Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Вітахольм, Великий Степ

Після шаленої ночі Йорунн спала так міцно, що пропустила і пташиний щебет на світанку, і гомін домашньої челяді, що долинав з двору, і навіть тупіт ніг у коридорі. З дрімоти її вирвала задуха: літо в степу рідко бувало прохолодним і свіжим, а вже по обіді точно перетворювалося на спекотне божевілля.

Вона ледве підвелася на ліктях і тут же зі стогоном опустилася назад на ліжко. Від танців боліло все тіло, навіть звичка часто й довго перебувати верхи не врятувала. На те, щоб змусити себе встати й відкрити вікно, пішло кілька хвилин, а щоб дійти до дзеркала не менше чверті години. З відображення похмуро виглянув хтось скуйовджений, блідий, у пом'ятому одязі, з сухою травою, що застрягла в зовсім заплутаному волоссі. До того ж на щоці темнів довгий сірий слід чи то пилу, чи то кіптяви.

— Достойний вигляд для сестри конунга Великого Степу, — вона спробувала витягти сміття з волосся.

Руки теж не відрізнялися чистотою, але це хоча б було зрозуміло: учора вони тримали розкриті долоні над багаттям, хто довше витримає. Виграв, здається, Хала з Гілона, той самий, якого Йорунн обігнала на гонах, решта лише даремно попеклася іскрами. Напевно, саме після цього вона провела пальцями по обличчю, відкидаючи набридлі пасма назад, і забруднила щоку.

До речі, а чому ці пасма заважали? Адже перед святом вона заплела косу, уклавши її подібно до вінця на голові. Тоді якого демона зараз від зачіски й сліду не залишилося?

Йорунн зі стогоном опустилася на край ліжка. Вона ж сама своїми руками віддала стрічку якомусь хлопцеві. Тіт його звали чи Кіт? Боги, яке безчестя! За традиціями степу незаміжня дівчина може подарувати юнакові родову прикрасу лише в одному випадку: якщо приймає його залицяння.

Від сорому шию і груди обпекло вогнем. А що як люди вирішать, що вона нав'язувала себе щасливому лучнику? Що скаже конунг? Ганьба! Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. Пізно ховатись, за свої промахи треба відповідати. Отже, варто привести себе до ладу і, хочеться того чи ні, йти шукати Ліда.

На відміну від своєї пані, слуги не проспали: у глечику знайшлася чиста вода, на столику в кутку — свіжий рушник та таз. Йорунн ретельно вмилася, переодягнулася, рішуче відчинила двері й вийшла в коридор.

Палац гудів, як розтривожений вулик. Під вікнами гуркотіли підводи, іржали коні, з двору долітали уривки команд, лайка та жарти. Сьогодні виїжджали воєначальники та намісники з Танасіса, Гілона, Терітаки та Астарте, які майже тиждень жили у палаці на запрошення конунга.

Коридором постійно поспішали слуги: одні зі скринями, інші без нічого. Одного разу Йорунн довелося втиснутися у стінку, щоб пропустити служницю з величезною тацею брудного посуду. Наче навмисно дівчинка спіткнулася, Йорунн в останній момент встигла перехопити гору тарілок, що загрозливо нахилилася і поїхала убік. Служниця злякано пискнула, а потім полегшено зітхнула.

— Дякую, пані! Доброго ранку, пані! — вона квапливо вклонилася і зникла в кухонному напрямку.

Залишок шляху до великої зали Йорунн пройшла з особливою обережністю, намагаючись зберегти ноги, руки та плечі від несподіваних зіткнень. Увійшовши до приймальні, вона полегшено зітхнула: хоч тут ніхто нікуди не поспішав і не метушився. Сонячне світло косими променями падало через високі вікна, численні лавки та столи пустували.

Лід уже був на місці. У простій білій сорочці й темних штанах, непокірне волосся падає на плечі. Він виглядав на подив свіжим і відпочившим, ніби зовсім не було напередодні шаленої ночі під зірками. Конунг про щось розмовляв з намісником Гілона. Трохи далі на лаві сидів Лонхат. Мабуть, він уже обідав, принаймні на столі перед ним стояла ціла армія тарілок з їжею. Збентеження дівчина підійшла ближче та привіталася.

— Пані, я радий, що ви нарешті вшанували нас своєю присутністю. Як ваше самопочуття? — у голосі старого звучало ледь приховане засудження.

— Дякую, все добре.

— Сідайте до столу, вам треба підкріпитись після вчорашнього... святкування.

Йорунн не змогла видавити з себе жодної відповіді й мовчки сіла за стіл. Живіт видав неналежний звук, нагадуючи, що поїсти варто було раніше. Намагаючись не підіймати почервоніле обличчя на Лонхата, вона почала старанно жувати сніданок.

— Пані, змушений нагадати, що як сестрі конунга і його єдиній спадкоємиці вам слід поводитися стриманіше, — промовив сивий воїн, буравлячи підопічну поглядом. — Я розумію, що молодість часто вдаряє в голову, але ви не селянка, щоби так просто піддаватися веселому настрою.

— Вибачте, — видавила з себе Йорунн. — Мені нестерпно соромно за все, що сталося вчора. Вино вдарило в голову, і, схоже, я наробила дурниць.

— Чому ж одразу дурниць? — до столу підійшов Лід і незворушно присунув до себе кошик із хлібом. — Швидше ти нарешті поводилася як належить дівчині твого віку. Все цілком закономірно, і, якби ти не була моєю сестрою, тобі б і слова не сказали.

— Але ж вона ваша сестра. І її витівки не обійшлися без наслідків, з якими тепер доведеться розбиратися, — пробурчав Лонхат. — До речі, їй самій і доведеться.

Йорунн відірвалася від тарілки й здивовано перевела погляд з одного співрозмовника на іншого.

— Які наслідки? — голос зрадливо здригнувся.

— Найсправжнісінькі, — підтвердив Лід.

— Я не розумію, — на Йорунн шкода було дивитися. — Ну, я вчора трохи захопилася, але ж не сталося нічого серйозного. Начебто, — додала вона невпевнено.

— Забула? Чи не надала значення? Наприклад, що за право отримати від тебе нагороду мало не побилося кілька спадкоємців благородних сімейств. І що ти сама хвацько заткнула за пояс два десятки хлопців, які хотіли похвалитися силою та спритністю. Загалом я тобі не заздрю.

— А? Про що ти?

— Ну-у-у, — Лід демонстративно сунув у рот шматок хліба і почав жувати, не відповідаючи на німе благання в очах сестри.

— Та що тут відбувається зрештою? Чи пояснить мені хтось по-людськи?