротшими. Йорунн не помітила, як стихли розмови та глядачі завмерли, затамувавши подих.

Крок, поворот, дотик, поворот, крок. На мить для неї в усьому світі нікого не залишилося, крім Ліда. Не конунга, ні. Брата, чиє серце б'ється у такт її власному, того, хто проганяє її страхи, хто оберігає її надії більше, ніж свої власні.

Крок, поворот, крок. Здавалося, ще трохи — і їм не вистачить сили завершити танець. Але ось мелодія стихла, брат і сестра завмерли один навпроти одного, важко дихаючи, а натовп вибухнув криками схвалення, свистом та оплесками.

Навколо згустилися темні, як чорнило, і густі, як патока, сутінки. Над головою мерехтів тисячею вогнів молочний шлях — усе, що залишилося від першого у світі розлитого глечика. А під цим темним небом завмерли не зводячи одне з одного очей двоє людей. І не було нікого, щасливішого за цих двох.