Читати книгу - "Стів Джобс"

Тож коли надійшов час зустрічі Ґейтса та Джобса у зеленій кімнаті перед їхнім спільним інтерв’ю, Мосберґ хвилювався. Першим з’явився Ґейтс разом зі своїм референтом Ларі Коеном, який уже встиг переповісти йому Джобсову «шпильку». Кількома хвилинами пізніше прибув Стів. Ухопив пляшку води, що стояла в контейнері з льодом, і сів. Запала мовчанка. За мить Ґейтс сказав: «Що ж, гадаю, я репрезентую пекло». Він посміхався. Джобс у відповідь теж нагородив його усміхом і протягнув пляшку з льодяною водою. Ґейтс розслабився, і загальна напруга спала.

У підсумку склався неперевершений дует. Кожен вундеркінд цифрової ери говорив про іншого спершу обережно, а потім навіть із теплотою. Запам’яталися їхні щирі відповіді на запитання, яке поставила з аудиторії технологічний стратег Ліз Баєр про те, чого вони обоє навчилися, спостерігаючи один за одним. «Ну, я багато віддав би, щоби мати такий смак, як у Стіва», — відповів Ґейтс. Залунав напружений сміх; усі пам’ятали, що десять років тому Джобс звинуватив Microsoft цілковитій відсутності смаку. Ґейтс наполіг, що говорить серйозно. Джобс, за його словами, мав «уроджену смакову інтуїцію». Він пригадав, як вони зі Стівом разом переглядали програмне забезпечення компанії Microsoft для комп’ютерів Macintosh: «Я бачу, як Стів приймає рішення, керуючись людським сприйняттям, яке, як ви знаєте, мені важко пояснити. Те, як він створює речі, це щось відмінне і, як на мене, навіть магічне. Просто «ух ти!».

Джобс почав із самого низу. Пізніше він зізнався, що йому просто дах знесло відвертістю та люб’язністю Ґейтса. У відповідь Стів був також відвертим, хоча й не таким люб’язним. Він пояснив розподіл функцій між компаніями: Apple забезпечувала технологію створення наскрізного інтегрованого продукту, a Microsoft — відкритість до ліцензування свого програмного забезпечення для конкуруючих ринків. На музичному ринку інтегрований підхід, запропонований у вигляді пакета iTunes-iPod, працював добре, але щодо персональних комп’ютерів, то розподіл ролей із Microsoft був ідеальним. На додачу зімпровізував і запитав, який підхід краще спрацює з мобільними телефонами…

Потім Джобс висловив проникливу думку: відмінність у філософії дизайну привела до того, що Apple не найкраще співпрацювала із іншими компаніями. «Оскільки ми з Возом почали з того, що весь продукт створювали самі, нам важко давалося партнерство з іншими людьми, — сказав Стівен. — Гадаю, якби в нашому ДНК було більше зговірливості, це пішло б нам на користь».

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ

іPHONE

Продукт «три революції в одному»

iPod, із котрого можна подзвонити

У 2005-му продажі плеєра iPod злетіли до небес. Того року компанія продала неймовірних двадцять мільйонів пристроїв — утричі більше, ніж попереднього року. Продукт ставав усе важливішим у рядку прибутків, заробивши 45 % від сумарного доходу компанії того року. Він настільки «відполірував» імідж компанії, що перетягнув на себе славу й продажі комп’ютерів Macintosh.

Це змусило Джобса хвилюватися.

— Він постійно думав про те, що саме може нам нашкодити, — пригадує Арт Левінсон, член ради директорів.

Стів дійшов висновку: «Прилад, котрий зжере наш шматок пирога, — це стільниковий телефон». Як він пояснював раді директорів, ринок фотокамер багато втратить через те, що сучасні телефони мають вмонтовані камери. Те саме могло статися з iPod, якщо виробники почнуть умонтовувати в телефони ще й плеєри. «А оскільки кожен має телефон, то навіщо буде тягати з собою iPod?» — аргументував Джобс.

Стратегія вимагала від нього піти на щось таке, чого не було в його ДНК, у чому він раніше зізнався Ґейтсу: на партнерство з іншою компанією. Він почав перемови з Едом Зендером, новим виконавчим директором компанії Motorola, щодо їхньої популярної марки RAZR — телефону з умонтованою цифровою камерою. Стів пропонував умонтувати в нього й iPod. Так народився ROKR. Але цей млинець вийшов грудкою: ROKR бракувало привабливого мінімалізму плеєра iPod і зручної тонкості телефону RAZR. Бридкий на вигляд, складний у завантаженні музики, ще й із деспотичним обмеженням у сто пісень. У нього були всі ознаки того, що його «зліпили» на догоду всім сторонам, — а це зовсім не відповідало критеріям роботи Джобса. Замість того щоб апаратне і програмне забезпечення та наповнення контролювала одна компанія, докупи сплелися всі — і Motorola, і Apple, і безпровідниковий оператор Cingular. «І це називається телефоном майбутнього?!» — висміяв винахід оглядач Wired просто на першій сторінці у листопаді 2005 року.

Джобс скаженів. «Мене нудить від співпраці з тупими компаніями типу Motorola, — сказав він Тоні Фейделу й іншим на зборах, де вони обговорювали iPod. — Робімо це самі». Він помітив дещо дивне на ринку мобільних телефонів: вони нікуди не годилися, як свого часу портативні музичні плеєри.

— Ми всі збиралися разом і скаржилися, наскільки нам обридли наші телефони, — пригадує Фейдел. — Вони були занадто складними. В них були деякі функції, яких ніхто не міг допетрати. Включно з телефонною книгою, до речі. Просто архізаплутано.

Джордж Райлі, позаштатний юрист компанії Apple, розповідає, як сидів на зборах, що стосувалися правових питань, і Джобсу раптом ставало нудно, він хапав мобілку Райлі й починав тицяти пальцем у все, що вважав там тупим. Так команда Джобса захопилася ідеєю створити телефон, котрим усім хотілося б користуватися.

— То було найкращою мотивацією, — зізнався пізніше Стів.

Іншою мотивацією був потенційний ринок. За 2005 рік понад 825 мільйонів мобілок знайшли своїх власників — від учительок граматики до бабусь. Оскільки більшість телефонів були простакуватими, залишалася незайнята ніша для першокласного хітового продукту. Так само, як це було на ринку портативних музичних плеєрів. Спочатку Джобс довірив проект групі, яка працювала над безпровідниковою базовою станцією AirPort, пояснюючи це тим, що телефон — також безпровідникова штука. Але згодом він зрозумів, що загалом це — побутовий пристрій, як і iPod, тому переадресував завдання Фейделу та його команді.

Спершу вони хотіли модифікувати iPod. Спробували використати айподівський шукач-кружечок для гортання телефонних опцій, а також для набору номера без клавіатури. Виявилося — незручно.

— У нас виникало безліч труднощів у намаганні пристосувати шукач-кружечок, особливо в наборі номерів, — оглядається в минуле Фейдел. — Це було прикро.

Прокручувати записник було легко, але вносити будь-які дані — просто жахливо. Розробники намагалися переконати себе, що користувачі переважно телефонуватимуть тим, хто вже внесений у книгу, але це було нікчемним виправданням.

У той самий час в Apple працювали над іншим проектом: таємною спробою створити планшетний комп’ютер. 2005 року