Читати книгу - "Пригоди Санти і Санти, Стружик Лев"

Надворі темніло, і в будинку Луїса запалювалися святкові вогники. З другого поверху лунали захоплені вигуки хлопця — він знову читав комікси. Цього разу він захопився історією про двох Санта-клонів, які змагалися між собою за найкращі подарунки. Але мама Луїса вже втомилася дивитися, як її син безкінечно проводить час за цими коміксами.

— ЛУЇСЕ, СПАТИ!!! НЕГАЙНО!!! — пролунав голос матері, як грім серед ясного неба.

— Ну, мамо! — відгукнувся Луїс з характерним незадоволенням.

— Я СКАЗАЛА СПАТИ!!! ХУТКО!!! — мама вже стояла біля сходів, піднявши брови й обурено поглядаючи в бік кімнати сина.

— Мамо, дай ще кілька сторінок мені дочитати! — спробував торгуватися Луїс, не відводячи очей від сторінки.

Мама, зрозумівши, що просто словами тут нічого не доб’єшся, рішуче піднялася на другий поверх. Вона зайшла до кімнати й суворо сказала:

— Я що тобі сказала?! ГА?! Читаєш свої комікси, одночасно не слухаєш мене — забираю і караю! Ти що: мене не розумієш ЗОВСІМ?!

— Ну, мамо! Ну, дай дочитати хоча б одну сторінку! Там цікаве про клона Санта Клауса! — Луїс намагався захистити свою «святу» книгу, але мама навіть не зрушила з місця, за що й сказала у відповідь:

— Ну, гаразд. Якщо ти так зі мною розмовляєш, то я рахую до трьох. Якщо до трьох нічого не відбуватиметься, я остаточно забираю твої комікси, і викидаю їх у камін! Зараз там, мабуть, тато вже його розтопив, небось!... Зараз усі твої комікси спалить, які я йому дам...

На цих словах Луїс раптом зрозумів, що його мама налаштована серйозно.

— Ні, мамо! Не роби цього, будь ласка! Благаю, не роби цього! Обіцяю, що зараз лягатиму спати! — злякано вигукнув він.

— Тоді, лягай спати, кому сказала! — сказали мама, нарешті зітхнувши. — Вже десять годин ночі, а ти до сих пір ще не в ліжку! Щоб завтра подумав над своєю поведінкою, бо завтра перше січня — вже Різдво настане, а ми все ще неслухаємося й неслухаємося!

Луїс задумався над словами мами. В його голові крутилися думки про те, чи варто далі так себе поводити. Можливо, і справді настав час змін? Врешті-решт, він відклав комікс на полицю, підійшов до свого ліжка й, загорнувшись у ковдру, заснув.

У кімнаті стало тихо, а за вікном почав падати м'який сніг. Та ось, до будинку Луїса, приземляючись на дах, прилетів Санта Клаус з мішком подарунків за спиною. Але, як не дивно, з іншого боку будинку, обережно спускаючись з саней, з’явився ще один Санта. Вони обидва підійшли до отвору к каміну з різних боків і раптом зіткнулися носами.

— Гей! Ти хто такий?! — вигукнув перший Санта, випустивши мішок з подарунками.

— А ти хто такий, стариганю?! — здивовано запитав другий.

— Як ти смієш називати мене стариганем, дурню?! Га?! — обурився перший.

— А як ти смієш називати мене дурнем?! ГА?! — відповів другий, хапаючи мішок.

— Тоді, чого прийшов сюди?! Я тут взагалі подарунки розношую по хатках! — обурився перший Санта.

— А ти тоді чого прийшов сюди?! Я теж дарую подарунки: розношую їх!... — виправдовувався другий.

— Тоді, не заважай мені, дурню! — наполягав перший Санта.

— І ти тоді мені не заважай, стариганю! — відказав другий.

— Ти навіть не схожий на мене!

— А ти навіть не маєш такого ж ременя, як і у мене!

— Ти не маєш тоді такої ж шапки, як і у мене!

— А ти не маєш своїх санчат!

— Як це — не маю?! Он вони: стоять перед твоїми очима! Ти що осліп, чи що?!

— А ти тоді дивився на мої санчата, як вони є копією твоїх санчат?! Навіщо ти скопіював вигляд моїх санчат, га?!

— Я нічого не копіював!

— А от і копіював! На сто відсотків упевнений!

— АХ ТИ ТАК!!! Ну, тримайся у мене!

— Зараз отримаєш!

І раптом обидва Санти пізнали одне одного. Вони зупинилися, дивлячись одне на одного:

— Стоп... Це ти?

— І це ти? Як ти?...

— Забудьмо про цю історію, друже. Просто давай підемо вже класти подарунки під ялинку, — сказав перший Санта, знімаючи з плечей мішок.

— Ну, давай! А чого ж ми тоді стоїмо? — відповів другий, посміхаючись. Він підійшов до отвору к каміну й нахилив голову, придивляючись, чи обидва вони зможуть пролізти разом.

Перший Санта трохи задумався, потираючи бороду.

— А чи ми проліземо разом у цей отвір? — пробурмотів він з сумнівом.

— Яка різниця! — відказав другий Санта, розправляючи плечі. — Давай, полізай вже, я за твоєю спиною вже почну тупатися!

— Добре, добре! — змирився перший, підходячи ближче.

Обидва Санти обережно стали одне за одним, оглядаючи простір. Вони намагалися визначити, як краще пролізти, аби не зачепити мішки з подарунками. Хоча між ними панувала напруженість, вони почали діяти разом.

— Давай!... Чого стоїш?! — нетерпляче вигукнув перший Санта.

— Я не стою, телепню! — обурено відповів другий, підіймаючи свою ногу, щоб ступити до каміна.

— Я бачу все: стоїш на сто відсотків! — буркнув перший Санта, злегка нахиляючи голову, ніби хотів перевірити свою здогадку.

— ПО-ТВОЄМУ Я БРЕХУН??!! — крикнув другий Санта настільки голосно, що навіть маленькі прикраси на ялинці задзвеніли.

Їхня суперечка стала настільки гучною, що випадково розбудила Луїса, який лише недавно заснув.

Луїс з подивом прокинувся, нерозуміючи, що тільки що відбувалося. Спочатку він подумав, що це йому просто наснилося, але потім почув, як щось гучно шурхотить над дахом. Хлопчик підвівся з ліжка, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Що це за дивні звуки? — прошепотів Луїс, озираючись навколо.

Підбігши до вікна, він побачив, як сніг падає великими пластівцями, а місячне світло відбивається від крижаних даху. Здавалося, що все навколо було занурено в казкову тишу, але звуки зверху не припинялися.

— Хто це може бути? — запитав він себе, з цікавістю вдивляючись у темряву.

Зібравшись з духом, Луїс обережно відкрив двері своєї кімнати й, тихенько ступаючи, почав підійматися на горище. Його маленьке серце калатало від хвилювання.

Вибравшись через вузький вхід на дах, Луїс побачив, як з каміна вилізли дві постаті, однакові з вигляду. Їхні червоні костюми та пухнасті білі бороди були такими знайомими, що Луїс не повірив своїм очам.