Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Приїхав на рудник з Чиб’ю один з моїх «сопожильців» по кімнаті, де ти колись пекла коржики й лаялась з комендантшою. Ти його знаєш – старенький земляк з Херсонщини, бухгалтер. Приїхав, як інспектор од управління. Розповідав мені про Чиб’ю. Виявляється, що Йосип Йосипович ще в січні, чи в лютому закінчив срок (з «зачетами») і мав звільнитися. Йому запропонували залишитись «вольнонаемным» до літа. Він не погодився. Тоді термін його «продовжили». Просто було скорочено його «ударні» зачети і він до травня сидів і кукав. Земляк виїхав з Чиб’ю в квітні. Йосип Йосипович мав надію вирватись в кінці квітня, чи на початку травня. Мабуть уже вільний. Мені він не написав нічого. Земляк говорив, що він має їхати кудись в театр в Каменське (це велике заводське містечко під Дніпропетровськом). А так усе там по-старому, видко, що не дуже, хоч є вже там «вільна торгівля», та не багато «купила».

Слухаємо по радіо новини. Знаємо про «розлуки», про «аборти». Там, мабуть, у Вас – «страсті-страсті, страсті-мордасті». У всякім разі прекрасний декрет і для жіноцтва виходить. Я вже посміююсь – а раптом ти там загадаєш «на тисячі» йти, – так щоб за восьмого чи за дев’ятого капіталів набути…

Ой, Варюшечко! Я сподівався, що «Соціалізм» підійде зверху завтра й хотів тобі писати та й писати. Аж ось – кажуть! – за дві години подійде. Чи здам цього листа?

Біжу. Цілую! Люблю. Жду! Пиши, голубочко, не забувай, бо чорні думки в мене в’ються.

Муркетона цілуй.

Вітай усіх.

2½ місяці не маю листів! Ужжас! Забула, чи ні? Пиши правду, моя рідна!

Пришли конвертів і паперу для листів і такого «писучого», бо нема.

Ще раз цілую.

Вячко як? Голублю, мою рідну.

Твій Павл[о].

Листа цього адресую на театр через те, що Маруся Росл. – шукатиме в театрі. Думаю, що як не знайде тебе так, Маруся, то лист все ж таки дійде.

Цілую кріпко.

Твій Па[вло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

9 червня 1936 р.

9. VI.36.

Рудник Еджыд-Кирта

Дорога моя! Цей лист обіцяє доїхати аж до самого Архангельська. Там його кинуть у скриньку. Сьогодні 9. Доки він доїде до Н[ар’ян]-Мара – підуть, очевидно, вже морські пароплави. Отже, гадаю, що десь 25–30 червня ти його дістанеш.

Другий лист, писаний раніше, теж повинен знайти тебе в Архангельську. Чи знайде? Я вперто тобі пишу, хоч і не знаю, чи взагалі я маю ще право тобі писати? З березня місяця ні одного словечка від тебе. Ось уже три місяці. Газети я дістав – остання 21.IV. – отже, значить, прийшов би й лист, коли б його було написано. Дякую хоч за газети. Прохання до тебе ось якого характеру. Очевидно, значить, я лишився сам самісінький «на этом белом свете». Тягти мені, очевидно, вже не довго. Хотілося б іще трохи подихати, просто з цікавості до подій останнього часу. Але тягти без допомоги зовні дуже тяжко, майже неможливо. Я тебе дуже прошу реалізувати мої речі – все, що залишилось, включно й машинку, – поділити це все між нами й вислати мені допомогу, хоч би й грошима. Сюди на рудник збираються їхати жінки моїх теперішніх товаришів по роботі. Має їхати сюди з Харкова Єлена Іванівна Гончарко, дружина Льва Володимировича Крижова. Має їхати з Смоленська Віра Іванівна Крачик, дружина Нік[олая] Конст[антиновича] Крачика. Має ніби їхати в Кедровий з Харкова Наумова, дружина проф[есора] Наумова, якого й ти знаєш по Кедровому. На рудник має їхати також Анатолій Володим[ирович] Нетушил, син нашого теперішнього н[ачальни]ка рудника. Він їде з Москви. Я гадаю, що ти будеш така ласкава якимось способом забачити когось із їх на пристані, щоб передати мені гроші. Головне, щоб я дістав сюди готівку. Тут все ж таки, маючи гроші, можна дечого прикупити, бо без цього мені дуже важко. Харчі дуже погані. І я просто боюсь, що дійду. А жити на підтримці других, старцювати (хоч є ще добрі люди, що іноді дають попоїсти) – мені болюче. Я вже звик жити на самому чаї іноді цілими тижнями, але в мене нема цукру. Травень і червень – іще підвозу нема. Та кажуть, що підвезуть харчі тільки в серпні, а то й у вересні, давимось сухими овочами, воблою та зрідка пшоняною кашою. Отже, просто вже хоч з милосердя – допоможи.

Працюю в рудоуправлінні. Роботи багато. Тоскно, звичайно, по-звірячому, і вже жду не діждусь, коли не буду вже реагувати ні на сум, ні на чорну тугу. Жду на те, «щоб сухою колодою – і т. д.».

Я боюсь тебе прохати писати мені, але Муру я дуже просив би не забувати про мене і писати мені – це б мене розважало, радувало б мене, розгортало б густу, чорну мою самотність.

Будь здорова. Цілую тебе й дякую за все. Бажаю тобі щастя. Думаю, Варю, що ти певна, що не було в мене бажання ніколи завдати ні тобі, ні Мурі того лиха, що впало на Вас через мене.

Тисну тобі твою хорошу руку й ще цілую.

Пав[ло].

Листи адресуйте на Тр[оїцько]-Печорський р[айон], рудн[ик] Е[джыд]-Кырта, не на Кедровий.

Що з Вячком? І як налагодити зв’язок мені з ним?

Марок і конвертів передай.

Меморандум на ув’язненого Ухтпечлагу НКВС – Губенка Павла Михайловича (Остап Вишня)

1 липня 1936 р.

Сов[ершенно] Секретно

МЕМОРАНДУМ

НА З/К УХТПЕЧЛАГА НКВД – ГУБЕНКО ПАВЛА МИХАЙЛОВИЧА /ОСТАП ВИШНЯ/

По состоянию на 1/VII-1936 г.

ГУБЕНКО Павел Михайлович /Остап Вишня/, 1889 г. рождения, уроженец м. Грунь, Харьковской области. Украинец, служащий, имеет неоконченное высшее образование – писатель. В прошлом член УПСР с 1920 г. Являлся активным участников украинской к-р организации, террорист. Входил в состав тергруппы, подготовлявшей покушение на секретаря ЦК КП(б)У т. ПОСТЫШЕВА.

Осужден Кол. ОГПУ 3/III-33 г. по ст. 54-8-11 УК на 10 лет. Содержится в Печорском Отделении.

Настроен явно антисоветски. За период нахождения в лагере знакомство ведет исключительно с украинским к-р элементом, в частности за период нахождения в Чибью, ГУБЕНКО близко сошелся с з/к СТОРОЖКО, ГЖИЦКИМ, БРИЖАНЬ и др., с которыми обсуждал все события в к-р националистическом духе. Оставшихся на Украине писателей считает жалкими людьми, продающими Украинский народ и культуру. Будучи в Печорском Отделении, куда направлен и ГЖИЦКИЙ, связь с последним держать продолжает.

В части оставшихся на Украине писателях, ГУБЕНКО П.М. /ОСТАП ВИШНЯ/