Читати книгу - "Не чіпай то на свята, Ізмайлова"

Усі чуваки за столом із лисинами, а всі чувіхи — довговолосі. Як добре, що жінки не лисіють, і як добре, що їм можуть подобатися навіть лисі чоловіки. Хоча мені особисто важко уявити лисого чоловіка, який би мене приваблював.

Ми перекусили, а потім Алекс натякнув мені, щоб я йшов на Станицю — це ще один культурний центр, де в мене завтра буде лекція і де тоді йшла прощальна вечірка тієї чувіхи, якій він дав горілку. Але дорогу на Станицю я не знав, а головне — була вже майже північ і я був певен, що якщо піду на party, то або повернуся вранці, або засну там на місці. А завтра лекція і я не хочу зранку рахувати совині яйця в холодильнику. Тож вирішив іти з ними до Алекса. Незручно, але я їм заважати не буду, одразу ж ляжу спати, а вони нехай роблять, шо хочуть.

Коли прийшли, я так і зробив, але коли прийшов у кухню попити на ніч води, вони стояли там і обіймалися. Усім стало трохи незручно. Та мені все одно, це їхня справа. Хоча вони явно не хотіли, щоб я це побачив. Ну, соррі, чуваки, моя вина, але ж так не тільки у фільмах буває.

Уранці за кавою і сніданком Алекс розповів мені, що Карін ішла до нього ночувати, але образилася за те, що він зібрався влаштувати в себе вечірку ­після лекції, дала йому ляпаса й пішла. А все через те, що він обіцяв їй цього дня з’їздити з нею кудись, щоб побути удвох. Бо в Карін щось із ногою, операцію робили, і вона потребує ласки й турботи. А тут срана лекція. Тобто все через мене.

— Але ти не переживай,— сказав Алекс,— думаю, вона виспалася й сьогодні вже заспокоїться, все нормально.

Потім він розповів, що від нього пішла дружина. Причому до друга. Просто в один прекрасний день заявила: я закохалась і йду від тебе. Заявила за день до їхнього спільного від’їзду у відпустку на море.

— Я був у шоці пів року. Ніяких ознак і натяків на те, що в неї хтось є або що між нами щось не так, зовсім не було. Я багато разів умовляв її повернутися. Але вона ні в яку. А потім ще завагітніла від нього. Вона не хотіла цього, але вирішила залишити дитину. Навіть після цього я багато разів дзвонив їй і говорив: повертайся, будь ласка. У нас же діти. А вона щоразу відповідала — ні. Ну й через якийсь час я вирішив, що досить. Утомився. Раніше все сподівався, намагався, а зараз уже все, не треба мені, щоб вона поверталася. Я ж учив психологію. Там описують три стадії стану, коли від тебе пішла кохана людина. 1. Спочатку мозок шепоче заспокійливі думки — це просто заскок і бзик, це у всіх буває, все минеться й вона повернеться. 2. Потім настає депресія, плач і пасивність. 3. А після цього починається гнів — заєбала вона. Гнів у цій ситуації небезпечний, тому що ти можеш начудити такого, що потім будеш шкодувати все життя. Але водночас гнів дає енергію вибратися з усього цього.

Ми довго про це говорили і їли скислий суп. Слава богу, хоч проносу потім не було. Зате порозумілися чудово. У людей у всіх країнах і містах схожі думки, бажання й ситуації. Просто в одних країнах люди бідніші, а в інших багатші. Але це означає лише те, що в багатших більше часу й місця в мозку на те, щоб займатися хуйньою і тими самими схожими думками й бажаннями.

Прийшов на ярдсейл, який проходить на території Станиці. Тут усі такі гарні. Продають одяг, біжутерію, книжки, картинки, компакт-диски та інше барахло. Тусовка, на якій ще й можна заробити на пиво й хот-дог.

Цей центр у них узагалі охуєнне місце. Петанк, безкоштовна веломайстерня, сад, дитячий майданчик, у приміщенні сцена, кімната для ночівлі гостей, бар. Роби, що хочеш.

Чоловік і дружина з Ірану продають іранську їжу. Алекс познайомив мене з ними. Імен не запам’ятав. Але вони сказали, що скоро їдуть в Україну, бо в чоловіка в Одесі живе купа родичів. Алекс купив мені рис із куркою. Смачно, але порція невелика.

З ким мене тут Алекс не знайомить, усі кажуть, що знають мене й чули про мене різні історії. Не можу навіть уявити, що їм розповідали. А ще мені злегка незручно, що я цих людей не знаю або не пам’ятаю.

Повернувся «додому» й познайомився з Юраєм і Сімоною, вони винаймають кімнату на верхньому поверсі будинку Алекса. У Сімони дуже красиві очі й усмішка, але некрасиві пальці. Не розумію, як це може бути.

Їли незрозумілу кашу і якесь проросле насіння. Юрай із Сімоною приготували, вони завжди такими штуками харчуються. Я люблю пробувати невідомі страви, але сказав їм, що це все настільки корисне, що мені одразу ж треба випити пива й закурити, щоб відновити баланс шкідливого й корисного в орга­нізмі.

Юрай розповів, що був один раз в Ужгороді років вісім тому й у нього, п’яного, вкрали паспорт. І він цілком серйозно вважає, що хтось досі їздить по його паспорту через словацький кордон.

Карін вже явно й відкрито з Алексом. Радий за них. Особливо після розмови про всю цю драму. Може, так і мало статися, і то давно.

Готувався до лекції.

Хвилююся й п’ю пиво для сміливості. Хоча ніби вже не раз її проводив і це розважальна лекція, а не промова перед вченою радою на захисті диплома з антропології. Ну і який сенс хвилюватися? А ніякого. Але нервовій системі видніше — вона пройшла еволюцію і краще знає, чому треба боятися публічних виступів. Так шо в мене нема іншого виходу, крім як продовжити пити пиво й ще раз переглянути матеріал — для ілюзорної впевненості.

Лекція пройшла добре, усі сміялися. Прийшло чоловік п’ятнадцять, бо Алекс написав у фейсбуці про лекцію всього за п’ять годин до початку. Майже пишаюся, що моїх знань словацької мови цілком