Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

Осінь. 1 вересня.

Лілія.

Сьогодні перший день другого класу. Данилко йде у школу щасливий. Йому подобається школа, спілкування з однокласниками та взагалі вчитися. На лінійці був присутній також Богдан. Тимуру не вдалось відпроситись. У нього там у лікарні своє якесь свято. Данилко став біля своїх однокласників. А я з Богданом стали за ним. І звісно стояли один біля одного. На диво я його не бачила майже три тижні. Він приїжджав до Данилка, але гуляти вони ходили з Тимуром. Мені в ці дні, коли вони гуляли було якось зле. Весь час лежала на дивані у вітальні та дивилась телевізор. Навіть встати, щоб зробити собі якийсь перекус не було бажання. А коли приходили хлопці. Вони приносили з собою якусь їжу. І тоді ми сідали всі за стіл.

- Як справи? — тихо запитав Богдан. Він до речі ще не знає про мою вагітність, хоча животик вже трохи стало видно.

- Добре. Вчора весь вечір синок тільки про тебе говорив. Весь час запитував чи підеш ти з ним на лінійку, а після на екскурсію

- На яку ще екскурсію?

- У перший день навчального року, у них немає уроків. Вони просто їдуть у якийсь музей чи парк гуляти. А ти не знав?

- Ні

- То підеш з ним?

- Звичайно. А ти підеш?

- Ні. Хочу трохи відпочити. Може десь сама погуляю. Загалом хочу побути сама

- Зрозуміло

Лінійка швидко закінчилась. Сніжана Вікторівна, сказала, що вони їдуть у якийсь музей. Данилкові це все цікаво, тому він зрадів. А ще плюс і тато їде.

Вони поїхали у музей. А я вирішила зі школи поїхати у Львів. Давно там не була. Я швидко приїхала у Львів, бо поїхала на таксі. Вирішила погуляти по центру. Йдучи, я побачила до болі знайомі обличчя. Обличчя своїх колег. Вони мене не бачили, тому що спілкувались. Їх було четверо. Вони майже і пройшли повз мене.

- Дівчата — вони обернулись. Побачили мене та підійшли.

- Лілька — крикнула Міла. Ми з нею в усіх спектаклях грали разом. Я зі всіма обійнялась.

- Ви з театру йдете?

- Так. Ось закінчилась репетиція. І вирішили поїхати додому разом — сказала Ксенія.

- А, може десь всі разом посидимо, поговоримо. Я ж вас давно не бачила. Дуже скучила

- Пробач, Лілі, але у мене є вже плани — сказала Міла. І Оксана з Олесею теж відмовились.

- А я залюбки з тобою посиджу у якійсь кав’ярні

- Дякую — я подумала, ну хоч хтось погодився. Тим більш потім в одну сторону їхати. Ми попрощались з дівчатами. А самі пішли у кав’ярню. Сіли за столик, до нас підійшов офіціант.

- Що будете замовляти?

- Мені лате, будь ласка — сказала Ксенія.

- А я буду апельсиновий сік — Ксеня здивовано подивилась на мене, бо знає на скільки я люблю пити каву.

- Добре, дами. Може ще щось?

- Ні, дякуємо — офіціант відійшов. А подруга подивилась на мене.

- Сік? — перепитала вона

- Саме так

- Ти, що своїх дівчаток ще груддю годуєш?

- Ні. На це є інша причина

- Яка?

- Я вагітна — я побачила здивоване обличчя Ксенії.

- Серйозно? І який же місяць?

- Вже четвертий — Ксеня посміхнулась.

- Як себе почуваєш?

- Добре. Ось тільки нервувати лікар мені заборонив. А, ви, що? — я перевела розмову на іншу тему. Нам принесли наше замовлення.

- Костя поїхав у відрядження. А дітки на екскурсії. У мене на жаль не вдалось побувати на лінійці. Але з ними був дідусь. Обіцяв зняти все на камеру. Тому, сподіваюсь що вийде подивитись

- Я їх бачила, вони так гарно віршики розказували. Катруся взагалі велика молодець

- Знаю, дякую. Сподіваюсь все ж подивитись на їх виступи. Я так розумію, що у вас з Тимуром все добре

- Так. Але є маленьке виключення. Якщо ми його позбудемося, то буде все набагато краще

- А, що сталося?

- Тато Данилка з’явився. Сказав, що любить мене та хоче повернути

- Оце так — зі здивуванням сказала подруга.

- Нам довелось його познайомити з сином. Але чи відстане він від мене зі своїм “кохаю”. Це питання. Але я намагаюсь з ним швидше розібратись

- Ну, так. Треба швидше це зробити

- А ще плюс до цього приїжджала свекруха. Дізналась про мого колишнього. Почала накручувати Тіму проти мене. Типу я йому зраджую

- О, знаю такі історії. У самої свекруха не краща. З самого знайомства я їй не сподобалась. Хоча у нас стосунки стали трохи краще. Але ні я, ні Костя не розуміємо її ставлення до мене. Чому вона до мене погано ставиться

- А у нас спочатку все було добре. Але потім... Богдан псує моє життя. Наговорив Ангеліні В’ячеславівні гидоту про мене. Вона йому повірила

- А, зараз вона де?

- Поїхала до дому й забрала дівчаток

- До речі, хотіла запитати, що там Роман?

- У них все добре. Живуть у Барснлоні. Живуть у будинку. Між іншим дуже красивому

- Це добре. Я була у Барселоні. Нам моя сестра зробила подарунок на весілля, поїздку у Барселону. Нам дуже сподобалось

- Нам з Тімою теж. А як поживають ваші з Костею друзі?

- Діана з Тарасом зараз у Києві. Діана працює у вечірніх випусках новин. Ми її тепер кожен день бачимо по телевізору. Христя продовжує свою справу по шиттю одягу у театри. До речі, у нашому театрі теж є костюми з її фірми. Костя працює у її фірмі замісником. Тому поїхав у відрядження до неї

- Круто. Тобто у всіх все добре

- Так. Думаємо скоро зустрітись разом. Поїдемо у Буковель

- Я теж не проти поїхати. Але не зможу

- Я розумію, але нічого. Якось то разом з'їздимо — сказала Ксенія.

Ми ось так посиділи з нею годинку. Поїхали по домах. Коли їхали то розмовляли ще. Адже їхати нам в одну сторону. Вона просто моя сусідка... ну, звичайно колега по сцені. Ми підійшли до її будинку. Її будинок знаходиться ближче до зупинки, ніж мій.

- Ну, що, я рада була тебе зустріти — сказала Ксеня.

- Навзаєм

- Дивись хто йде — я повернула голову у сторону зупинки. Побачила Данилка з його татом. Вони вже майже були біля нас. Ксеня швиденько мене обійняла та зайшла у свій двір. А синок зі своїм татом підійшли до мене.