Читати книгу - "Не чіпай то на свята, Ізмайлова"

У невеликому залі починається показ двох артових фільмів. Але прикол не в самих фільмах, а в оптичній конструкції проєктора під назвою archeoscope, яку зробив чех Ян Кулка, він же буде крутити кіно.

Фільми описувати немає сенсу, їх «зняли» під час вивчення роботи цього галюциногенного апарата — там просто миготять кадри, плями й тіні. Усе побудовано на особливому візуальному ефекті, коли в певному алгоритмі працюють чотири проєкційні об’єктиви, у кожному з яких свій фокус і фільтр.

Перед показом Ян чесно попередив, що фільми можуть викликати епілептичний напад, і якщо хтось схильний, то краще піти. Слава богу, нападів не було. А ще він сказав, що це скоріше ваші фільми, а не мої, і кожен побачить у них те, що хоче, або те, що не хоче бачити.

Картинки йшли з традиційної кіноплівки й поєднувалися з електронним звуковим рядом. Очам було не дуже приємно. І якби в когось стався перший у житті епілептичний напад, я б зовсім не здивувався.

Була на показі й Карін, із якою ми знайомі багато років. Ще в дев’яностих вона була дівчиною мого друга, красунею, а зараз трохи здала. Час дуже жорстокий до жінок, і це несправедливо.

Пляшку горілки, яку я привіз Алексу, він подарував дівчині — вона закінчила тут роботу над якимось арт-проєктом і в неї зараз good-bye party. Може, він їй вдячний за щось. Або не любить горілки. Хоча я думав, він відкладе її на Новий рік, бо наша горілка цінується в цих краях.

У перерві між фільмами всі вийшли пити пиво на перекурі. До мене підійшов п’яний у дупу дідок — чи то бомж, чи то ненормальний. Попросив прикурити, вдалося йому це дуже важко. Після чого як подяку сказав мені:

— Ти — хтось, ти не він,— і вказав пальцем на словака, що стояв поруч.— А ти легенда.

Сміялися.

Алекс розповів, що в нього за все життя вкрали сім велосипедів:

— Я думаю, це нормально. Я старий, і сім вкрадених велосипедів — це ок для такого віку.

— Ти їх, напевно, продаєш, щоб купити новий, а кажеш, що вкрали,— пожартував один хлопець.

А я думаю, сім це реально дохрєна. У мене, якщо рахувати з дитячими, вкрали всього три.

Після другого фільму всі вивалили на вулицю. Чесно кажучи, третього фільму я б уже не витримав. Проєкт цікавий, але одного разу вистачило. Іноді ти за один присіст настільки врубаєшся в тему й суть явища, що повертатися до цього вже немає сенсу.

Карін стояла неподалік, і я хотів підійти поговорити, але помітив, що вона плаче, а Алекс її втішає. Тому в мене не було іншого виходу, як піти в бар Beervana тут поряд.

Взяв боровічку (типу джину) й пиво Čerňan. Не встиг і пів келиха випити, як прийшли Карін з Алексом. Схоже, він уміє втішати жінок. Треба буде запитати рецепт.

Приєдналася ще пара їхніх друзів, Мілан і Барбі. Вони розповіли, що познайомилися вранці після п’янки, коли прокинулися в одному ліжку. Ні він, ні вона імен одне одного не пам’ятали. У Барбі був такий бодун, що як він її не переконував, вона вважала його галюцинацією. Але потім Мілан приніс їй пива з холодильника, вона похмелилася й тільки тоді повірила йому. З того дня вони разом.

По темі бодуна я розповів історію. Давно, коли я ще читав газети, в одній прочитав рецепти від бодуна. І про всяк випадок вирізав замітку й наклеїв на внутрішній бік дверей шафи. Ну й одного разу прокинувся в такому стані, що зрозумів: от зараз саме той випадок, коли треба почитати рецепти. А там їх було десь шість.

Перший не підходить, другий теж ні, коротше, у якомусь читаю: треба випити шість сирих совиних яєць. Типу якісь стародавні греки чи римляни так лікувалися. Ок, думаю, піду гляну. Відкриваю холодильник і рахую. Бля, а там усього п’ять яєць. Я реально завис і глибоко задумався на дві хвилини: випити хоч п’ять яєць чи це все одно не допоможе, бо в рецепті шість. Задумався й про те, як не пощастило мені з яйцями, яка підла штука алкоголь і за що мені це все. І тільки за п’ять хвилин роздумів над відчиненим холодильником до мене дійшло, що там не совині яйця, а курячі.

Виходить, бодун був ще гуманного розміру, бо могло ж і не дійти.

Одна з офіціанток тут неймовірно красива й ідеально нафарбована. Ціную, коли жінки вміють фарбуватися. У питаннях макіяжу я повний нуль, але впевнений, що навчитися цього нелегко, а робити це зі смаком іще важче. Поки я навчився готувати божественну яєшню, з’їв три тисячі не дуже смачних сніданків.

До нас приєднався Ян і розповів, що одного вечора він накурився з друзями, вони пішли, а він лишився в майстерні зі своїм археоскопом, випробовував, перевіряв, експериментував. Але не помітив, що до відходу друзі чомусь зашторили вікна. Вийшов із майстерні о десятій годині ранку.

— А мені здавалося, що ще вечір. Уся ніч минула, а відчувалося, ніби я провів там години чотири.

Трохи заздрю людям, які можуть настільки глибоко захоплюватися улюбленою справою. Це, мабуть, був саме той потоковий стан, про який писав Мігай Чиксентмігаї.

Мілан розповів, що одного разу йому заради жарту підсипали в напій якоїсь наркоти, я не зрозумів, чого саме. Він про це не знав. Друзі чекали, як воно подіє, а по Мілану нічого не було видно. Тоді вони призналися, що натворили.

— А я їм кажу: я нормально почуваюся, тільки от усе, що бачу,— червоного кольору.

Друзі сміялися й не вірили, а він не міг їм довести.

Я вирішив спитати у присутніх, які в них плани на Новий рік. Мілан і Барбі сказали, що будуть дома, інші — що ще не знають. Я не дивуюся, бо тут головне зимове свято — Різдво, тоді всі й гуляють на повну, а Новий рік для більшості другорядне. Тим більше, що першого січня, як і всюди в Європі, зимові свята закінчуються в усіх сенсах і починаються будні нового — з маленької букви — року.

До теми всього сказаного не міг не розповісти, як одного разу в дев’яностих святкував Новий рік у гуртожитку художнього училища. На