Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

— Так би й украв тебе. Ти — діамант серед цієї мішури.

Його пальці ковзають в мене по коліну, зовсім трохи заповзаючи під спідницю.

Легкий поцілунок у щоку спрацьовує мов спалах. Натяк, що криється за багатозначним і потемнілим поглядом Максима, заливає червоною фарбою мою шию та вуха.

Я приваблюю його як жінка. Справжня жінка.

Хапаю зі столу склянку з соком і спустошую її в кілька ковтків. Машу рукою на змоклу шию, штовхаючи Максима в бік.

Та не дивись так на мене. Благаю.

Ховаю своє почервоніле обличчя в його шию. Аромат чистої бавовни, вологої шкіри, червоного дерева та пряного лайма б'є в ніс. Мм, як смачно. Роблю глибокий вдих, щоб іще раз поринуть у «світ» Максима. Так і хочеться прилипнути до його грудей, щоб постійно вдихати ці ноти.

Проте Максима відриває від мене важливий телефонний дзвінок, тож він йде поговорити туди, де не так голосно грає музика. Слідом за Максимом розтягується й решта чоловічої компанії. Хтось на танцмайданчик, хтось до бару, а дехто переміщається в інші VIP-столи, щоб перекинутися парою слів зі знайомими.

Дівчата з дружньої компанії Максима спочатку не здаються мені ворожими. Їхні оцінювальні погляди я пояснюю собі простою людською цікавістю.

Як тільки мій супутник зникає з поля зору, одна з них — висока брюнетка з ідеально прямим волоссям — звертається до мене:

— Поліна, так? — її голос звучить доброзичливо, але в очах сяє щось гостре. — А як ви познайомились із Максимом, якщо не секрет?

— Ем… На конференції з фінансових технологій… — починаю я ніяково, але мене відразу перебиваю інші дівчата:

— Конференція?

— Літом?

— На морі?

— Яка нудьга, — підсумовує дівчина з довгими сережками та яскравою помадою.

— Ну, я поки що навчаюсь у ВУЗі… — додаю, намагаючись хоч якось розрядити напругу. Але, схоже, роблю тільки гірше.

Дівчата переглядаються, і їхній інтерес до мене помітно гасне. Одна з них дістає телефон і починає щось швидко друкувати, інша раптово відвертається, ніби я перестала для неї існувати.

— Зрозумі-і-іло, — простягає та сама брюнетка, закотивши очі. — Впіймала на живця, отже, нашого Максима. Він любить всі ці розумні розмови про банки та технології, тут не посперечатися. Але не сподівайся на щось серйозне, його родина дуже консервативна.

— Не розумію про… — але вже вона мене не слухає.

Я ніби раптом стала маленькою комахою, до якої таким гордим птахам, як ці дівчата, немає жодного діла. Занадто дрібна сошка для такого великого акваріума.

Відчуваю себе ще недоречнішою, ніж раніше. Зарано я повірила, що можу зійти за рівну. Я не з їхнього світу і ніколи нею не стану.

Щоб не впасти в апатію і не розплакатися, я збігаю з-за столу до сцени, де продовжує співати Надя Дорофеєва. Роблю кілька світлин на згадку, та на відео записую короткий уривок пісні, яку дуже полюбляє слухати моя Маша.

«Шкода, що тебе тут немає», — відправляю коротке повідомлення подрузі разом зі своїм селфі. Звітую, що жива та неушкоджена.

Пробираюся впритул до сцени. Качаюсь у такт музиці, насолоджуючись кожною нотою. Співаю разом із Надею усі слова з її повільної пісні. Коли мелодія проникає вглиб мене, я нарешті можу розслабитись і забути про непорозуміння за столом.

Це лише швидкоплинний спогад, один спонтанний вечір. Навряд чи я ще раз побачу цих людей.

Раптом чиїсь сильні руки порушують мою самотню ідилію. Ціпенію на якусь мить.

— Куди від мене втекла? — знайомий низький голос миттєво підкорює моє серце, і воно сповільнює свій галоп.

Максим.

Тепло його міцного тіла огортає мене мов щит від усього світу. Хвиля сиріт пробігає по шкірі, і я знову тону в ароматі його чоловічого парфуму — глибокого, трохи пряного, з нотками свіжості та місцевого диму.

Усміхаюся, продовжуючи повільно погойдуватися в його обіймах.

— Нікуди. Просто потанцювати захотілося, — відповідаю якомога невимушено.

Намагаюся не видати напруги, яка все ще дрейфує по судинах. Не хочу розповідати, як дівчата з його компанії перестали помічати мене, щойно зрозуміли, що я їм не рівня. Навіщо псувати момент непотрібними чварами?

Максим розвертає мене обличчям до себе. Тепер ми танцюємо, дивлячись одне одному у вічі. Його погляд такий глибокий, що я втрачаю відчуття часу та простору. Весь світ звужується до нашої пари, наші обличчя поступово зближуються.

Я майже відчуваю його подих на своїх губах. За інерцією встаю навшпиньки, щоб бути ближчою. Ще мить, і ми...

Дмитро, який проходить повз нас зі своєю черговою пасією, навмисно чіпляє плечем Максима.

— Знайдіть собі номер, молодята, — «іменинник» кидає веселий погляд на нас і підморгує. — А то спалите вщент клуб  своїми іскрами.

Максим кидає в друга блискавки, а я мимоволі сміюся, не знаючи куди подіти свої розчервонілі щоки.