Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Вол[одимир] Ів[анович] і Єл[изавета] Ів[анівна] в Усі. Адреса: Усть-Уса, Коми АССР. І отд[еление] Ухтпечл[агеря]. Е. И. Н[етушил].

Не забувай мене. Муру цілуй. Тебе обгортаю всю, голублю і люблю.

П[авло]

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

20 липня 1937 р.

20 липня 1937 р.

Архангельск, Кегостров, Набережная, 18. Маслюченко.

Телеграф[ируй о] здоровье. Целую.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

22–24 липня 1937 р.

22. VII.37.

Моя єдина! Найдорожча й найлюбіша моя! Починаю цього листа сьогодні (22.VII), а закінчу не знаю коли, бо хочу тобі докладно розказать, як я живу, з усіма моїми життьовими дрібницями, з болями, мріями, надіями. Цілий рік жив я сподіванкою, що літом ми побачимось і тоді знову все буде ясно, все буде як на долоні. Писалось усе похапцем, наспіх, бо з листами цілий цей час було зле, листів не давали, затримували, звідси теж більш двох листів писати не можна… А останній час за те, що хотів листа тобі передати «поза» – мене позбавлено права листуватися на 3 місяці, аж до І.Х. Такий цей год важкий і в наших навіть стосунках, в листуванні, в зв’язкові… Все це нервувало, карьожило, вибивало з колеї, – а вже літом вдарило громом і зовсім приголомшило. Я розумію – недозвіл нам побачитись… А до того всього ще й виїхали з рудника В[олодимир] І[ванович] і Є[лизавета] І[ванівна] – тобто ті, що з ними я вже зжився, від яких мав підтримку і моральну, та, правду казавши, й матеріальну, – хоч перша підтримка була для мене, звісно, і дорожча, і потрібніша. Рік і час взагалі нервовий. Рік всяких несподіванок «на волі», а в зв’язку з цим хмари різних чуток тут, у нас, чуток неймовірних, страшних і химерних, чорних і світлих, лякливих і надійних – всі ці чутки в нашому стані, стані завжди й повсякчас з напруженими нервами, нервами шматованими, – чутки ці застилали й застилають усякі перспективи, давлять, обгортають якимось чорно-липучим туманом, що аж дихати важко. І от саме в такий час, коли твій приїзд особливо потрібний, як повітря, як життя – нам заборонено побачитись. Тут, хоч-не-хоч, – закрутишся…

Ну, тепер про життьові мої подробиці.

Перш за все про посилки. Останню, що про неї я мав відомості, одержав я 15.VII. Це та, що з варенням, сухарями й гречкою. Перші всі дійшли. Та, що з копіркою, і та, що [з] капчушками (капчушки зацвіли й перетліли зовсім). Значить, десь ходить ще та, що з піпетками й іншим добром. Я не знаю, яку ти з них першу вислала – чи з сухарями, чи з піпетками? Та, я гадаю, що дійдуть… Спасибі тобі велике за підтримку.

Працюю там же, живу в тій самій кімнаті, на тому самому місці, що й ти знаєш. З місяць тому купив собі черевики за 28 крб. шкіряні на резині, бо ті вже зносились. Чоботи підлатав, протерлась підошва на одному і тепер я так жалкую, що торік оддав підошви К… Тепер думаю на зиму шити теплий на хутрі бушлат (кожушок). Я писав тобі, що купив я за 25 крб. цілий «тулуп», – а тепер дав грошей на верх. Тут є в селах така матерія – «вроді як» замша з одного боку, по 8 крб. 80 коп. метр. Воно, кажуть, дуже міцне й цупке. Так отакого обіцяли мені набрати 4 1/2 метри. А тут кравцеві за роботу віддам той бушлат, що ти мені торік привезла (бо грошей не хватить заплатити, та й 2 бушлати, на випадок «движения», тягати буде ні до чого). Отакий я «хозяйственник». Виправ ватяне одіяло, бо дуже вже воно забруднилося. Нічого – од прання не попсувалось. Воно вже й протерлося, так я дав кравцеві, дав йому сіру стару подерту сорочку – він мені його позалатував. На виставку його навряд чи прийняли б, естетичного восторгу воно своїм виглядом не викликає (латуни во какі!), проте за ноги не чіпляється і вата з його шматтями не стирчить. І чисте. У матрац нового свіжого сіна напхав (земляк, Степан Федорович з Писарівки, накосили), ліжко попарив… А клопа ж того, клопа! Як вилізе на стіну – так «северного сияния» не видать! У стінках клоп живе й плодиться, і ніякими «культурно-воспитательными методами» його не візьмеш. Коли на зиму залишимося перше – тут, а друге – в цій кімнаті – думаємо помазати, побілити, грубку перекласти, щоб зиму якось кучерявіше перезимувати.

«Обратно же» криси! Знову з’явилися в числах астрономічних, в характері пренахабнішому, сміливості лицарської – і їдять все пропитание. Сало вкрали, хліб їдять і взагалі трощать на пропалу все. «Балсерона» перебувають в «сучасний момент» з кошенятами маленькими і на крис аж ніякісінької уваги. Вони «Балсерона» наша, 15 липня пригирили нам аж восьмеро кошенят, двох самі задавили, двох ми викинули, а четверо пищать у ящику, задрапірованому лантухом. Це вони нам уже вдруге народили дитяток. Але перший раз (в квітні) було п’ятеро і вони всіх їх подавили (перше материнство!), а вдруге оце все в порядку. Коти масті «неопределенной» – руде, сіре й біле з чорним. Один тільки є якийсь такий голубий. Годуємо. Взагалі вона в нас у фаворі, як мамаша, і єдиная «живтяг-сила» нашої кімнати. Проте, коли й далі не звертатиме уваги на крис і не захищатиме хазяйське добро, доведеться, як у нас говориться, «принимать суровые меры адмвзыскания».

23. VII. Така наша «роскошная жизнь». На зиму, значить, з боку екіпіровки буду забезпечений. Подбаю тільки про повстяки (валянки), бо старі мої вже розлізлись і навряд-чи їх полагодити можна. Піми в мене є, але піми не завжди можна тягати, та й шкода. То в дорогу, та в люті морози, а так на повсякдень краще повстяки. Та може привезуть – тоді якось улаштуюсь.

З культурних розваг – радіо та газети (газети дають мені перечитувати сусіди, що регулярно їх одержують). Новини і союзні і закордонні відомі… Промайнув крах Афіногенова, Кіршона, Ясенського і інших. Sic transit gloria mundi! Прошуміло в етері недавнечко й ім’я Кулика «нашого», в зв’язку з радіоцентром укр[аїнським]. «Обсіктранзилася» й його gloria mundi!

Ну, що ж – «коемуждо по ділом його». А, та що говорити: краще слухати.

Трапляються книжки. Прочитав оце «Пушкин в Михайловском» Новікова. Заслання в батьківському маєткові… Скільки трагедії, болю! Книжка хороша. Прекрасно розумію стан поета, скрученого царськими цепами… Але ж… Та що говорити: краще читати…

Тепер оце впіймав твори Бєлінського. Старе видання – повне, тільки трохи з початку й з кінця скурене. Читаю, не одриваючись. Читаю й перечитую. Щасливі письменники, що мали такого критика. А в нас – о, горе наше! – що не критик, то й Щупак, а то ще краще – Клоччя! У нас і Полторадурацький критик і Коваленко «Боба» – критик. Уявляю собі, як на тім світі Саваоф збере