Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

В Усі обов’язково шукай в редакції пароплавської газети (В Пурп’ї) Гаска. Він допоможе тобі сісти на щось таке, що плаває до мене. Коли ж ти будеш? Колиии?

Цілую тебе, мою голубку вірну. Безконечно хочу тебе обняти, поговорити, подивитись на тебе.

Хай буде тобі легко!

Муретона цілую кріпко.

Всіх вітаю.

Цілую

Твій Пав[ло]

Лист Маслюченко В. О. до Я. М. Мороза

19 липня 1936 р.

Архангельськ19.VII.36 г.

Уважаемый Яков Моисеевич!

Простите за беспокойство, но очень прошу Вас обратить внимание на мою просьбу.

Разрешите мне свидание на сентябрь месяц с моим мужем Остапом Вишнею (Павлом Михайловичем Губенко), находящемся на руднике Еджыд-Кырта Печорского отделения.

Кроме того хочу [сказать] и несколько слов о муже.

В прошлом году мужу было дано разрешение на совместное со мной проживание на территории лагеря нач[альником] Печорского отделения тов. Еглитом.

Я все ликвидировала и с ребенком поехала на Печору. 1 августа прибыла в Кедровый Шор к мужу, но через две недели у мужа отобрал разрешение нач[альник] 3 отделения тов. Симсон и вместе с тов. Усковым, приехавшим в то время в Кедровый Шор, предложили мне немедленно выехать. Денег у меня было очень мало, и на все мои просьбы о помощи – был категорический отказ. Мужа направили этапом на рудник Еджыд-Кырта.

Трудно написать, как я добралась до Арх[ангель]ска. В дороге чуть не похоронила дочь, потому что уже с Кедрового Шора вывезла ее с температурой около 40°, а задержаться было невозможно ни на день.

Муж же перед отъездом подавал заявление о переводе его на работу фельдшером в госпиталь, но, несмотря на то, что он прошел квалификационную комиссию хорошо, его направили на общие работы (это при III категории здоровья) и больше 6 месяцев продержали в подконвойной команде, предварительно побывав в изоляторе.

На все заявления о работе фельдшером никак не может добиться ответа из Чибью, а уж о романе или книге, на которую было Ваше разрешение, а также Гулаг’а нечего и говорить; для этого нет ни условий, ни времени, ни здоровья.

Он долго болел язвой желудка в эту зиму и вряд ли протянет еще одну такую зиму.

На протяжении тысяч верст тайги и тундры живет вера в справедливость большевика Я. М. Мороза, да и орден, полученный Вами, говорит о той настоящей работе – настоящего большевика – и я верю, что Вы сдержите свое слово, данное мужу еще в Чибью о создании ему условий для литературной работы. Теперь же прошу только одно – дать ему возможность работать фельдшером, а мне увидеть его еще раз. Как знать, может быть это будет последнее свидание.

Здоровье его при таком питании совсем стало плохое, а я его материально поддержать не могу, потому что сама живу очень плохо.

Телеграма Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

22 липня 1936 р.

22 липня 1936 р.

Ар[хангельс]к, главпочтамт, востребование, Маслюченко.

Свидание разрешено. Зайдет [в] театр Вера Крочик. Ехать вместе. Жду. Целую.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

10 серпня 1936 р.

10. VІII.36.

Рудник

Люба моя, хороша моя!

«Ах, истомилась, устала я…»

«Истомилась» я, моя голубко, від того, що й досі я не відаю, чи знаєш ти про те, що дозволено нам з тобою побачення.

Все ж таки я вірю, що з 3-х телеграм, про це тобі посланих – хоч же ж одну та дістала ти?! Чи ні? То може ж хоч один із нечисленних листів та дійшов же до тебе? Чи ні?

Як ні, – тоді нема на світі бога…

Я не знаю, коли цей лист буде в тебе. Виїде він звідси 15.VIII. Анатолій Володимирович обіцяє розшукати, розказати і т. д.

Обіцяє це зробити й Валентина Олександрівна (у неї є другий лист).

Невже ж я такий уже нещасний, що вони тебе в Архангельську не побачать?! Не може бути!

Мене бісить те, що Печора цього року зовсім сказилася і висохла. Пароплави до нас рідко-рідко доходять. Добираються сюди люди різними способами: ідуть довго і тяжко. От уже 10/VIIІ, а й досі ще нема дружини Крочика, а виїхала вона з Нар[’ян]-Мара 27.VII. (була телеграма). Чи заходила вона до тебе? Чи знайшла тебе. І їй чоловік телеграфував у Смоленськ, щоб знайшла тебе, і тобі я писав, і телеграфував. Невже ж і з нею ти не побачилась?

Але є надія, що до твоєї подорожі вода прибуде: вчора був добрий дощ (перший за літо) – це значить (так говорять!), що з Урала піде вода й підбадьорить Печору (а там ще cніг!). Я гадаю, що ти приїдеш. Я вірю в це, чекаю, чекаю, чекаю…

Привези, голубко, бритву. Тільки «опасну», а не «безопасну».

І потім випить і закусить.

І потім просили тут штук пару «помазків» для бритія.

Я зараз маю їхати (чи пішки йти) за 20 кілометрів в комісії по обслідуванню сінокосів. Ждуть мене.

Спішу страшенно, щоб цього листа дати. Цілую кріпко, кріпко тебе і Муркетку.

І жду, жду, жду…

Посилки твої другої нема, що ти послала 9.VII.

Їдь же, голубонько, та потіш мене. Треба чимало говорити, говорити.

Цілую.

Пав[ло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

13 серпня 1936 р.

13. VIII.936 г.

Рудник Е[джыд]-Кырта.

Тепліше одягайся.

Люба моя, радість моя!

Вчора прийшов з сінокоса. 2 дні там блудив, міряв стоги. Стомився, як холера, й потер ноги. Яка ж сила на березі Печори червоної смородини! А рябини! А черемхи! І малини! Мало чорної смородини. А того всього, як хто пообсипав кущі! Мочив нас дощ. Мокрі були – бо по росі бродили. Прийшов – і дістав твою вчора телеграму про те, що приїдеш. Ну, ясно, що «підскакую, держу пальця під…». Цілу ніч сьогодні не спав, все думав, все уявляв тебе біля себе, все прикидав, все вираховував. Чи не пізно ти їдеш? І на скільки ти маєш відпуск? Хоч з другого боку добре, що їдеш саме в вересні, бо тоді пароплави вже ходитимуть, а тепер мертва Печора… Жінка Крочика їде з Нар’ян-Мара з 27.VII (липня!), а сьогодні вже 14 серпня, а вона ще не доїхала. Доїхала до Бичевника – це 45 кілом[етрів] звідси, – і він побіг її звідтам доставляти. Така-то їзда. «Наші» гості – дружина інженера Трифонова, син Нетушила – Анатолій Володимирович – виїздять завтра човном до Уси. Зробили їм тут нового човна і вони за водою їдуть. Коли б же хоч застали тебе в Арх[ангельську]. Вони мають там бути між 27 і 30.VIII за їхніми, звичайно, розрахунками. Вони мають тебе побачити й розповісти про все, що тут бачили й чули. Я тільки боюсь, щоб вони тебе не налякали, а то ти ще й не приїдеш?! Не дай Бог! Це побачення має для мене