Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Тепер прохання до тебе такого «сорту». Житимемо ми, по всіх признаках, цієї зими тут скрутно, видимо. Підтаскай цукру, бо вже половина серпня, а навкруги ні клаптика цукру – ні в нас, ні в пароплавстві, ні в селян. Нічого солодкого. Нам і борошна нема ще. І одежі. Всі босі, голі, обдерті. Я ще держусь. Оце пришиваю головки до чобіт – ту зиму перебився в старих. Верхньої одежини нема. Той бушлат, що я в ньому виїхав торік із Кедрового, але він уже «бувший», а нових не передбачається. Чи не можна, Варю, там купити десь подержаний, теплий піджак (бушлат) сірого чи якогось сукна. Може в хлопців є? Бо на казьонний не надіюсь. Кожане пальто не вези, бо вкрадуть. Тут би щось подібне до лагерного треба. Штани ватні є – я їх думаю перелицювати. Вони трохи малуваті на мене – та нічого, якось переброжу. А може підвезуть? Може трапляться ліпти для пімів? А то мої такі, що не годяться.

Тепер от що обов’язково привези. Столярного клею (небагато, зо дві пластінки), гумміарабики флакон, копіровальної бумаги (бо без неї мені скрутно на роботі) – побільше, окуляри (бо вкрадено з посилки) і футляр для окулярів, бо старі я так ношу.

Май на увазі, що грошей («день знаків») тут нема – бери з собою. Турбує мене й те, чим я тебе тут частуватиму, як нічого не привезуть нам. Бритву (опасну) і пару помазків (це прохали тут, гроші вернуть). Чекаю! Цілую! Ой, хоч би вже швидше.

Муркетку цілуй. Чи нема в тебе її останнього фото?

Жду. Цілую. Обнімаю.

Твій Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко М. М.

31 серпня 1936 р.

31 серпня 1936 року

Рудник Еджыд – Кырта, Коми области.

Дорога моя Муреточко!

Я одержав од тебе листа. Спасибі, що не забуваєш, що згадуєш мене, що пишеш мені. Дуже я вдоволений, що вчишся ти гарно. Знаю, що нелегко тобі було після української школи – переходити на руську мову, та ти все ж перемогла, осилила, – а це значить, що й далі серйозніші речі ти так само перемагатимеш. Одного не забувай – не забувай рідної мови, читай українські книжки, пиши вправи по-українському, перекладай з руської мови на українську, – а мама хай продивляється, перевіряє, виправляє. Треба, Мурочко, бути добре грамотною людиною, а свою мову, культуру, історію знати досконало. Трудно, звичайно, живши в Архангельському та вчившись у руській школі, – не відставати од українського – та проте треба працювати, не покладати рук, добиватися свого. Горе з книжками. А ти б зв’язала листування з Маком, з Ігорем – вони б тобі хай би присилали книжечки українські. Добре, Муреточко? Я говорю, звісно, не про підручники, а про художню літературу, про наукові книжки для школярів. Мама мені писала, що ти багато читаєш. Цілую тебе за це кріпко. Читай, якомога більше. Читай уважно, запам’ятовуй прочитане, трудні, незрозумілі місця перечитуй по двічі, по тричі, щоб усе прочитане було тобі ясне й зрозуміле.

Ти, голубочко, не подумай, що я хочу, щоб ти тільки те й робила, що сиділа біля книжок та за книжками. Ні! Ти й гуляй, і веселись, ніколи не сумуй, не журись, будь бадьора, весела, знайомся з спортом, полюби його, – щоб бути фізично добре розвиненою й здоровою. Журитися нема чого, – хай наші вороги журяться! – весело й бадьоро дивись на світ, гартуйся, щоб у життя прийти озброєною морально, науково і фізично кріпкою.

Я з нетерпінням чекаю на маму. Завтра 1 вересня. Вона має, по-моєму, завтра виїхати до мене. Як би мені хотілося, щоб і тебе побачити, – та так я далеко від вас живу, така тяжка до мене путь, що не можна про це тепер і думати. Ти не сумуй! Ми ще побачимось, я ще житиму з Вами вкупі і я буду радуватись, дивлячись на тебе.

От іще за Вячком я сумую. Не пише він мені. Що значить – не знаю. А ти йому пишеш? Ти напиши йому, скажи, щоб не забував мене і щоб тобі так само писав, як він там живе, як учиться.

Без мами ти, мабуть, дістанеш цього листа. Я так навмисне й пишу, щоб він тебе трохи розважив, як ти будеш сама. Бережи себе. Будь розумненькою. І пиши мені частіше. Напиши зразу, як одержиш цього листа.

Цілую тебе кріпко, пам’ятаю тебе, завжди думаю про тебе і люблю тебе кріпко.

Твій дядя Павлуша.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко М. М.

12 вересня 1936 р.

12. IX.36 року.

Муретон, мій любий!

Другого тобі листа я пишу. Вчора одержав од мами телеграму, що вона виїздить до мене 10 вересня. Телеграму вона дала з Архангельська 9 вересня. Думаю, що вона вже виїхала і тепер саме їде морем до Нар’ян-Мара. Хай же їй добре їдеться, щоб не «качало» її сильно, щоб була вона здорова та спокійна. Я дуже хвилювався, не маючи од мами телеграми про виїзд. Думав, чи не забула вона її (телеграму) подати, чи може десь вона загубилася в дорозі й не дійшла до мене. А може, – думалося мені, – не має змоги мама поїхати! І так мені було сумно, що й господи!

А тепер усе поглядаю на Печору, чи не пливе пароплав, хоч і знаю, що мама найскоріше може приїхати десь аж 20 вересня. Така до мене довга-довжелезна путь. Це, Мурочко, ще ж аж за Кедровий Шор, де ти торік була, – 170 кілометр[ів]. Далеко, дуже далеко! Знаю, як тяжко мамі їхати, тяжко і фізично, і матеріально (дорога дуже подоріж!), та що ж поробиш?! Я так без міри вдячний і мамі, і тобі, що не забуваєте Ви мене, що не кинули мене в цьому горі, бо тільки Ви з мамою та Вячко й зосталися біля мене, а решта всі забули, всі покинули! А пам’ятаєш, моя люба, скільки в нас, у Харкові, було знайомих та приятелів, було як зійдуться – повна хата! – а як трапилося лихо – нікого нема – ні рідних, ні знайомих, ні друзів.

Знай, Муреточко, що в житті завжди так буває! Як тобі добре, то всі до тебе хороші, а як ударить біда – всі повтікали.

Отож, і ти не надійся ні на кого! Загартовуй себе, щоб сама змогла перебороти все, що в житті трапиться, учись, набувай знання, щоб була самостійною, ні від кого не залежною! Це не значить, Мурочко,