Читати книгу - "Пригоди Санти і Санти, Стружик Лев"

Сніжне королівство розкинулося серед нескінченних крижаних рівнин і засніжених гір. Його блискучі, мов діаманти, будівлі підносилися до неба, неначе вирізьблені з найчистішого льоду. Вежі замку сяяли під сонячними променями, які навіть у найхолодніші дні знаходили свій шлях крізь густі хмари. Навколо замку розташувалися чарівні селища, де жили ельфи й гноми. Їхні маленькі будинки, вкриті сніговими шапками, здавалися іграшковими, але саме в них відбувалася напружена робота.

Жителі сніжного королівства були щасливі й працьовиті. Гноми створювали дивовижні іграшки в своїх майстернях, ельфи пакували їх у яскраві обгортки, а балакучі рослини розповідали їм веселі історії, щоб підбадьорити в роботі. По вулицях неспішно гуляли білі ведмеді — горді охоронці королівства. Їхні розміри й сила вражали, але вони завжди зберігали доброзичливу усмішку, що запевняла жителів у безпеці.

У центрі королівства розташовувалася велетенська фабрика подарунків. Це було серце сніжного королівства — місце, де здійснювалися мрії дітей з усього світу. Усередині фабрики панувала неймовірна атмосфера. Кілька поверхів майстерень, конвеєри, що виблискували сріблом, і повітря, наповнене запахом свіжої деревини й солодощів. Тут працювали всі: від ельфів до балакучих тварин, які допомагали сортувати подарунки і прикрашати їх стрічками.

Однак це чарівне місце мало й своїх ворогів. По інший бік льодових гір знаходилося інше королівство, відоме як старе сніжне королівство. Це було темне і холодне місце, де ніколи не світило сонце. На його засніжених рівнинах панував лише безжиттєвий лід, а в центрі стояв зловісний замок із крижаних шипів. Тут правив король Сніжник — злий сніговик з крижаним серцем і палаючою ненавистю до сніжного королівства.

Сніжник був старим і нудьгуючим. Його королівство давно втратило свою магію, і він все жадав захопити сусіднє сніжне королівство, щоб здобути його багатства й підкорити жителів. Він мріяв перетворити всіх ельфів і гномів на сніговиків, а ті, хто не підкориться, залишаться замороженими назавжди.

У його зловісному тронному залі, посеред крижаних стін, зібралися найвідданіші сніговики. Вони стояли, нервово переминаючись з ноги на ногу, намагаючись догодити своєму королю.

— Ваше величносте, — почав один із них, набравшись сміливості. — А можна взяти вашу королівську палицю?

Сніжник блискавично повернув голову, його крижані очі засвітилися люттю.

— НІХТО НЕ СМІЄ БРАТИ ЇЇ У РУКИ!!! — гримнув він, гнівно стискаючи палицю. — ГЕТЬ З МОГО ТРОНУ, ІНАКШЕ ЗАМОРОЖУ РАЗ І НАЗАВЖДИ!!!

Сніговики швидко відступили назад, ледь не спіткнувшись.

— Ми лише хотіли, щоб у королівстві стало цікавіше... — пробурмотів інший сніговик, опустивши голову.

— ЦІКАВІШЕ?! — вибухнув Сніжник. — Я зроблю його цікавим, коли захоплю сусіднє королівство! Усі вони стануть моїми рабами, і тоді ми не будемо нудьгувати!

Сніговики перезирнулися, намагаючись приховати своє хвилювання.

— Але, ваше величносте, це королівство добре охороняється... — нерішуче почав один із них.

— МЕНЕ НЕ ЦІКАВИТЬ ЇХНЯ ОХОРОНА!!! — перебив його Сніжник. — Я знайду спосіб їх здолати! І якщо ви не хочете допомагати, то я знайду інших, більш вірних!

Сніговики швидко закивали, боячись розлютити свого короля ще більше.

— Геть звідси! — наказав Сніжник, махнувши палицею. — І щоб я більше не чув ваших дурних балачок!

Сніговики розбіглися, залишивши короля на самоті. Сніжник встав з трону й почав ходити по залі, роздумуючи над своїм планом.

— Я захоплю їхнє королівство, — прошепотів він, вдивляючись у крижану стіну. — І тоді вся магія буде належати тільки мені...

Що ж, думаю, ви вже запам’ятали, які мають вигляд королівства: сніжний і старий сніжний, і тому, повертаємося до Луїса, Санти... і Санти, які все ще застрягли в метелиці.

***

Луїс тримався за поручні саней, доки вони шалено мчали крізь метелицю. Вітер кидав сніг так густо, що не видно було навіть кінчиків оленячих рогів. Санти намагалися зберегти рівновагу, вперто борючись з сильними поривами вітру.

— Тримайся, хлопчику! — вигукнув перший Санта, смикаючи за віжки.

— А ти, телепню, краще керуй своїми оленями! — відгукнувся другий Санта, борючись зі своєю упряжкою.

Луїс, незважаючи на свій страх, не міг стримати посмішки. Хоч було холодно і навіть страшно, це була справжня пригода. І раптом усе стихло. Метелиця затихла так різко, що хлопчик ледве повірив, що це реально.

— Ого... Це що, все? — запитав Луїс, визираючи вперед.

— Це магія сніжного королівства, — пояснив перший Санта, розправляючи плечі.

На горизонті з’явилося дивовижне видовище. Сяючі вежі, вкриті крижаними візерунками, підносилися до неба, а вулиці, освітлені теплим золотавим світлом, сяяли як зірки.

— Ми на місці! — урочисто оголосив перший Санта, зупиняючи своїх оленів.

— Угу, ми на місці, — насуплено додав другий Санта, хоча й не приховував свого захоплення від краси королівства.

Луїс зліз з саней, потираючи закляклі руки, і здивовано дивився на величну панораму.

— Це все... реально? — прошепотів він, озираючись довкола.

— А ти як думав? — запитав перший Санта, посміхаючись. — Ходімо, ми тобі все покажемо!

Жителі королівства вже помітили гостей і зупинили свою роботу. Ельфи й гноми зібралися в центрі, розмовляючи між собою. Побачивши Луїса, вони спочатку занепокоїлися.

— Хто це? — шепотів один із гномів.

— Може, це злодій? — припустив інший.

— А що, як він хоче знищити нашу магію? — тихо сказав третій.

Жителі почали нервувати, коли Луїс наблизився. Але перший Санта голосно вигукнув:

— Спокійно, друзі! Це... Як тебе звати, хлопчику? — звернувся він до нього.

— Луїс, — відповів він, посміхаючись широко. — Мене звати Луїс.

— Це Луїс, наш гість з людського світу! — продовжив перший Санта радісно.

— Луїс? — перепитав один із ельфів, витріщаючи очі.

— Так, Луїс! — підтвердив другий Санта. — Він тут, щоб побачити красу нашого королівства і допомогти нам у підготовці до Різдва!