Читати книгу - "Пригоди Санти і Санти, Стружик Лев"

На подвір’ї стояла тиша, і тільки місячне світло обливало сніг яскравим сяйвом. Луїс, перший і другий Санта обережно ступили на засніжену землю. Перший Санта клацнув пальцями, і перед очима Луїса з’явилися дві сани, майже однакові, з золотими візерунками та блискучими червоними сидіннями.

— Ого! — вигукнув він, витріщивши очі.

Другий Санта не залишився осторонь. Він свиснув так гучно, що у хлопчика аж задзвеніло у вухах. З-за рогу будинку вибігла пара оленів з дзвіночками на шиях, які голосно дзенькали, заповнюючи ніч мелодією.

— А тепер мої олені! — урочисто оголосив перший Санта, свиснувши двічі. Із темряви з’явилася ще пара оленів, які гордо підняли голови й легко приєдналися до саней.

— Вони однакові! — сказав Луїс, дивуючись, як олені синхронно рухаються.

— Тільки не плутай, хлопчику, — попередив перший Санта. — Мої олені кращі!

— А от і ні! Це мої олені найкращі! — заперечив другий Санта, хитаючи головою.

Луїс спостерігав за тим, як обидва Санти сперечалися, і не знав, до кого приєднатися. А суперечка тим часом набирала обертів.

— Сідай до мене, хлопчику! — сказав перший Санта, простягаючи руку до Луїса.

— Ні, сідай до мене! — не відставав другий Санта, обурено дивлячись на першого.

— Я сказав: до мене! — наполягав перший, стукнувши кулаком по борту саней.

— А от і ні! До мене хай сідає! — відрізав другий Санта, схрестивши руки на грудях.

— Ні, до мене! — повторив перший, тупнувши ногою.

— А Я СКАЗАВ: ДО МЕНЕ!!! — закричали вони одночасно, аж луна пішла далеко в ніч.

Луїс зітхнув і, обдумуючи своє рішення, озирнувся на обох Сант. Після хвилини роздумів, він підійшов до першого Санти й сів у його сани.

— Чому саме до нього?! — обурився другий Санта.

— Бо я побачив його першим, коли він виліз з каміна, — відповів Луїс, зручно вмощуючись у санях.

Перший Санта переможно посміхнувся, випрямивши спину, і стукнув у дзвоник, що висів на передній частині саней.

— Ну що ж, тоді вперед! — вигукнув він, смикаючи за віжки.

Олені рушили з місця, і сани плавно піднялися у повітря. Луїс озирнувся назад і побачив, як другий Санта також здіймається вгору, не відстаючи. Але варто було їм набрати висоту, як почалася сильна метелиця.

— Тримайся міцніше! — попередив перший Санта, коли вітер почав крутити сніжинки навколо них.

— Куди ми летимо? — запитав Луїс, сховавши обличчя у комір свого пальта, щоб захиститися від холоду.

— У сніжне королівство! — сказав другий Санта, пролітаючи поряд.

— А що там є? — знову запитав Луїс, намагаючись побороти шум вітру.

— Там живуть гноми, які допомагають створювати подарунки для дітей! — сказав перший Санта.

— А ще ельфи, які дуже люблять співати й грати на своїх маленьких інструментах, — додав другий, перекрикуючи вітер.

— А ще там є балакучі тварини! — додав перший.

— І навіть рослини, які можуть розповідати цікаві історії, якщо ти попросиш їх чемно, — підхопив другий Санта.

— А білі ведмеді? — запитав Луїс з цікавістю.

— Білі ведмеді — це охоронці нашого королівства! — сказав перший Санта. — Вони величезні, але дуже добрі.

— І не забудь про головне! — додав другий Санта. — Там є фабрика, де ми створюємо подарунки для всіх дітей світу!

Луїс уявив собі це сніжне королівство з усіма його жителями, і його серце забилося швидше.

— Неймовірно! Я не можу дочекатися, щоб усе це побачити! — вигукнув він, сповнений радості.

Метелиця тим часом ставала сильнішою, кидаючи сани з боку в бік. Перший Санта щосили тримався за віжки, підганяючи оленів.

— Тримайтеся міцніше! — знову попередив він, нахиляючись уперед.

Другий Санта теж боронив свої сани від поривів вітру, але поглянув на Луїса й заспокійливо посміхнувся.

— Не хвилюйся, хлопчику, ми все подолаємо! — сказав він.

Сани ковзали вітром, іноді здавалось, що вони ось-ось зіб’ються з курсу. Але перший Санта, підганяючи своїх оленів, прискорився, аби уникнути метелиці і хоча б вижити. Ну, а поки вони вирушають, я трохи розповім про сніжне королівство у наступній частині розповіді.