Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Втім, яка різниця?

— До бою!

Коню шпори в бік, пістоль у руку.

— Ур-ра! Слава!

Шведи за фуражем відрядили воїнів бувалих. Пари хвилин не минуло, як пальба почалася, а вони вже вози в коло поставили, спішилися і всередині сховалися. Крім кількох вершників у чорних обладунках. Мабуть, ті самі рейтари, про які так шанобливо говорили гінці. Виглядають солідно. Рослі, широкоплечі. Коні теж під стать.

Роз'їхалися неширокою шеренгою і неквапливо рушили в наш бік. За зброю не хапаються. Хоча стоп! Ще як хапаються! У кожного по два пістолі!

— Загін! Слухай наказ! Всім вогонь по рейтарах! Обоз потім!

І показуючи приклад, першим випалив убік чорних вершників.

Фіга собі! Я готовий був присягнути, що не промахнувся, але рейтар, що скаче на мене, тільки похитнувся злегка. То що ж у них за обладунки такі, що їх кулі не беруть? Цікаво?

— Цілитися в голову! Залпом! Вогонь!

Ага, зараз… Розмріявся. Це не стрілецька рота і навіть не взвод. Тут поки кожен сам за себе воювати звик. Хтось вистрілив, а хтось і діставати самопал не став. Мовляв, шабля надійніша. А ось рейтари все правильно зробили... Почекали, поки черкеси максимально наблизяться і садонули впритул. Двох наших, як кувалдою із сідел викинуло. Ще двоє втрималися, але підняті для удару шаблі безсило опустилися вниз. Ну, хоч живі… Тепер моя черга! Отримай, фашист, гранату!

— Бах!

Добре влучив. Прямо в вишкірену руду пику. Мінус один!

— Бах! — пролунало ліворуч від мене, і ще один рейтар вирушив до праотців. Це Меліса. Розумничка.

— Бах! — Правіше. Іван, мабуть. Промазав. Точніше, плече зачепив. Але теж добре вийшло. Другий пістоль у рейтара з руки випав.

— Бах! Бах! Бах! — це шведи другі пістолі розрядили. Але, мабуть, загибель товаришів збила приціл, бо нікого з наших цей залп не зачепив.

А перезарядити ще раз їм не дозволили. Черкеси вихором налетіли на ворога. Тут уже козакам не було потреби вказувати. Самі розібралися парами, заходячи відразу з двох сторін.

Шабельна рубка, майже як ножовий бій, швидкоплинна. Удар, фінт, удар… І або один, або другий вершник лягає на кінську шию, заливаючи гриву кров'ю. А переможець уже рубається з наступним ворогом. І тепер особиста майстерність поступається кількістю. Як не крутись, якщо в тебе стріляють і тицяють вістрям з усіх боків, відбитися складно. Єдиний спосіб — не загрузнути, гарячим ножем проткнути ворожі ряди і піти на простір. Потім розвернутися і знову повторити маневр.

Рейтари так і планували. Пострілами розчистити шлях, проскочити і, поки ми б їх наздоганяли б, перезарядити пістолі. Як я потім дізнався — звичайна їхня тактика проти нукерів і крилатих гусар. Хороший обладунок надійно захищає від татарських стріл, а куля швидше за списи. Але цього разу не вийшло. І коні у черкесів швидші за гусарські, і самі вони не зі списами наперевіс мчали, от і змогли ухилитися. А потім і показали надто самовпевненим шведам, що шабля в ближньому бою ефективніша за палаш. І тим паче — розряджений пістоль.

Жоден не втік. Після того, як «чорні» підстрелили їхніх товаришів, у полон черкеси нікого не брали…

Побачивши загибель своїх найкращих воїнів — шведи, що ховалися за возами, заверещали щось і почали палити в наш бік з мушкетів. Але відстань була для гладкоствольної зброї занадто велика. Якщо й долітала якась випадкова куля, то навіть чоботи пробити вже не мала сили. Удар виходив, наче камінчиком з рогатки.

А ще за хвилину шведам стало не до нас. Князь Цепеш повів в атаку своїх бійців.