Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Смарагдова книга, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смарагдова книга" автора Керстін Гір. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 93
Перейти на сторінку:
алхімічна лабораторія. 

На кілька років старший за мою маму, Фальк мав просто розкішний вигляд, як і всі де Віллерзи, яких мені випало бачити. Він нагадував мені дужого ватажка вовчої зграї. Його пишне волосся вже посріблила сивина, підкреслюючи яскравий блиск бурштинових очей. 

— Бачите, Марлі, ніхто не заблукав, — сказав він зумисне жваво, звертаючись до містера Марлі, який сидів у кімнаті на стільці, але, побачивши нас, підскочив і заходився нервово розминати пальці. 

— Я просто… я думав, що з огляду на безпеку… — затинався він. — Прошу, вибачте мені, пане… 

— Ми дуже вітаємо таке серйозне ставлення до своїх обов’язків, містере Марлі, — похвалив містер Джордж. 

А Фальк запитав: 

— Де містер Вітмен? Нас запросили на чай до декана Сміта, я хотів підкинути його на своїй машині. 

— Щойно вийшов, — пояснив містер Марлі. — Дивно, що ви не зустріли його дорогою. 

— Ох, тоді я покваплюся, — може, наздожену його. Томасе, ти йдеш? 

Містер Джордж мигцем подивився в мій бік і кивнув. 

— А з тобою, Ґвендолін, ми побачимося завтра. На підготовці до великого балу. — Уже біля дверей Фальк обернувся і ніби мимохідь додав: — До речі, передавай привіт мамі. Як вона, все гаразд? 

— Мама? Атож, усе гаразд. 

— Радий чути, — з мого погляду він, певно, зрозумів, що це питання ще дужче збило мене з пантелику, тому він докинув: — Мати-одиначка, змушена працювати, аби прогодувати сім’ю, їй не позаздриш. Тому я радий чути, що в неї все добре. 

Тепер я взагалі перестала розуміти, куди він гне. 

— Втім… може, вона вже не одна? Ґрейс приваблива жінка і напевно зустрічається з чоловіками, можливо, має постійного кавалера… 

Фальк вичікувально дивився на мене, але я лише насупилась. Тоді він скинув оком на наручний годинник і вигукнув: 

— Отакої! Як пізно! Тепер мені справді час іти. 

— Це було питання? — уточнила я, коли двері за Фальком захряснулись. 

— Так, — хором відгукнулися містер Джордж і містер Марлі, а містер Марлі миттю побуряковів. 

— Гм… Гадаю, він хотів з’ясувати, чи є у неї кавалер, — пробурмотів він. 

Містер Джордж засміявся: 

— Фальк має рацію. Якщо наш Рубін хоче трохи побути тут увечері, нам варто не гаючись послати її в минуле. Ти який рік обираєш, Гвендолін? 

Відповідно до нашого з Леслі Грандіозного Плану я якнайбайдужішим тоном відповіла: 

— Та байдуже. Певно, 1956-й… Це ж 1956-го підвал очистили від щурів, і в ньому стало навіть трохи затишно. — Про те, що цього затишного і «безпацючого» року я зустрілася зі своїм дідусем, я, звісно, промовчала. — Там у мене не трусились жижки і я змогла навіть повчити французькі слова. 

— Гаразд, — сказав містер Джордж. Він розгорнув пухкий журнал, а містер Марлі відсунув товстий настінний килим, що приховував надійний сейф із хронографом. 

Марно я намагалася зиркнути через плече містеру Джорджу, поки він гортав сторінки, бо його широка спина затуляла журнал. 

— Отож погляньмо, це було 24 липня 1956-го, — промовив містер Джордж. — Увесь час ти перебувала там і лише о 18:30 стрибнула назад у сьогодення. 

— Значить, 18:30 цілком підійде. — Я палко сподівалася, щоб наш із Леслі план спрацював. Якщо я стрибну в ту саму хвилину, з якої зникла минулого разу, то не муситиму гаяти час, шукаючи дідуся, бо він не встигне піти далеко. 

