Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Чи дістала Мурапеточка мої листи? Як вона жила без тебе?

Цілую її кріпко, мою дорогу.

Знаю, що цей рік з листами буде дуже зле. Доки ти будеш в Устюзі – я тобі, мабуть, час од часу буду телеграми посилати, а листи додому на Архангельськ. Чи туди й туди? Якби я напевно знав, що Мура в Арх[ангельську] – я б їй посилав, а вона б тобі. І все було б добре. Бо поки мої листи дійдуть до Устюга – ти вже звідтам виїдеш, а переслати не буде кому. От, біда!

Ну, нічого! Я тебе бачив, говорив – тепер цілий рік буду бадьорий і «смелой».

Всі тебе вітають.

Я кріпко цілую і чекаю звісток. Де ти тепер? Як їхала? Чи здорова?

Як би це знав – усе було б гаразд.

Очі твої цілую.

Твій Пав[ло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

13 листопада 1936 р.

13. XI.36 р.

Дорога ти моя й хороша! Славна ти моя дівчинко!

47 весна мені сьогодні! Я вже дорослий! Дорослий, а жити без твого опікування не можу. І я тисячу разів благословляю тебе в цей «радісний і святий» для мене день. Вітаю воднораз і тебе з твоєю «весною», що стукне за місяць од сьогодні. Бажаю я тобі сили, мудрості, здоровля, радості й любові. Любові краще за все… до мене. А тебе, щоб усі любили! Тільки, щоб моя любов була дужча за всіх, щоб гріла вона тебе так, як я хочу тебе теплити, обгортати та ласкавити, дорога ти моя і дружино, і матір, і друг, і оборонець найдорожчий мій!

Де ти тепер? Як дістав із Нар’ян-Мара телеграму, та й по сі пори! Чи в Архангельську ти «аргангилишся», чи в Устюзі ти «ус…тюжишся» (ну, й назва!). Де ж ти тепер? Я голову ламаю, де ти, а голова мені моя підказує: «– Чи в Арх[ангельську], чи в Устюзі, – а вона з тобою!» І я глажу себе по голові, що вона мені так приказує.

У мене зараз оце Вол[одя] Г[жицький]. Він прийшов у командировку ще 5.ХІ, а погода не пускає його додому. Він у валянцях, а в нас і досі весна, Печора і не гадає замерзати, води багато, всі дні дощі – навіть біля берегів крига порозставала – весна та й годі! Сьогодні легенький морозець – завтра В[олодя] хоче йти. Ну, й… не знаю, куди адресувати. Заадресований лист буде по дорозі, бо маю надію, що завтра принесуть од тебе звістку (пішли в Подчерье], по дорозі ту звістку зустрінуть і знатимуть, чи в Устюг, чи в Арх[ангельськ]. Як звістки не буде – тоді в Арх[ангельськ].

Новини? Я – «начальство». Зняли Кр[очика] й призначили мене на планчасть. Чи бачила чи чула? Зроду-віку не думав, що ще й «економістом» буду?

О, господи! І роблю! І виходить! Отакий талант! Противно до тошноти, бо ніколи в житті і не любив і не визнавав отої «економічно-планової мури» – і ось на тобі – на 47 весні самостійний «плановик-економіст». І чудно, і дико, і дивно, і противно! Де не посій – там і вродись! Тьху!

Кроч[ика] – переводять в Усу. Він, бідолага, хворіє, – лежить в лазареті з апендицитом.

Зал[иношвілі] – позавчора маленьким човником, один поплив у Кедровий, в командировку. Це в листопаді! Отака зима. То було засніжило, а тепер «завесніло». Я залишився жити там же – «начальство»! З[алиношвілі] – перевели од нас, а нам вселили агронома. Кицька драстує й вітає тебе. Петро Андр[ійович] теж! І всі – і Вол[одимир] Ів[анович] і Є[лизавета] І[ванівна] – і всі, всі, всі!

У нас біда з куревом. Махорки нема на руднику! Такий стоїть стогін! Прямо трагедія! Хлопці божеволіють. Підішли, будь ласка. У мене поки що є, але на брязку! Я після тебе купив у Пурпі 20 пачок. Але не можна поткнутися з цигаркою – виривають і в хату, як до Христового гробу – пілігріми.

А так усе благополучно. Тільки тебе нема близько – і так тебе хочеться, і так тебе хочеться, що й господи!

Гнітять іспанські події. Хотілось би бути на Україні… А як мені не можна, то ти б при першій нагоді повинна бути там.

Чому ж од тебе нема звісток? Чому?

Як Мурапетон? Чи дістала мої листи? Чи писала мені?

Цілуй її кріпко.

Всіх вітай. А я вже тебе обціловую, а я тебе обціловую…

Будь здорова, моя дівчинко!

Твій Пав[ло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

20 грудня 1936 р.

20. ХІІ.36.

Моя родная!

До сих пор не имею от тебя ни одного письма с тех пор, как ты уехала. Получил телеграмму из «Подосиновска» с поздравлением (спасибо, люба!), искал этого Подосиновска, расспрашивал. Обнаружил, что это где-то возле Вел[икого] Устюга. Значит, ты с театром там? Но адреса я не знаю, куда писать тоже – и я в унынии. Пишу на Архангельск. Перешлют, может быть. Я поздравляю тебя с днем рождения, обнимаю, целую и желаю спокойствия и здоровья. Как Мура? Слышно ли про Вячка? И как ты ездишь там? У меня все благополучно. Здоров. Работы очень, очень п[отому] ч[то] планчасть мне «всучили». Ну, ничего – сижу целыми днями, скорей время идет.

Жду, не дождусь писем. Пиши чаще – ты ж знаешь, что это для меня все!

Будь здорова. Все тебя приветствуют. Кланяйся всем, кто знает и помнит меня. Муру целую.

Крепко твой Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

22 грудня 1936 р.

22. ХІІ.36.

Моя люба, дорога моя!

І досі не маю від тебе жодного листа. Три місяці вже. Але я знаю, що ти пишеш, але… Навіть більше знаю – знаю, що є лист (чи два) від тебе вже тут, але вони лежать, бо так комусь хочеться, і доки вони лежатимуть – невідомо. Де ти? Телеграму я дістав з Подосиновська. Шукав на мапі – це десь під Великим Устюгом. З того догадуюсь, що ти виїхала з театром. Проте…

У мене по-старому. Живу в тій таки хаті, з Петр[ом] Андр[ійовичем]. (Він тебе вітає). Ол[ександр] К[остянтинович] З[аліношвілі] – не з нами. Він їздить, возить «пердухту». Я так «здоровенький, веселенький», але «сумненький» і «хворенький». Ні, нічого. Все ніби гаразд. Харчі ще є. Транжирнув здорово гроші: переробив шапку (оту, що з вухами – добра вийшла шапка – вже програна урками в карти), пошив з тої матерії гімнастерку, набрав і пошив дві наволочки з «підштаникового матеріалу (іншого не було). Сорочки нижні порвались дощенту. Думаю підкупити. Трохи тут прислано сорочок ларькових – може пощастить купити – хоч і дорогі, але, кажуть, гарні. А як ні, тоді наберу в Подчерьмі та пошию. Отакий я хазяїн. Купив масла, дичину… Взагалі цей рік, спасибі тобі, живу непогано. Нема махорки. Безмахоріє в нас