Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

А вже тая слава, тії блага матеріальні – чорт з ними! Не в них сила й не потрібні вони мені аж ніяк!

А як ізгадаю, що й ти будеш тут поневірятись, в цьому найзвірячішому із звіринців – моторошно робиться.

Січень уже. І знову я вже поглядаю на Печору, і знову зір до Васьки-Керки, до острова – коли ж то з’явиться звідтам пароплав, що привезе тебе до мене…

Чи чувати там, на волі, чогось такого для нашої долі безталанної нового? Чи не летить звідкілясь, чи не визирає тая «воля»?

Чи післала ти прокуророві мою заяву? Щось нічого він не відповідає мені? Чи може за ту заяву ще причеплять «довіску»?

Чи може ще чогось звідси написати? Чи не треба? Пропиши мені це все, голубко. Тільки не мені, а Є[лизаветі] І[ванівні].

У нас у хаті все по-старому. Кицьку нашу я прозвав «Балсерона» на честь гишпанського града Барселони. Так вона вже в нас баришня, виросли, до котів телесуються – і ми їх з хати викинули, бо такого страшного «няву» в хаті роблять – «невыносимо».

Десь «свальбують». Не знаємо, чи вернуться, чи десь голову вкрутять.

Мені, Варюшко, ліків пришли, як щось посилатимеш:

1. Доверових порошків.

2. Аспірину.

3. Пірамідону з кофеїном (од головного болю). Чи може чогось там іншого знайдеш.

І потім, якщо є, червоних олівців пару.

Ну, будь здорова, моя дорога! І щаслива! І не забувай мене ніколи.

Як там Марапет – Карапет? Хай би вона написала! І щоб фото твоє з нею… «Пажалуста».

Кріпко цілую. Обнімаю. Голублю! І безмірно сумую…

Павл[о].

Лист Гірняка Й. Й. до Маслюченко В. О.

22 січня 1937 р.

22.І.37.

Шановна Варваро Олексіївно! Дуже прошу Вас простити мені, що я з таким запізненням відзиваюсь на письмо, яке Ви по дорозі післали сюди. Но на мене навалили стільки роботи, що вирвати хоч хвилину прямо неможливо! У вашій справі я весь час чекаю начальника Як[ова] Мойс[ейовича], щоби з ним поговорити. Але от вже 2 місяці, як він виїхав у Москву і кажуть, що тільки у марті повернеться. Вам порадив би і самій теж йому написати письмо-заяву у цій справі. Тільки він сам може цю справу вирішити. Без нього, ніхто не зможе цього рішить, тим більше, що це зв’язано з П[авлом] М[ихайловичем].

Я думаю тут побути тільки ще до літа, а там помандрувати у «свояси», як це вийде – но дальше жити тут просто не маю сили. Дуже хочеться вже разом зі сім’єю пожити. Як тільки трошки звільнюсь від роботи, напишу про нашу роботу.

Цілую вашу ручку і Мурочку.

Юзя Гірняк.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

27 січня 1937 р.

27.І.37.

Моя дорогенька! Радість ти моя хороша!

Сьогодні побалакав з Є[лизаветою] І[ванівною] – і мені стало легше. Мені тепер дещо зрозуміло. Я не діставав од тебе листів (і не дістаю), через те нічого й не знав. Я був певний, що в Підосиновському ти з Трам’ом. І що ти повертаєш (лист з Кірова-Вятки) додому з Трам’ом. А виходить он що! Значить, ти приїхала і Трам’а вже чи не було (він виїхав), чи просто тебе за запізнення…? Я ж цього нічого не знав. Ну, добре, що так! Ти питаєш, чи зрозумів я що про Є[вгена] й М[иколу]! Догадуюсь, бо того листа я не дістав. Зрозумів уже після Є[лизавети] І[ванівни]. Між іншим ти їй пиши! Їй пиши! Вона так любить діставати від тебе листи. Дуже мене непокоїть твій ревматизм… Дуже мене непокоять твої «бесіди». І що я, бідний, можу робити? І що я, бідний, маю робити?

Сьогодні я подав заяву про колонізацію… З великим сумом у душі це я зробив, але розум говорить, що виходу іншого нема. Подав… Не знаю, чи колонізують. Коли ні, тоді, значить, перспективи ще туманніші…

Будемо чекати.

Цілком «одобряю» твій лист до Йосипа Йосиповича про роботу в тім театрі. Це теж було б непогано для мене. Для тебе це не «дуже», бо забиратися в дебрі лісні – радість мала. Та хай уже благословлять тебе усі боги з усіма ангелами-архангелами за те, що мені ти несеш і радість, і втіху, і себе…

Подейкують, що має організовуватись театр в Усі. Уса має стати якимось округовим центром. Це теж непогано, бо в Усу мені, мабуть, легше було б вибратися, коли б ти була там. Цікаво, що відповість Й[осип] Й[осипович].

Я не зовсім уявляю своє власне становище в зв’язку з новою кваліфікацією «економіста». Ти ж розумієш… Зроду я не те що не робив на цім «поприщі», а навіть не цікавився ніколи тою економічно-плановою справою. Тепер доводиться самостійно вести це діло. І воно, знаєш, нелегке. Воно має, звісно, свої закони і все т. ін. Ціла ж це серйозна наука, навіть ціла купа наук: тут тобі і економіка, і статистика, і планування, і нормировка, і чорт його знає що. Ніколи я навіть жодної книжки не прочитав (крім теоретичних, звичайно, «економік» всяких) в цих дисциплінах. А тепер на тобі! Керуй! І воно собі якось крутиться. Мені самому смішно. Я не знаю, як на це діло дивляться зверху. Сміються, мабуть. І чи довго це буде? І чи серйозно це все? Ні чорта не розумію! Думка шибає поїхати в Усу, хоч поговорити, як вони на це все дивляться. Чи справді вже мене «завели» в списки спеціалістів, чи це жартома все?!

Щоб це діло мені подобалось, так ні. Мертве, цифри без кінця і т. д. Але в лагері така кваліфікація ціниться, та, коли це серйозно, то не смикатимуть сюди й туди, як того Микиту.

Такі-то ділишки.

У всякім разі я б волів би вже залишитися, ніж іти в КВЧ! Безумовно. Але тут же так – кваліфікації офіціально не маю, значить, можливі всілякі несподіванки. Пришлють якогось спеца, і я знову на «бобах».

Так і не знаю, чи ти вже в Трам’і, чи виїхала в Устюг, чи ні? Було б, звичайно, краще якби ти не мучилась по тих клятих дорогах та сиділа в теплі.

Я ще раз і ще раз прошу тебе, щоб ти писала їй, а не мені, а то вона сердитиметься.

Тобі я пишу частенько. Живу нічого. Не мерзну, не голодний. Все в порядку. Я там тебе прохав вислати ліків, пришли, будь ласка. Таких: 1) цинков[их] капель (для очей) з пипеткою, 2) аспірину, 3) од голови пірамідону з кофеїном (обов’язково з кофеїном) чи самого кофеїну, чи якоїсь іншої холери, і доверових порошків (од кашлю). Потім обов’язково дріжджів пивних у таблетках побільше. (А може тепер є дріжді й такі сухі – то теж пришли). Обов’язково. І цвітних олівців – червоних чи якихось інших з пару.

Я так безмірно скучив по тобі, Варюшко. Мене кидає в піт, як