— Як на мене, краще поставити 18:31, — запропонував містер Джордж. — Щоб ти часом не натрапила там на саму себе. 

Містер Марлі тим часом поставив на стіл скриньку з хронографом, обережно розгорнув із замшевої тканини коштовний апарат і пробелькотів: 

— Але цей час, точно кажучи, не є нічним. Містер Вітмен вважає… 

— Так, нам відомо, що містер Вітмен дуже серйозно тлумачить вказівки Вартових, — зауважив містер Джордж, крутячи зубчасті коліщатка. Серед вишуканих строкатих зображень планет, звірів і птахів на поверхні цього дивного приладу випиналися самоцвіти, такі великі й сяйливі, що мимовіль засумніваєшся у їхній справжності. Вони аж надто нагадували дитячі пластикові намистини, що з них моя менша сестричка робила собі прикраси. 

Кожному мандрівникові в часі з Кола дванадцяти було присвоєно один із самоцвітів. Мені відповідав рубін, а Ґідеону — діамант, і то такий величезний, що за нього напевно можна було б придбати будинок на кілька сімей на околиці міста. 

— Я гадаю, ми з вами як джентльмени не змусимо даму сидіти саму вночі, в темному підвалі, авжеж, Лео? 

— Лео — як мило, — сказала я. 

— Скорочене від «Леопольд», — зауважив містер Марлі, а його вуха засвітилися, мов задні фари спортивного авто. Він сів за стіл, поклав перед собою журнал і зняв ковпачок із чорнильної ручки. Отже дрібний охайний почерк, що рясно вкривав сторінки журналу — дати, час та імена, — напевно, належав саме містерові Марлі. — Моя мати ненавидить це ім’я. Але всі первістки у нашому роду мають саме його. Така-от традиція. 

— Лео є прямим нащадком барона Мирослава Олександра Леопольда Ракоці, — пояснив містер Джордж, трохи обернувшись, щоб поглянути мені в очі. — Як ти знаєш, барон Ракоці був легендарним супутником графа Сен-Жермена, у Хроніках Вартових він згадується під ім’ям «Чорний Леопард». 

— Що, справді? — розгубилась я, подумки порівнюючи містера Марлі з худим і блідим Ракоці з лячними блискучими очима. Проте так і не знайшла, що сказати. Чи слід було мені відповісти щось на кшталт: «Ну й радійте, що вигляд ви маєте інакший, аніж ваш похмурий пращур із двома очима-ліхтарями, тож це зовсім не погано бути таким ось рудим, веснянкуватим і круглолицим містером Марлі». 

— Мій дід по батьковій лінії… — озвався містер Марлі, але містер Джордж похапцем перебив його. 

— Ваш дід пишався б вами, — переконливо сказав він. — Перш за все, якби дізнався, як чудово ви склали іспити. 

— Окрім предмета «Традиційні виправи», — зауважив містер Марлі. — Тут у мене лише оцінка «задовільно». 

— Ах, кому це зараз потрібно, ці знання давно застаріли, — містер Джордж простягнув мені руку. — Ґвендолін, я готовий відправити тебе в 1956 рік. Хронограф перенесе тебе в минуле на три з половиною години. Стеж за своїми кишенями і не забувай у кімнаті нічого, пам’ятаєш? Містер Марлі чекатиме, поки ти повернешся. 

Однією рукою я притиснула до грудей наплічник, а другу простягнула містеру Джорджу, щоб він засунув мій вказівний палець у крихітний отвір хронографа. 

Голка вп’ялася в подушечку пальця, і рубін спалахнув, заливаючи кімнату червоним світлом. 

У голові запаморочилось, я заплющила очі й відчула, що відлітаю кудись ген-ген. Спромігшись за мить озирнутися, я не побачила ні містера Марлі, ні містера Джорджа, ні стола з хронографом. 

Навколо значно потемнішало, у кімнаті горіла однісінька лампочка, освітлюючи

1 ... 14 15 16 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смарагдова книга, Керстін Гір"