Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Зроби цей крок, Тетяна Овчіннікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Зроби цей крок, Тетяна Овчіннікова"

393
0
28.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зроби цей крок" автора Тетяна Овчіннікова. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17
Перейти на сторінку:
15.

Найдивовижніші мої читачі. Ось і підійшов фінал нашої історії. Я дуже вдячна, що ви були разом з героями, співпереживали їм та підтримували)

Публікую сьогодні, бо не впевнена, що завтра о сьомій матиму доступ до інтернету. Отож, насолоджуйтесь читанням.

Але так швидко дійти нам не вдалося: в Артема почалася спастика. На щастя, не сильна, але все ж йому знадобився час, щоб себе опанувати. Я вже зовсім не боялася, просто була поряд і намагалася доступними мені методами полегшити напад: легенько погладжувала, масувала напружені шию та плечі. І пригадувала, як в Артема стався перший напад, коли ми залишилися наодинці. Саме тоді, коли я принесла страшну новину про початок війни. Хлопець саме намагався пересісти до крісла і не втримався – впав на підлогу. Ноги його безбожно трусилися, він марно намагався опанувати себе. А я б і підійшла, і допомогла, та просто не знала, що робити, щоб не нашкодити йому.
Лише покликала:
- Артеме, як тобі допомогти?
Та відповіді так і не дочекалася.
Хоч я і знала, що напад мине і з хлопцем знову все буде добре, проте в той момент злякалася майже так само, як і коли почула про напад росії. Стояла і безпорадно дивилася, як близька людина страждає, а я нічим не можу зарадити.
Коли ж Артем зміг вгамувати спастику і без сил відкинувся на підлозі, я тут же опустилася перед ним на коліна.
- Артеме? Як ти? Може подати води?
- Було б непогано, - прохрипів він. А коли напився і відкашлявся, продовжив: - Не хотів тебе лякати, та я не можу це контролювати.
- Скажи, як я могла б тобі допомогти?
- Легкі погладжування зведених спазмом м’язів могли б стати у пригоді, або розслаблювальний масаж.
Відтоді я так і робила, ні на мить не замислюючись, усі мої побоювання давно відійшли на задній план. І варто зазначити, що мої дії приносили хлопцеві швидке полегшення.
От і цього разу все минулося досить швидко, тож ми змогли вибратися в коридор і облаштувати собі затишний кокон із ковдр та старих курток, в який і закуталися, обійнявшись для тепла, як робили вже не раз.
Я пригадала попередню нашу розмову тож продовжила допитуватися:
- Але я все одно не повірю, що в тебе немає нікого близького. Друзі, врешті решт!
- Друзі? – невесело усміхнувся хлопець. – Ну посумують трохи. Та й забудуть.
- Я не забуду!
- Ти? – в його голосі почулося здивування.
- Так! Якщо ти вважаєш, що нікому не потрібен, то знай: це зовсім не так. І мені буде дуже боляче, коли тебе не стане, зрозумів?
- Ніко?
І тут я зважилася:
- Що «Ніко»? Закохалася я в тебе, ясно! І мені вкрай важливо, щоб ти був живий і здоровий.
- Ага, здоровий! – пирхнув Лісовець. – Паралізований, правда, трохи, але здоровий. Точно-точно.
- Не вдавай дурня, ти зрозумів, про що я кажу!
- Так, зрозумів. Та тільки, Ніко…
- Мовчи. Я розумію, що байдужа тобі. Моє зізнання ні до чого тебе не зобов’язує. Хіба тільки до того, щоб ти піклувався про власну безпеку. Все.
- Байдужа мені? – у голосі знову лунало відверте здивування, і це змусило мене подивитися йому у вічі. На жаль світла нічника було вкрай мало, щоб я змогла прочитати їх вираз. Та це й не знадобилося, бо наступні слова Артема нарешті поклали край недосказаності між нами:
- Ніко, казко моя. Та як тобі тільки в голову могла прийти думка, що ти мені байдужа? Я закохався в тебе, щойно побачив, як ти розпоряджаєшся групою першого вересня. Можна сказати, кохання з першого погляду!
- Тоді чому ж ти мене ігнорував? – запитала нарешті те, що вже давно не давало спокою.
- Та ти ж боялася мене, мов заразного!
- Неправда! – обурено вигукнула я.
Хлопець лише скептично підняв брову та усміхнувся – цей вираз я змогла побачити навіть у примарному світлі нічника.
І здалася:
- Ну добре, частково правда.
- Частково?
- Я не тебе боялася, а боялася якось тебе образити чи зачепити.
- Одне й те ж! – пирхнули у відповідь, а руки міцніше притисли до торса, даючи обіцянку, що ніколи нікуди не відпустять. Довелося пручатися, щоб знову мати змогу заглядати у вічі. Та тільки це не завадило мені обвити руками його талію.
- Ні, не одне! – продовжила я доводити своє. – Пам’ятаєш, як я впустила тебе у холі академії?
- Ну? Невже я якось наштовхнув тебе на думку, що я на тебе образився чи звинувачую в чомусь?
- Ні. Власне саме після того я й перестала остаточно боятися.
- Зрозуміла, що я – не кришталева ваза, тож зламати мене значно складніше? – хлопець уже відверто потішався.
- Щось на кшталт. Але не тікай від мого запитання. Чому ти ніяк не виявляв свого інтересу до мене?
- Бо не вважав себе достойним кандидатом, - просто відповів Артем.
Он як?
- Для мене – ні, а для інших дівчат – скільки їх там у тебе було? Десятки? – був достойним?
- Ти рахувала, зі скількома я зустрічався? – і знову ця усмішка!
- Не міняй тему!
- Вони були не серйозним захопленням. Я був упевнений, що рано чи пізно ми розійдемося, а тому моя інвалідність не стане для них тягарем. Та й мені було байдужим їхнє ставлення до мене. Щось не так – і до побачення! До тебе я так ставитися не міг. Ти була – і є! – надто важливою для мене, я боюся, що не зможу відповідати твоїм стандартам.
- Та немає у мене ніяких стандартів! З чого ти взяв?
- Ну як мінімум, тобі має бути важливо, щоб твій обранець поділяв твої захоплення, а з мене танцівник, м’яко кажучи, ніякий.
- А захоплення дизайном? Мені здавалося, ти так само схиблений на обраній професії, як і я.
- Це правда.
- А я останнім часом стала поділяти твоє захоплення баскетболом. Це зараховується?
- Мабуть, так.
- А ще для мене важливо, щоб людина, яка буде поруч зі мною підтримувала мене, була моїм однодумцем. І не вирішувала самостійно за нас двох, - з відвертим натяком відповіла йому.
- То вирішимо удвох і спробуємо?
- Спробуємо – що? – тепер настала моя черга вдавати дурня.
Та Артема важко було збити з пантелику:
- Бути разом.
- Не спробуємо. А точно будемо!
- Ти вирішила за нас обох?
- Ну якщо вже ти такий нерішучий!
І підтримуючи обраний стиль поведінки першою поцілувала Артема.
Ми цілувалися у напівтемному коридорі під звуки далеких вибухів, і не було правильнішого місця, аніж тут і зараз, для того, щоб усвідомити, що Артем для мене став безмежним Всесвітом, як і я для нього.
І хай там як не вирує війна за вікном, та ми вистоїмо, подолаємо, переможемо!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 16 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зроби цей крок, Тетяна Овчіннікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зроби цей крок, Тетяна Овчіннікова"