Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

– Руоро, ти впевнена? Подорож через Фейський ліс вкрай небезпечна, – промовив Миродор, вислухавши сестру.

– Звісно, я впевнена! – скрикнула Руора. – Я не можу відпустити Олексія самого в цю подорож. Він хоче в гори… Сподівається саме там знайти портал у рідний світ.

Олексій мовчки спостерігав за розмовою брата та сестри. Миродор здався йому тямущим та сміливим чоловіком. Ельф швидко прийняв його та навіть поспівчував, що хлопця закинуло в Адар у такий несприятливий період, коли триває війна. Якби не це, то, можливо, й сам Миродор склав би компанію та показав найгарніші куточки Адару.

– Розумію, але що ви будете робити, якщо феї запросять занадто високу ціну? Чи зможете ви їм дати те, про що вони попросять? – насупився темний ельф.

– Братику, у нас все одно немає іншого варіанту. Дорога до гір лише одна. До того ж у мене буде шанс ще раз прослідити магічний слід нашого артефакту. Деякі наші шукачі запевняли, що цей слід губиться якраз в цьому лісі! – плеснула в долоні дівчина, в її очах блиснули азартні вогники.

– Не смій в це лізти! – прокричав Миродор. – Чуєш?

– Але чому? – прошипіла Руора. – Вже рік триває ця клята війна, безглузда сутичка. Магія спалює цілі поселення. А наші шукачі не можуть знайти яйця дракона…

– Саме тому, що найкращі маги не змогли цього зробити… – промовив Миродор.

– Але Руора має рацію, – втрутився у розмову Олексій. – Ми можемо спробувати. Нам все одно йти в цьому напрямку. Може, ваші маги щось пропустили, а може хтось підкупив їх, або дуже вдало замаскував сліди?

– І все одно я вважаю це небезпечним. І я покладаюся бодай на вашу свідомість, юначе, – звернувся він до Олексія.

– Миродоре, я не володію магією, але маю чималий життєвий досвід. Наш світ також повний таємниць, підступів. І я впевнений, що у магічному світі знайти магічну річ доволі просто, якщо знати де шукати.

– Це не зовсім так, – прошепотіла йому на вухо Руора, – але дякую, що підтримав. – Братику мій, я володію магією й знаю як себе захистити. Але я собі не пробачу, якщо не перевірю все особисто, коли вже мені випала нагода пройти через цей Ліс.

– Здається, щоб я вам зараз не казав, ви все одно зробите як вважаєте за потрібне. Головне – не наробите дурниць. І будьте обережні з феями.

– Дякую, братику. А ти передай мого листа батькові. Особисто в руки. Цього разу я не хочу передавати його магічною поштою. Ти можеш пояснити йому набагато більше, ніж я встигла написати у листі.

– Обов’язково. Як тільки мене відпустить Річчі, я повернуся до наших.

– Чекатиму на відповідь. Магічна пошта допоможе визначати моє місцеперебування.

– Звісно! Олексію, довіряю тобі турботу про мою сестру.

– Авжеж. Я обіцяю тобі приглядіти за нею! – усміхнувся Олексій.

– Ну це вже занадто! Я вам що цукрова принцеса? Я сама можу за себе постояти й ще невідому кому з нас за ким доведеться приглядати! – пирхнула Руора.

– Тихіше, люба, – посміхнувся Миродор. – Я не це мав на увазі…

– Еге ж, – буркнула вона, обіймаючи брата, – одужуй швидше.

– А ти бережи себе й пообіцяй що навідаєш нас з батьками, коли ви з Олексієм знайдете портал до його світу.

– Обов’язково! – пообіцяла Руора.

– Про що таке просять феї, що Миродор спробував нас відмовити від подорожі? – запитав Олексій, коли вони опинилися на вулиці.

– Вибач, але я не можу розказати, адже феї кожному ставлять свою ціну. Від чого це залежить важко сказати.

– Хоч приклад наведи, – попросив Олексій.

– Ні. Вибач, я справді не можу, точніше – просто не знаю. Я ніколи особисто не зверталася до них й не подорожувала через їхні володіння. Лише чула з розповідей інших. Це одна з умов – не розповідати про ціну послуги феї. Інакше вони просто припинять пропускати через свій ліс. Та ти так не хвилюйся, дуже скоро дізнаємося.

– Я й не хвилююся, – Олексій посміхнувся.

– Дякую, що підтримав мене перед братом. Я дуже хочу спробувати знайти вкрадений артефакт!

– Нема за що.

– Це не забере багато часу від нашої подорожі. Ми можемо розпитати фей та драконів про нього. І я спробую відчути де він зараз – все ж таки я з роду Володарів.

– Я обіцяв допомогти, і я стримую своє слово, – вони зупинилися неподалік стайні, й Олексій взяв дівчину за руки.

– Я теж. Я допоможу тобі повернутися додому, – прошепотіла Руора.

Конюхи вже встигли підготувати коней до подорожі.

Олексію дістався чорний з білою цяткою на лобі кінь із прозвиськом Ворон. А Руора знайомилася із конем сірої масті на ім'я Роллі.

Обидва виявилися слухняними та ласкавими.

– Гарної подорожі, – побажав на останок, конюх поспішив по своїх справах, а Руора та Олексій направили коней по пильній дорозі.

Дорога проходила вздовж полів, ліс, в якому вперше опинився Олексій, залишився далеко позаду. З обох боків дороги шелестіли лише нескінчені поля, які здавалися різнокольоровою ковдрою. Жодного дерева чи кущика, де можна було б укритися від спеки.