Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Розписка в прийомі посилки, надісланої Ю. Й. Новіковою за дорученням В. О. Маслюченко 7 грудня 1938 р. Остапу Вишні на рудник Еджид-Кирта. Посилка повернулася через рік назад «за ненахождением адресата».

Расписка в приеме посылки № 269

Ценная – руб. 50.

Куда – Коми АССР.

Кому – Губенко.

От кого – Раненбург Рязанской обл.

Главпочтамт, Маслюченко

Вес —8-500.

Сборы: Весовой – 5-75; Страховой – 50;

Всего – 6-25.

7/ХІІ 1938 г.

Йосип Гірняк

Спомини

кінець 1938 р.

Життя у концтаборах було наповнене такими несподіванками, що треба було вже надзвичайних подій, які вивели б людину з рівноваги. Папірець, який з такою обережністю передав мені Кириченко, був від Остапа Вишні. Це ж він, тяжко хворий, уже два місяці лежить у землянці на цегельному заводі, в найсуворішому Чіб'юському ізоляторі.

Телеграфічним стилем Павло Михайлович повідомляв, що в дорозі із Кожви у Чіб'ю він захворів на запалення легенів, яке перейшло в тяжке ускладнення. Під особливим конвоєм, пішки, його гнали до Чіб'ю на «перегляд» «справи». При сорокаградусній гарячці він був непридатний для 3-го відділу, і тому його покинули на «призволяще» в карному ізоляторі.

Було це в час переміни декорацій на НКВДівському престолі, – Єжова замінив Берія. Заведена Єжовим машина ще котилася силою свого розгону і змітала зі своєї дороги все живе. В Чіб'ю докінчував свої функції «надзвичайного уповноваженого», відомий з історії єжовської різні Кашкетін. Ім'я це зганяло сон з очей усіх каторжників того часу. В Ухт-Печорському концтаборі він появився вже на останньому етапі своєї кривавої кар'єри. Ніхто не є в стані сьогодні сказати: скільки по всій імперії голів полетіло під мечем цього Сталінового «героя»?! За час панування Єжова цей кат пролетів сливе по всіх концтаборах есесерії, проливаючи ріки крови.

Кашкетін не забув і про Остапа Вишню. Поки гнали етапника пішки з Кожви до Чіб'ю, в 3-му відділі приготовляли картотеки тих, хто для остаточної розправи мали бути пов'язані в один вузол. За кілька тижнів до отримання записки через Кириченка, я дістав поштою від Остапа Вишні листа, датованого березнем 1935 року. Конверт і лист у ньому своїм виглядом свідчили, що вони довгенько лежали в архіві відповідної установи. З грубими слідами канцелярійного клею на коверті і на пожовклому папері були видні сліди рук енкаведівських діловодів. Тільки після отримання вістки від Павла Михайловича через Кириченка я розгадав загадку: звідкіля, для чого і хто прислав поштою мені листа його з 1935 року. В тому листі Остап Вишня писав про те, як він глибокою зимою пройшов шлях з Чіб'ю до Кожви і в які він там попав обставини. Він дуже просив, щоб я вжив усіх заходів серед лікарів-в'язнів, які мали діло з санітарним апаратом Ухт-Печлаґа, щоб за їх допомогою влаштувати його на працю на санітарному пункті в Кожві, за його колишнім фахом, а саме – фельдшером, яким він до революції працював у київських військових лікарнях. Отримавши цього листа при кінці 1938 року, я вже не міг стати у пригоді другові.

Кашкетін, як видно, збирав усіх приятелів Остапа Вишні в один букет, і приготовляв їм одну і ту ж долю. Як речевий доказ нелегальних контактів, мав послужити отриманий з таким запізненням лист з 1935 року.

