Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

– Якщо у вас є ще й грис або вівсянка, то ви зі скрутного становища вийдете легко, – говорив він. – У нас гірше. Ми вже молока не сподіваємось, тільки б худоба вижила. А ви матимете ще й молоко.

Овес і грис були на базі. Їх осінньою водою доставила ціла баржа, але цього виявилось мало. Жуйні тварини доконче мусять мати у своєму раціоні сіно, солому, в скруті – лозинову кору чи навіть березові галузки. У їх величезних чотирикамерних шлунках бактерії переробляють грубі корми на речовини, необхідні дальшому засвоєнню організмом. Та не тільки жуйні потребували грубих кормів. Того печального безсінного року при повних яслах вівса, коні згризали дощенту драбини, за які їм колись закидали сіно, згризали збиті зі старих дощок ясла, доводилось їх борти оббивати бляхою, але й це не помагало, кінські зуби добирались до днищ і прогризали ясла наскрізь. Коням теж замало було клітковини у вівсі.

Наступного дня вранці Гаєвський доповів начальникові рудника про результати своєї поїздки по колгоспах і дістав наряд на заготівлю галузкового корму. Павло Михайлович виділив бригаду з десяти чоловік, нормувальники визначили норму виробітку на день, і бригада приступила до роботи. Важко уявити справжню ціну одного кілограма такого корму. Щоб його одержати, треба було знайти в лісі березу. Берези на далекій Півночі не ростуть суцільними масивами, а впереміш з ялинами, і то не густо. Знайшовши березу з гарною кроною, треба було її зрізати, обламати з неї тонке гілля – до товщини олівця. Гілля зібрати у в'язанки і винести на дорогу – поняття в тих місцях умовне, бо шляхів як таких там нема, за винятком хіба тимчасових доріг, вистелених дерев'яними брусками, які ведуть до певних об'єктів – шахт, бурових. З лісу галуззя надходило на базу, і тут уже інша бригада подрібнювала його сокирами на січку. Цю січку перемішували з грисом, запарювали в бочках, і по двох днях давали коровам і коням. Тварини охоче поїдали такий корм, і корови навіть прибавляли молока. В корівниках стояв приємний запах бродіння. Нікого не турбувала неймовірна ціна цього корму, а найменше – захист лісів. Ні в кого серце не боліло, що марно загинули сотні дерев, що залишились височенні, з півросту людини, пні, що засмічено було галуззям ліс. Людям було байдуже.

Лісники не показувалися в табір, наче боялись, що їх звідти не випустять. І не дивно. Таке легко могло статись.

Телеграма Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

31 липня 1938 р.

31 липня 1938 р.

Скопин Рязанской. Востребования. Маслюченко.

Здоров. Почему нет писем. Целую.

Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О.

30 серпня 1938 р.

30. VIII.38 года

Моя Варю дорога! Я вже не знаю, що писати, як писати і кому писати, і чому писати… Я не маю від тебе листів на протязі 1938 року, коли не рахувати одного-однісінького в посилці, посланій в лютому м[іся]ці. Причини я не знаю. Телеграма з Скопина це все за останні 6 місяців. Взагалі з переїздом твоїм з Арх[ангельська] – все порушилось. Дуже мені, звичайно, тяжко, бо втеряв я єдину людину, що була ще біля мене. Інакше я думати не можу, бо листів ти не пишеш (я думав, що їх мені не дають – ні, їх просто нема, вони тут не появляються). Я знаю, що на це ти маєш і причини, і підстави, і право і все інше – отже ніяких ні докорів, ніяких закидів робити я не буду, і не маю наміру. Мені тільки одне потрібне: напиши, в чім річ (коли це можна), щоб я знав і щоб я міг для себе робити відповідні висновки.

Ніякі з твого боку вчинки аж ніяк не порушать в найменшій мірі моєї до тебе пошани і подяки тобі за все те хороше, що мав я від тебе.

Єдине моє прохання – хай хоч Мура коли-не-коли напише мені, бо в моїм стані живе слово рідної людини важить більше, ніж можна навіть припускати.

Тобі я бажаю щастя. Мура хай буде здорова, розумна й щаслива. Я з глибокою любов’ю завжди з Вами і завжди Ваш.

Федя має намір до тебе заїхати. Він розповість про все, бо всього не напишеш. Дуже тебе прошу – як маєш змогу – допоможи йому порадою, бо попервах він потребує підтримки. Хлопець він хороший, з провалля глибокого вибрався, і я вірю, що далі в провалля він не потрапить.

Кріпко тебе й Муру цілую й обнімаю.

Муркетона вітаю з днем народження і з 15-ти річчям. Хай велика росте, моя люба.

Павл[о].

Рудник Еджыд-Кырта

Тр[оицко]-Печорск[ий] район

Коми АССР

Р. S. Я писав тобі, що Єлиз[авета] Іванівна в Москві. Їх розлучили з Вол[одимиром] Ів[ановичем]. Вол[одимир] Ів[анович] на Воркуті.

Будеш, може, в Москві, пошукай її і віддай, як матимеш, 200 крб. – я їх узяв у неї, будучи в Усі.

Здоровля моє по-старому. Я – старий, худий, не дуже сердитий. Володимир зо мною. Живемо потроху. Часом з квасом, порою з водою. З Чиб’ю ми тепер розлучені і центр наш на Воркуті. Та Федя тобі розкаже.

Як би хотілося мені знати, як ти живеш, як Мура. Боже ж ти мій, це ж усе, що залишилось, і того не маю! І чого воно мені так повелося на старості літ? Що я кому такого наробив?! Доля таким задом до мене повернулася, що аж страшно! Та зад якийся колючий, – як здоровенний будяк! Такого зада ніхто, мабуть, у світі не мав, як я!

Цілую кріпко. Пав[ло].

В. З. Гжицький

Ніч і день

Літо 1938 року

Прийшли нарешті білі ночі, а з ними трава у лісі та по берегах річок, де щороку паслись худоба і коні. Коли сонце не заходить, рослини ростуть вдень і вночі, інакше, мабуть, не встиг би закінчитись вегетаційний процес, не дозріла б картопля та інші овочі на далекій Півночі.

На березі Печори вдень і вночі не вщухали виробничий гомін і рух. Вугілля, яке протягом зими вагонетками вивозили на берег, тепер вантажили на баржі. Ніяких механізмів, крім, хіба, тачки, тоді не було, а ручна праця вантажників важка і малопродуктивна. Людей не вистачало, щодня мобілізовували робітників управління, бо за простої барж треба було платити пароплавству великі гроші.

На Півночі нема таких лагідних переходів од зими до весни і від весни до літа, як на Україні. Тут ці зміни відбуваються якось раптово.

Бувало, навіть у червні, випадає сніг на п'ядь заввишки, а через кілька днів по снігопаді – спека в тридцять градусів.

Так трапилось і того року. Раптово настало тепло, дощів не було, і ріка обміліла, а з обмілінням ріки припинилось вантаження вугілля до осені. В той