Читати книгу - "Оцеола, вождь семінолів"

Щоправда, існувала угода, та їх угоди не обходять! Лицарі легкої наживи, голодні плантатори з Джорджії та Кароліни, торговці неграми з усіх кінців Південних штатів – яке їм діло до угоди, а надто укладеної з червоношкірими? Угоду слід скасувати! Її треба позбутися!

Великий Батько[23], не делікатніший за них, схвалив цей план.

«Що ж, – сказав він, – чудово! Землю у семінолів треба відібрати. Вони повинні піти в інші місця. Ми знайдемо їм нову батьківщину на Заході, на величезних рівнинах. Там у них буде доволі землі для полювання. Ці місця назавжди залишаться за ними».

«Ні, – відповіли семіноли, – ми не хочемо переселятися. Ми задоволені своєю землею, ми любимо нашу батьківщину і не хочемо покидати її. Ми не підемо!»

«То ви не згодні піти добровільно? Нехай так! Але ми сильні, а ви слабкі. Ми силою змусимо вас піти!»

Нехай Джексон і не так буквально відповів семінолам, але сенс його слів був саме такий.

Однак у світі існує громадська думка, і на неї варто зважати. Навіть тирани не люблять відкрито порушувати договори. У цьому разі інтереси політичної партії відігравали навіть важливішу роль, ніж світова громадська думка, і необхідно було надати діям цієї партії хоча б видимості законності.

Індіанці продовжували опір – вони любили свою рідну землю. Вони відмовлялися залишати її – хіба це дивно?

Треба було знайти привід, аби витіснити індіанців з їхньої країни. Старе виправдання, що вони були ледарями-мисливцями і не обробляли свої землі, не годилося. Це була відверта брехня.

Семіноли були не лише мисливцями, а й землеробами. Можливо, вони обробляли землю грубо і примітивно, та хіба це вагомий привід для того, щоб їх виганяти?

Цей привід не годився, зате легко знайшлися інші. Хитрий уповноважений, якого послав до індіанців Великий Батько, мав у запасі чимало хитрощів. Це була людина, яка досконало вивчила мистецтво «каламутити воду». І він блискуче застосував це мистецтво. Невдовзі поширились чутки про безчинства індіанців: про крадіжку худоби, коней, про розгром плантацій, про вбивства і пограбування мандрівників – усе це нібито була робота «диких семінолів».

Продажна прикордонна преса, що звикла ширити лише почуття люті й ненависті, не проґавила своєї нагоди і перебільшила ці чутки. Але хто саме писав у газетах про провокації, помсту, несправедливість і жорстокість, які чинять індіанці? Усі ці темні особи ретельно приховувалися.

Невдовзі все населення країни вороже ставилося до семінолів.

«Знищити дикунів!.. Геть їх!.. Геть їх із країни! На Захід їх!» – ось такими словами висловлювали вони свої почуття, так кричали всюди.

Коли громадяни Сполучених Штатів висловлюють якесь бажання, його слід терміново виконати, особливо якщо це збігається з точкою зору уряду. Так було і цього разу. Уряд власноруч узявся за цю справу.

Усі вважали, що виконати спільне бажання – позбавити індіанців права на землю, зацькувати, вигнати їх – не так уже й складно. Проте досі існувала угода. Весь світ спостерігав за Америкою. Та окрім більшості була ще й мисляча меншість, якою не можна було знехтувати і яка протистояла цим обуреним верескам. Не можна ж було порушити договір серед білого дня, на очах у всіх! Залишалося питання: як позбутися цієї угоди?

А ось як! Зберіть разом старійшин племен і постарайтеся вмовити їх розірвати угоду. Вожді племені – теж люди, вони бідні, деякі з них схильні до пияцтва. Тут допоможе і підкуп, а ще більше «вогняна вода». Укладіть із ними нову угоду з двозначною аргументацією, і неосвічені дикуни не зуміють розібратися у всіх цих тонкощах. Аби лишень вони згодилися підписати її – і справу зроблено!

Спритний агенте президента, ти придумав цей хитромудрий план, ти і здійсниш його! Так і вчинили. 9 травня 1832 року вожді семінолів у повному складі зібралися на раду на березі річки Оклаваха і віддали землю своїх батьків!

Такі заголовки майоріли у газетах, що виходили по всьому світу. Але то була брехня. То були збори зрадників, підкуплених і віроломних, збори слабких людей, заляканих або тих, хто піддався на хитрі лестощі. Не дивно, що семіноли відмовилися визнати таємно укладену угоду. Не дивно, що вони не прийняли цих умов. Треба було збирати ще одну раду – для справжнього волевиявлення народу.

Невдовзі стало очевидно, що переважна більшість семінолів не схвалює цю угоду. А ще багато вождів заперечували, що вони підписували її. Заперечував це і головний вождь, Онопа. Деякі вожді зізналися в тому, що підписали акт, але заявили, що вони вчинили це під впливом інших вождів. Тільки наймогутніші ватажки племен – брати Оматла, Чорна Глина і Великий Воїн відкрито заявили, що справді підписали цей документ.

Усі племена поставились до них із недовірою, вважали їх зрадниками, і цілком справедливо. Життя цих вождів було в небезпеці: навіть їхні поплічники не схвалювали цього вчинку.

Аби цілком прояснити картину тих подій, слід додати кілька слів про політичний устрій семінолів. Їх форма правління була суто республіканською, справді демократичною.

Можливо, в жодній державі у світі не існувало кращих умов для створення вільного суспільства. Я міг би додати: і щасливого суспільства, бо щастя – лише природний наслідок свободи.

Політичний устрій семінолів порівнювали з шотландськими гірськими кланами. Ця паралель правдива тільки в одному. Як і гели – шотландці, – семіноли не мали спільної державної організації. Вони жили окремими племенами, далеко один від одного, політично незалежні від своїх сусідів. І хоча відносини між племенами були цілком дружніми, загальної влади, яка має силу повелівати, у них не існувало. У семінолів був «головний вождь», але його не можна назвати королем, бо «міко» – його індіанський титул – зовсім не означає «король». Гордий дух семінолів ніколи не погодився б принизитися до цього. Вони ще не відмовилися від вільних прав людини. Тільки після того, як поняття про ці права було перекручено і людство піддалося приниженню, ідея «монархії» запанувала над народами.

Глава семінолів – «міко» – тільки називається главою. Влада його суто номінальна, він не має права розпоряджатися життям чи майном семінолів. Іноді міко належав не до найбагатшої, а навіть до найбіднішої верстви населення. Більш чуйний за інших, він завжди був готовий щедрою рукою роздавати блага, якими