У 1938 році Остап Вишня не подолав тяжкого шляху, який він пройшов одинцем у 1935. Його не довели до рук Кашкетіна, покинули тяжко хворим догоряти в чистилищі на Чіб'юській цегельні. Два місяці він змагався там зі смертю, закинутий і забутий усіма… В тому часі, коли Кириченко приніс мені від Остапа Вишні записку, в Чіб'ю зайшли нові несподівані події: рознеслася вістка, що арештовано начальника 3-го відділу Чорноглазова, розстріляно Кашкетіна – за надужиття своєї влади. Подібна доля стрінула і Якова Мороза, всевладного господаря Ухт-Печлаґу. Сталін руками Берії став стинати голови своїм козлам, щоб світові засліпити очі черговою «відлигою». Ласка Всевишнього не минула й цього разу Остапа Вишню; як видно, йому було призначено випити ще не одну гірку чашу.

Ліквідація Єжова і його підручних та припинення кривавого розгулу «спеціяльно уповноваженого» Кашкетіна не принесли в житті концтабірників замітних змін, хоч розмов про полегші було чимало. В'язні хапалися за всякі поголоски і деякі спорадичні прояви сумнівних перемін, як потопаючий за соломинку. Всіх тих приречених невільників обнадіювали мильні пузирі, якими Сталін і його кремлівська камарилья, наче піском, засипали очі довірливого світу, всякими декретами та бутафорськими конституційними законами про свободу та правосуддя. Рідкі факти переглядів присудів скоро протверезили нереальних мрійників, вони при першому випадку переконались, що на такі благодаті можуть надіятися тільки «соціяльно близькі», себто вуркагани, розбійники, всякі кримінальні елементи російської імперії, але не діячі і представники поневолених націй, не «гнила контрреволюційна інтелігенція». Все беззаконня, всі мільйонові жертви дикого терору звалено на спину Єжова; за ріки крови, якою залито всі концтабори, скарано Кашкетіна, а український письменник, недобитий Остап Вишня далі прозябав у сирій землянці чіб'юського ізолятора. У Кожві він жив, як багато інших в'язнів, у бараку і працював, хоч і не за фахом, але без конвоя. А тут, із легкої руки Єжова і Кашкетіна, запроторений з тавром «ворога народу» у страшну, сиру землянку, – забутий владою і світом! На тернистому шляху письменника – це не був випадок. НКВД знало, що робило… Уявні полегші не торкалися недобитих жертв Кашкетіна. Сталін тільки принишк. Знищивши руками Єжова стару партійну ґвардію, обезголовивши армію, звалюючи вину за злочини на своїх баранів, він тільки дав змогу передихнути своїм «карательним отрядам», а сам причаївся до нового наскоку на український народ, на представників і носіїв його культури. Над Сталіном повисла світова війна, і тому довелось йому на короткий час сповільнити темпи.

Мене й цього разу оминула чергова більшовицька метелиця. Кашкетін не встиг довершити наміченого пляну, не вдалось зв'язати одним мотуззям Остапа Вишню зі мною. І на цей раз оминула енкаведівська куля, ще було нам написано на віку покрутитись у шабашному вирі.

Насамперед треба було рятувати друга від непосильної праці на цегельні, треба було витягти його із сирої ями, в якій він, не знати яким чудом, ще дихав. Розколонізований Г. І. Добринін уже не міг стати у пригоді, як колись. Він уже не мав таких можливостей, як тоді, коли був напів «вільнонайманий». Він ледве живим виліз із м'ясорубки Кашкетіна.

Від самого початку існування Ухт-печорського концтабору начальником аптеко-бази в Чіб'ю був Яків Поріц, колишній власник кількох аптечних маґазинів у Києві. Його «розкуркулили» ще на початку двадцятих років, розстріл замінили десятьма роками каторги, а після закінчення реченця Мороз віддав йому все господарство аптечного постачання цілого Ухт-Печлаґу. Під час проголошення смертного присуду нещасний в'язень не встояв на ногах… З глибокої непам'яті він опритомнів на руках співв'язня, українця-священика, який своїми щирими християнськими