Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Хоч би машинку спустить як-небудь!

Що з Вячком? Муриних листів не дістав жодного.

Є[лизавета] І[ванівна] просить вислати їй фото твоє й Мурине… Добре?! І щоб їй посилку ти прислала з чимось теплим та гарячим. Вона б уже тебе поминала, поминала та ще поминала.

Хоч би ти не хворіла. Хоч би там була хоч спокійна. Я не уявляю життя без тебе.

У нас уже починає холодати. А в мене якась роззява кашне вкрала (те, що Й[осип] Й[осипович] подарував) і гребінець з футляром. Трохи не плакав з досади. Кашне не так шкода, як без гребінця як без рук – волосся збивається, не «продереш». Пришли, голубко, гребінця з футлярчиком. Воно не так, положим, для волосся, а щоб почухатись чим було. Лисина вже на три пальці нижче поперека пішла.

Будьте здорові, мої дорогі, мої найкращі й наймиліші, Мура та Варя! Не забувайте мене ніколи, бо я з Вами завжди, нині, повсяк час і навіки вічні.

Радіо слухаємо. Що газет нема – плохувато. Може хоч вряди-годи пришлеш. Може журналів старих, щоб перечитувати. Чи якихось старовинних романів. Може хтось там продає на базарі дешевенькі старі романи? Ти б їх таких бандероллю прислала. Щоб з «приключениями, убийствами і красивыми девушками, з-за которих і любов, і пальба, і с виходом конця ножа в спину». Добре?

Цілую кріпко, люблю, жду, надіюсь.

Т[вій] Па[вло]

Да не смущается сердце твое, видя адрес…

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

29 січня 1937 р.

29.І.37

Дорогая моя, любимая! Я уже не знаю просто, что делать! Ни слуху ни духу от тебя вот уже 4 месяца. Что это значит? Где твои письма? Кто их задерживает! Или ты не пишешь? В Архангельске ли ты? Как Мура? Здорова? Я здоров. У меня все благополучно. Подал заявление о колонизации. Если колонизируют – будешь иметь возможность приехать ко мне. Вообще у меня все благополучно, за меня ты не беспокойся. Беспокоюсь очень твоим молчанием, или, вернее, неполучением от тебя вестей, но верю, что ты мне пишешь…

Пиши, голубка. Я скучаю страшно и нестерпимо уже мне без твоих слов… Целую крепко, и люблю крепко, и жду встречи, и жду времени, когда вместе будем.

Твой Пав[ло]

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

31 січня 1937 р.

31.І.37

Моя дорогесенька! Золотко ти моє!

Спішно-спішно-спішно! «І шити, й варити, й пироги мазати». Хочеться, щоб листа цього дати – несподівано.

Ну, я вже тобі писав, що трохи ніби розумію все, що з тобою. Не знаю тільки нічого, як ти доїхала від мене. Як з Уси мав писульку та й потому. Твої перші листи до мене не дійшли. У мене нічого нового. Роблю, як треклятий. Писав уже тобі, що подав заяву про колонізацію, що буде – не знаю. Так усе гаразд. Оце придавили морози – дюдя люта. Та нічого – ходити на роботу недалеко. В конторі «удовлетворительно», а дома я присунув ліжко до грубки – один бік припіка, один приморожує, а всередині «середньо».

Не голодно. Грошей іще є карб. 160. Тепер тут можна купити дичину. Купуємо іноді й смажимо по твоєму способу. Одне тільки – що треба нема. Скука, звичайно, зелено-коричнева. Радіо слухаємо. Останній процес – Радека, Ліфшиця – все це чув. Що газет нема – погано, звісно. Та добрі люди дістають і мені перепадає вряди-годи.

Таке в мене життя одноманітне, що нічого й не пригадаєш цікавого написати тобі. Я все збираюся писати прокуророві про скорочення строку. Чи ти надіслала, чи ні, так я й не знаю. Друзі мої добре до мене ставляться, дуже люблять як ти пишеш їм.

Про Волод[ю] чуть, що десь експедитором, тільки в другому напрямку – до нас не заїздить.

Цікаво, чи відповів тобі Йосип Йосипович? І що відповів… Я все-таки гадаю, що він побалакає з Я[ковом] М[ойсейовичем] – відповідь визначатиме ставлення до мене.

Ось уже рік як не чути нічого про Вячка. Що з ним? Де він? Душа болить.

Мовчить Харків, чи відповів?

Невже й ці підведуть з тою «єдиною надією», машинкою.

А в мене ж мрія – як колонізують, щоб хоч поганеньку рушницю, одностволку. Хоч би яка холера прислала.

Може написати тому іродові Соколянському, – хай «оддарить» назад.

Цілую кріпко-кріпко. Жду слів, жду тебе! Хоч би дихання твоє долітало до мене. Муркетончика кріпко цілую. Скучаю кріпко! Фото пришли її! Будь здорова, моя дорога.

Пав[ло].

Дріжджів пришли пивних. І ліків, що писав.

Договір між Маслюченко В. О. та зав. відділом народної творчості

15 лютого 1937 р.

Договор

Архангельск. «15» февраля 1937 г.

Мы, нижеподписавшиеся, с одной стороны зав. отделом народного творчества т. Смельницкий Г. И. и с другой стороны т. Маслюченко В. А., заключили настоящий договор в том, что первый купил, а вторая продала машинку системы «РЕМИНГТОН» за № 41028 за 5.000 руб. (пять тысяч).

По обоюдной договоренности ОНТ обязуется погасить вышеуказанную сумму равными частями до 15 мая включительно сего года, по указанию т. Маслюченко наличными деньгами или безналичными (сберкасса) или расчетным счетом.

В случае болезни т. Маслюченко или необходимости выезда т. Маслюченко передоверяет получение сумм своей дочери Марии Михайловне Маслюченко.

Зав. отделом нар. творчества

Печать                    (Смельницкий)                               [Підпис]

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

17 лютого 1937 р.

17.ІІ.37

Дорога моя! Голубко ти моя, ясна!

Нема та й нема вістей од тебе. Снилась ти мені сьогодні якось так, ніби кидала мене «тимчасово», щоб знову прийти до мене:

– Я прийду! Побуду «там», і знову прийду до тебе, – кажеш ти мені.

Прокинувся я і довго не міг заснути – все думав про тебе, гадав, пригадував:

– Де ти? Що з тобою?

У мене змін нема ніяких. Все по-старому – цокає годинник старий, заїржавлений, ідуть дні й ночі, мете сніг, ходжу на роботу, з роботи і потихесеньку «закостеневаю» в одноманітності, як у чорнім павутинні. Вже думки якісь однакові, ліниві, і потроху обволікає мене байдужість ціпкими сповивачами отупіння, порожнечі, непотрібу.

Мав сьогодні звістку від В[олоді]. Він заготовляє веткорм для скоту. Така собі роботка – січе березові галузки, парить їх, і дають ті галузки коровам та коням замість сіна. Дістав він листа від Марусі. Була вона в Харкові. Пише про Вухналя, Гедзя, Василя (нашого), Падалку, Седляра, Щупака й Килерога. Всі вони пішли нашим шляхом. Може доведеться зустрінутись десь тут на Печорських просторах. Страшно за малих – Чоку й Вітьку. Очевидно, значить, Бойчуківці всі. Нігде, між іншим, нема й слова про Анатолія в газетах (Галактіоновича). Це погана ознака. Курочка-Армашевський, Хвостов – ці на устах, а про