Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

852
0
28.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остап Вишня. Невеселе життя" автора Сергій Анастасійович Гальченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 168 169 170 ... 293
Перейти на сторінку:
– щоб усе ти була зо мною та біля мене.

Чи дістала Мурапеточка мої листи? Як вона жила без тебе?

Цілую її кріпко, мою дорогу.

Знаю, що цей рік з листами буде дуже зле. Доки ти будеш в Устюзі – я тобі, мабуть, час од часу буду телеграми посилати, а листи додому на Архангельськ. Чи туди й туди? Якби я напевно знав, що Мура в Арх[ангельську] – я б їй посилав, а вона б тобі. І все було б добре. Бо поки мої листи дійдуть до Устюга – ти вже звідтам виїдеш, а переслати не буде кому. От, біда!

Ну, нічого! Я тебе бачив, говорив – тепер цілий рік буду бадьорий і «смелой».

Всі тебе вітають.

Я кріпко цілую і чекаю звісток. Де ти тепер? Як їхала? Чи здорова?

Як би це знав – усе було б гаразд.

Очі твої цілую.

Твій Пав[ло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

13 листопада 1936 р.

13. XI.36 р.

Дорога ти моя й хороша! Славна ти моя дівчинко!

47 весна мені сьогодні! Я вже дорослий! Дорослий, а жити без твого опікування не можу. І я тисячу разів благословляю тебе в цей «радісний і святий» для мене день. Вітаю воднораз і тебе з твоєю «весною», що стукне за місяць од сьогодні. Бажаю я тобі сили, мудрості, здоровля, радості й любові. Любові краще за все… до мене. А тебе, щоб усі любили! Тільки, щоб моя любов була дужча за всіх, щоб гріла вона тебе так, як я хочу тебе теплити, обгортати та ласкавити, дорога ти моя і дружино, і матір, і друг, і оборонець найдорожчий мій!

Де ти тепер? Як дістав із Нар’ян-Мара телеграму, та й по сі пори! Чи в Архангельську ти «аргангилишся», чи в Устюзі ти «ус…тюжишся» (ну, й назва!). Де ж ти тепер? Я голову ламаю, де ти, а голова мені моя підказує: «– Чи в Арх[ангельську], чи в Устюзі, – а вона з тобою!» І я глажу себе по голові, що вона мені так приказує.

У мене зараз оце Вол[одя] Г[жицький]. Він прийшов у командировку ще 5.ХІ, а погода не пускає його додому. Він у валянцях, а в нас і досі весна, Печора і не гадає замерзати, води багато, всі дні дощі – навіть біля берегів крига порозставала – весна та й годі! Сьогодні легенький морозець – завтра В[олодя] хоче йти. Ну, й… не знаю, куди адресувати. Заадресований лист буде по дорозі, бо маю надію, що завтра принесуть од тебе звістку (пішли в Подчерье], по дорозі ту звістку зустрінуть і знатимуть, чи в Устюг, чи в Арх[ангельськ]. Як звістки не буде – тоді в Арх[ангельськ].

Новини? Я – «начальство». Зняли Кр[очика] й призначили мене на планчасть. Чи бачила чи чула? Зроду-віку не думав, що ще й «економістом» буду?

О, господи! І роблю! І виходить! Отакий талант! Противно до тошноти, бо ніколи в житті і не любив і не визнавав отої «економічно-планової мури» – і ось на тобі – на 47 весні самостійний «плановик-економіст». І чудно, і дико, і дивно, і противно! Де не посій – там і вродись! Тьху!

Кроч[ика] – переводять в Усу. Він, бідолага, хворіє, – лежить в лазареті з апендицитом.

Зал[иношвілі] – позавчора маленьким човником, один поплив у Кедровий, в командировку. Це в листопаді! Отака зима. То було засніжило, а тепер «завесніло». Я залишився жити там же – «начальство»! З[алиношвілі] – перевели од нас, а нам вселили агронома. Кицька драстує й вітає тебе. Петро Андр[ійович] теж! І всі – і Вол[одимир] Ів[анович] і Є[лизавета] І[ванівна] – і всі, всі, всі!

У нас біда з куревом. Махорки нема на руднику! Такий стоїть стогін! Прямо трагедія! Хлопці божеволіють. Підішли, будь ласка. У мене поки що є, але на брязку! Я після тебе купив у Пурпі 20 пачок. Але не можна поткнутися з цигаркою – виривають і в хату, як до Христового гробу – пілігріми.

А так усе благополучно. Тільки тебе нема близько – і так тебе хочеться, і так тебе хочеться, що й господи!

Гнітять іспанські події. Хотілось би бути на Україні… А як мені не можна, то ти б при першій нагоді повинна бути там.

Чому ж од тебе нема звісток? Чому?

Як Мурапетон? Чи дістала мої листи? Чи писала мені?

Цілуй її кріпко.

Всіх вітай. А я вже тебе обціловую, а я тебе обціловую…

Будь здорова, моя дівчинко!

Твій Пав[ло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

20 грудня 1936 р.

20. ХІІ.36.

Моя родная!

До сих пор не имею от тебя ни одного письма с тех пор, как ты уехала. Получил телеграмму из «Подосиновска» с поздравлением (спасибо, люба!), искал этого Подосиновска, расспрашивал. Обнаружил, что это где-то возле Вел[икого] Устюга. Значит, ты с театром там? Но адреса я не знаю, куда писать тоже – и я в унынии. Пишу на Архангельск. Перешлют, может быть. Я поздравляю тебя с днем рождения, обнимаю, целую и желаю спокойствия и здоровья. Как Мура? Слышно ли про Вячка? И как ты ездишь там? У меня все благополучно. Здоров. Работы очень, очень п[отому] ч[то] планчасть мне «всучили». Ну, ничего – сижу целыми днями, скорей время идет.

Жду, не дождусь писем. Пиши чаще – ты ж знаешь, что это для меня все!

Будь здорова. Все тебя приветствуют. Кланяйся всем, кто знает и помнит меня. Муру целую.

Крепко твой Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

22 грудня 1936 р.

22. ХІІ.36.

Моя люба, дорога моя!

І досі не маю від тебе жодного листа. Три місяці вже. Але я знаю, що ти пишеш, але… Навіть більше знаю – знаю, що є лист (чи два) від тебе вже тут, але вони лежать, бо так комусь хочеться, і доки вони лежатимуть – невідомо. Де ти? Телеграму я дістав з Подосиновська. Шукав на мапі – це десь під Великим Устюгом. З того догадуюсь, що ти виїхала з театром. Проте…

У мене по-старому. Живу в тій таки хаті, з Петр[ом] Андр[ійовичем]. (Він тебе вітає). Ол[ександр] К[остянтинович] З[аліношвілі] – не з нами. Він їздить, возить «пердухту». Я так «здоровенький, веселенький», але «сумненький» і «хворенький». Ні, нічого. Все ніби гаразд. Харчі ще є. Транжирнув здорово гроші: переробив шапку (оту, що з вухами – добра вийшла шапка – вже програна урками в карти), пошив з тої матерії гімнастерку, набрав і пошив дві наволочки з «підштаникового матеріалу (іншого не було). Сорочки нижні порвались дощенту. Думаю підкупити. Трохи тут прислано сорочок ларькових – може пощастить купити – хоч і дорогі, але, кажуть, гарні. А як ні, тоді наберу в Подчерьмі та пошию. Отакий я хазяїн. Купив масла, дичину… Взагалі цей рік, спасибі тобі, живу непогано. Нема махорки. Безмахоріє в нас

1 ... 168 169 170 ... 293
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"