Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Пиши просто мені. Може ж таки даватимуть. Уже декому дають листи.

Я тільки про тебе мрію, тебе чекаю, тобою живу.

Цілую всю. Муру цілую.

Твій Павл[о]

Чи посилала ти третю посилку? Я не дістав.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

5 червня 1937 р.

5. VI.37.

Дорогенька моя!

Одержав твою открытку и грошей «на махорку». Спасибо. Уже июнь, а о разрешении свидания ни слуху ни духу. Жду со дня на день и как только получу – немедленно телеграфирую.

У мене никаких изменений, все по-старому. Жду, жду и жду.

Не разрешен еще вопрос и с колонизацией. Мне кажется, что разрешишь ты его сама в Усе, когда будешь ехать. Предполагается, что в Усе в это время будет т. Мороз, с которым ты постарайся повидаться и поговорить.

Во всяком случае, о всяких таких «кардинальных» вопросах (свидание, колонизация) я буду тебе телеграфировать. Я здоров, работаю много. Печалит крепко отсутствие сведений о Вячке. Что с ним? Что привозить мне? Ничего особенного. Я думаю, что к тому времени, когда ты будешь ехать – уже в Усе все будет – подвезут.

Целую крепко и жду. Привет всем. Муреточку целую.

Твой Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

19 червня 1937 р.

19. VI.37

Моя люба! Дорога моя! Я в розпачі – одмовили побачення, одмовили колонізацію. Все… Я дав тобі телеграму – хочу, щоб ти дала телеграму в Чиб’ю до Я[кова] М[ойсейовича] – може щось вийде. Але… навряд… Всім одмовляють у побаченні. Я місця собі не находжу, і не можу погодитись, що я тебе цього року не побачу. Всі мої надії, все, чим я цілий рік живу, – все пропало. Я тільки прошу долю, щоб вона дала мені сили пережити це та щоб і ти, моя найдорожча й моя надія, не падала духом. Улаштовуйся на роботу. Будемо чекати кращого, спокійнішого часу. Я не кидаю надії на колонізацію і надіюсь, що ми будемо жити разом, ми мусимо і повинні бути вкупі. От про що мрію, чого хочу, чого сподіваюсь. Будемо!

Сьогодні дістав посилку від 23.ІІІ. Копчушки поцвіли й перетліли. Решта все в порядку. Спасибі, люба моя. Дістав 17 листівку.

Волод[имир] Ів[анович] уже в Усі – працює там. Єл[изавета] Ів[анівна] днями виїздить туди ж (спочатку у відпустку). Попрошу її дати знати тобі, як їхатиме в Арх[ангельськ]. Ол[ександр] К[остянтинович] З[аліношвілі] ще тут. «Зам’ялось». Та тепер такі діла, що йому може тут і краще. Їхатиме – заїде… Уже йому час і їхати, а все щось надержують. Остаточно ще невідомо, коли виїде. У всякім разі, маємо надію, що в червні—липні. Зараз у мене Вол[одя] Гж[ицький]. Приїхав зовсім був до нас, та знову повернули назад. Маруся була в Х[аркові], без місця, бідує. Бабця, – пише вона, – жде Леся. Василь наш, – переїхали його, – в Києві. Звідти поїде невідомо куди, але кудись далеко. Новини по радіо маємо. Скучаю страх як! Що буде, як не побачу тебе? Для чого животіти?

Роботи сила-силенна. Нервова робота, відповідальна. Що таке з Вячулькою? Може його вже зовсім нема? Муру вітаю з переходом у 6 клас і цілую кріпко, що хорошо вчиться. Я їй тут кошика замовив – ждав, що приїде. Ах, як це все важко. Цілую кріпко. Люблю, жду й вірю, що ніякі лиха нас не розлучать. Пиши мені просто. Хай будете Ви здорові обидві, мої голуб’ята.

Пав[ло].

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

30 червня 1937 р.

30. VI.37

Дорогенька моя!

Получила ли ты мою телеграмму о неразрешении свидания? Я так мучусь, что нет от тебя ответа. Не знаю, телеграфировать ли еще. Боюсь, что выедешь, потратишься и ни с чем поедешь домой. Я сумую, конечно. Как-то не верится, что не увижу тебя в этом году, что не будет зарядки на длиннющий год еще. Всю зиму живешь одной мыслью – увидеться летом и такой вот теперь результат. В телеграмме просил тебя самой хлопотать, может быть ты окажешься счастливее. Пиши, голубко. Не забывай. Если днями не получу телеграммы, буду еще телеграфировать. Целую крепко тебя и Муру и Вами живу.

Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

10 липня 1937 р.

10. VII.

Дорога моя!

Давно от тебя не получал вестей. Не знаю я – знаешь ли ты о том, что свидание не разрешено и что я страшно тревожусь, как же нам дальше быть. Свидание личное бы разрешило о дальнейших путях. Вопрос о колонизации отпал. Следовательно, стоит ли тебе жить в Архангельске – может быть в центре тебе будет легче. Вопросы личного свидания тоже усложнились в настоящий момент. Думаю, что должно быть дальше лучше. Я телеграфировал тебе о неразрешении свидания. Получил от тебя телеграмму, из которой не могу понять – дошла ли моя телеграмма к тебе. Скучаю я страшно по тебе и детям. Единственная радость, которой жил целый год – предстоящее свидание – не сбылось. Тяжело будет ждать еще целый год, если в этом не увидимся. Живу только Вами дорогими моими, родными. Целую крепко! Пиши почаще. Посылок еще нет, о которых ты телеграфировала. Пришли конвертов. Целую крепко. Павло.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

12 липня 1937 р.

12. VIII.37

Дорогенька моя!

Я пишу цього листа, не маючи великої надії, що він до тебе дійде.

Перше, що треба тобі знати, – мене позбавили права «переписки на квартал» (три місяці – липень, серпень, вересень) за «повторную попытку нелегально отправить письмо». Річ звичайна – хотів, щоб скоріше тобі лист потрапив, передав, «засипался» і все. Ти ж розумієш, яка це для мене трагедія… Не даватимуть листів і від тебе. Але ти пиши обов’язково. Пиши листівки. І присилай гроші хоч по 3 карб. Обов’язково. Я старатимусь, щоб ти знала, що зо мною. Побачитись, очевидно, не пощастить. Будь тверда, не сумуй, будь бадьора! Я вірю, що буде краще, будемо вкупі. Ти, очевидно, вже маєш листа, що побачення заборонено і я, принаймні, не вірю, що в цьому році мені доведеться тебе побачити. Будемо ж не падати духом. Я завжди з тобою. Вірю, що й ти біля мене повсякчас.

Я про те ще написав заяви скрізь про побачення – але навряд…

Здоров’я в порядку.

Коли не приїдеш – підішли трохи грошей і чогось попоїсти. Коли буду весь час тут – то нічого, але всіляке тепер можливе і може доведеться звідси кудись північніше. Воркута, чи що… поки ще ознаків