Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Будь здорова, моя хороша.

Муретку цілуй кріпко.

Павло.

І4.ІІІ.37

Мені тут по наслідству дістались непогані бурки – довгі, такі як у мене колись були. Тільки подрані внизу. Я тепер так жалкую, що подарував підметки. Коли б у тебе щось трапилось таке шкіряне, що ним можна обшити бурки, було б дуже непогано.

Взагалі, як їхатимеш назовсім – для себе нащот «обужи» подбай, бо тут зараз не дуже. Я не знаю, як там по дорозі – а в нас нема. Ми вже з Андрійовичем думаємо будувати хату (він теж подав на колон[ізацію], або купити тут у колонізов[аного], що має звільнитися. Мрії… Ну, будь здоровенька. Хай щастить тобі доля. Скучив кріпко по тобі, по Мурі… Ой, як кріпко… Всю цілую.

Пав[ло]

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

21 березня 1937 р.

21.ІІІ

Люба моя! Я, вважаючи на скоре розпуття, спішу, спішу й спішу з тобою побалакати.

Новин у мене небагато. Тут у себе колонізація моя пройшла. Послано далі… Коли буде остаточний результат, не знаю. Очевидно, місяців за 2. Бо доки ж воно дойде аж до Ч[иб’ю], а потім назад… Погано, що в такий час це все робиться, бо найкращий план був би такий. Коли я колонізуюсь і ти знайдеш за можливе влаштувати Муру в Москві у О[лександра] К[остянтиновича] З[аліношвілі] (я тобі про це писав докладно), – тоді найкраще виїздити до мене вже в серпні—вересні, щоб залишитись тут на зиму. Коли ж ні, тоді тобі треба першим пароплавом рушати, щоб повернутися з Мурою до початку навчання. Я подав заяву і про побачення. Все ж таки я гадаю, що до травня (принаймні до початку навігації морської) вже щось буде певне.

Я й тут іще нагадую тобі, щоб ти списалась з Марією Йосипівною З[аліношвілі] (Москва 17, Ново-Кузнецкая 20, кв. 21) про те, що, можливо, ти її чекатимеш у себе. В першім з цього приводу листі я писав, щоб ти чекала телеграми, а тоді писала. Я не так зрозумів – ти маєш списатись зарані.

Купив я кожуха. Заплатив 25 крб. (цілий довгий «тулуп»). Тепер хочу набрати верх, щоб покрити. Тут у Подчер’ї є, кажуть, сукно по 17 крб. Треба 2 метри… Федя туди йде – він мені й купить.

Ф[едя] дякує за логарифми і вітає.

Так більше нічого нема, крім туги за тобою, за Мурою, за Вячком.

Слухаю, звичайно, радіо. Знаю, що Голова письменників Сенченко – троцькіст й контрреволюціонер. Знаю про Павла Петровича. «tempora mutantur» (Час міняється). Ще три роки тому хто б міг подумати про це…

Кланяюся машинці й попрощай її від мене. Ну, що ж? —

«Деньги дело наживное,

«Об них нечего тужить.

«Вот любовь – дело другое —

«Ею надо дорожить…»

Так колись співали «девушки», сидячи на колодках і лускаючи насіння.

Ця писулька ще, гадаю, проскочить. А от як дальше. У всякім разі намагатимусь писати. Тьоті Лізі – нагадую, – пишучи, не згадуй про мене зовсім. Їй я не цікавий, вона хай знає, як ти живеш. І все.

Вітають тебе всі. Бувай здоровенька. Кріпко-кріпко цілую тебе й Муру й жду не діждусь.

П[авло].

Лист Ф. Зубова до Маслюченко В. О.

23 березня 1937 р.

Здравствуйте, Варвара Алексеевна!

Я хочу вам написать пару слов, чтобы вы писали письма на этот адрес: Коми – область, Троецко-Печорский район, поселок Горт-Ель, Клавдии Яков[левне] Войновой, а она будет передав[ать] мне, а я Пав[лу] Мих[айловичу]. За книгу очень благод[арю].

Ну пока. До свиданья.

Пишите больше.

Пока.

Федя.

23/ІІІ 37 г.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

25 березня 1937 р.

25.ІІІ.37.

Дорогая моя!

Я – здоров. Все время жду от тебя вестей и никак не дождусь. Почему? А так все у меня благополучно. Сегодня у нас 2,5˚ тепла, тает снег, значит, скоро уже мы увидимся. Я прошу разрешения о свидании. Заявление уже послал. Думаю, что не плохо было бы и тебе с своей стороны написать в Ч[ибью] просьбу о свидании. Это не помешает.

Если будешь посылать мне что-нибудь, не забудь положить зубную щеточку и зубной порошок.

Из вещей, кроме брюк, мне не надо ничего. Хотя, думаю, лучше было бы прислать материалу простенького на брюки, а сшить можна здесь. А может быть там есть какие-нибудь мои старые брюки?

Как Мура там? Слышно ли что-нибудь о Вячике? Целую Вас всех крепко, жду, жду и жду.

Ваш Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

11 квітня 1937 р.

11. IV.37.

Дорогая ты, любимая моя!

Долго, кажется, я уже не писал тебе. И не знаю, как ты там живешь, потому что от тебя я никаких вестей не получаю. Получил только посылку, а писем нет. Спасибо тебе, родная, за «поддёржку жолудка», а самое главное в этой посылке это то, что она от тебя, значит, что ты есть, что ты живешь и помнишь обо мне.

Я здоров. Крепко, очень крепко скучаю и все жду, когда тронется Печора, с этим у меня связано все.

Пришли мне свою и Муры фотографию.

Еще ничего неизвестно ни о колонизации, ни о свидании (я подал и то, и другое). Если получу ответ, сразу же телеграфирую. Целую крепко, крепко тебя и Муру и всегда помню, и всегда жду. Что слышно о Вячке?

Еще раз целую. Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

20 травня 1937 р.

20. V.37

Моя ти дорога, люба моя!

Як же ж давно вже я не маю від тебе вістей! Та нізвідки вони не йдуть – ні з яких доріг їх не видко. Які ми все таки не практичні! Чому ми не умовились, що в час бездоріжжя треба хоч телеграмами підтримувати зв’язки. І от тепер я просто не знаю, що діяти, що думати. Я багато тобі писав у березні, у квітні. Не знаю, чи дійшли листи мої до тебе.

Від тебе були, потім переляк усе зіпсував, і я знов перед розбитим коритом. Ні газеток, ні журналів, ні переводів з невеличкою сумою грошей. Нічого. Хоч головою об стінку бийся.

Я живу по-старому. На місці. Роботи прірва – голова дметься. Не чуть ні про колонізацію, ні про побачення. Ніякої відповіді. Може б ти телеграфувала в Чиб’ю про дозвіл на побачення. Обов’язково зроби це. У нас тут чуток різних сила-силенна, та чутки всі такі, що ховають надії, ховають… Од прокурора відповіді ніякої. Взагалі, як одрізало од усіх. Живу тільки огидною роботою та думками про тебе, про Вячка, про Муру.

Чи побачимося цього літа? Приїзд конче потрібний – ти б тоді в Усі