Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Це неймовірно, та потрапити до аудиторії швидше за ЯДО мені таки вдалося! Я буквально обігнала його перед самими дверима, та ще й, обернувшись, висунула язика. А тоді розчахнула двері та крикнула:

— Шухер, «Ядовий» на підході!

Варвара з широкою посмішкою помахала мені рукою, і я підморгнула у відповідь, та жестом показала на задні ряди. Сидіти в Ярового на лекції поміж закоханих прихильниць за передніми партами не те, про що можна мріяти.

Денис Олександрович, зайшовши слідом, притискав кулак до губ та зображав покашлювання, щоб замаскувати сміх та зберегти хоч краплю авторитету.

— Так, приготувалися записувати, бо сьогодні ми поговоримо про інтелектуальний капітал, його вивчення, оцінювання та нарощування за допомогою бенчмаркінгу. Хто мені скаже, що це таке?

— Вивчення конкурентних підприємств? — несміло пропищала староста з першої парти.

— Це один з напрямів бенчмаркінгу, — кивнув Яровий, а тоді обвів поглядом аудиторію. — Я не бачу, щоб ви почали записувати!

Всі одночасно кинулися гортати конспекти, зчинивши такий шурхіт, ніби в небо здійнялася зграя голубів. Скривившись, я зітхнула і підперла голову рукою. Після спішної ранкової роботи в номерах, хотілося поснідати і полежати. А не намагатися встигнути записати за Яровим матеріал. Говорить він хоч і чітко, та не те що б повільно. Більше толку буде, якщо просто слухати.

Та довго слухати теж не вийшло. Монотонне шкрябання ручок по папері та шурхіт сторінок спочатку змусили позіхати, а потім і повіки поважчали, голова потихеньку опустилася на парту…

* * *

— Андріянова, ну йопересете! Коли ж ти вже виспишся?

Я підскочила на стільці від того, що по парті гримнули. Наді мною нависав не хто інший, як сам Люцифер в образі Ярового, нахмуривши лоба та зціпивши зуби.

Роззирнувшись пустою аудиторією, втягнула голову в плечі.

— Вибачте, — тихо мовила.

Денис Олександрович довго дивився мені в очі, а тоді випрямився та відвернувся.

— Йди вже, — буркнув, крокуючи до кафедри.

Двічі повторювати не довелося, мене миттю здуло зі стільця. Згребла в рюкзак блокнот і ручку, та поскакала до дверей, не озираючись.

Цікаво, куди це поділася Варя, яка постійно мене будить? І чого вона мене отут лишила, наодинці з ЯДО?! Поки не записала її в зрадниці, треба все вияснити!

Подруга знайшлася на четвертому поверсі. Преспокійно гризла яблуко, сидячи на підвіконні напроти аудиторії. Помітивши мене, зіскочила та мало не підстрибом кинулася назустріч.

— Ну, розповідай! — з палаючими від збудження очима, вигукнула, хапаючи мене попід руку.

— Ти про що? — не зрозуміла я, скосивши очі на дівчину. — Ліпше скажи, якого біса ти мене не розбудила? Яровий мало мене не зжер!

Варя так радісно захихотіла, що я засумнівалася, чи вона при здоровому глузді.

— Та тому й не розбудила, — щасливо мовила вона, підводячи мене до вікна.

А тоді заскочила назад на підвіконня, оглянула напівпустий коридор і, стишивши голос, продовжила:

— Ми сиділи, конспектували лекцію, а тоді Денис Олександрович раптом затнувся. Піднімаю голову, а він з посмішкою відводить погляд від задніх рядів. А хто там вже хропів? Правильно, одна нахабна Ксеня.

Я похитала головою.

— Тобі щось привиділось, бо коли він мене розбудив, я думала, що в нього зараз дим з носа піде, такий був злющий.

— Та чекай, я ще не договорила, — відмахнулась Варвара, закочуючи очі. — Так от, ніхто нічого не запідозрив, окрім мене. А я далі цілу пару за ним слідкувала. Ксеню, він ледь не кожні дві хвилини повертався поглядом до одного і того ж самого місця, до твоєї парти! Мало не рвонув уперед, коли твоя голова зісковзнула з руки на стільницю! І з кожним разом все частіше хмурився.

— Ти городиш якусь маячню, — відрізала я. — Він якщо й дивився на мене, то тільки з однією думкою, - чи не придушити студентку за нахабство!

— О, так, і придушити теж…. — мрійливо протягнула подруга, та зі сміхом відмахнулася від рюкзака, яким я на неї замахнулася.   

— Ненормальна, — пробурчала я. — Пішли місця займати, а то зараз тільки перші парти залишаться. Ще й цього я не переживу. Після ЯДО сидіти перед Іллінічною — то занадто для нервової системи. В нього хоч не такий противний голос.

— Згодна, — кивнула дівчина, зіскакуючи на підлогу. — Ззаду зручніше буде розмовляти, і ти мені якраз розкажеш, коли то ви встигли з нашим Дениском так зблизитись.

Переконати в зворотному Варю виявилося нелегко. Але розповідати правду та втягувати подругу в неприємності хотілося найменше. Тому спихнула все на те, що їй здалося, та переключила тему на конспект із лекції. Врешті-решт, дівчина таки здалася та, трохи ображена, все ж поклала переді мною свій зошит з «Менеджменту у ЗМІ».

— Дякую, — прошепотіла я.

Але замість того, щоб почати переписувати, задумалася. Невже Яровий дійсно слідкував за мною, поки я спала? Ще й мовчки. Без підколів і публічної прочуханки? Насилу віриться.

Та все ж… думка про це дивно зігрівала зсередини.    

Яровий Денис Олександрович

Це дівчисько зведе мене в могилу. Депутату Орловському не вдалося, а якась Ксенія Андріянова прудко копає мені могилку, навіть не прикладаючи зусиль. Мало того, що зранку я ледь не здурів, прокинувшись поряд із цим чудом. Халат з блідого плеча сповз, ледь не до грудей, а вона й не чує, сопе собі, притиснувшись до мого плеча та довірливо обхопивши тонкими пальцями руку. Така бойова вдень, і перетворюється на янголя вночі, пробуджуючи в мені якісь древні інстинкти, що велять захищати і нікуди не відпускати. Ніяк не міг зрозуміти, що із цим робити, а вона й на парі вирішила випробувати мої нерви на міцність. Добре хоч на підлогу не звалилася з тієї парти, а то я точно б побіг, як супермен, рятувати незграбну студентку, на сміх усій групі.

Зловивши себе на тому, що всміхаюся, згадуючи, як ця нахаба показала мені язика сьогодні зранку, потрусив головою. Треба терміново зайняти думки паперами по справі Гончарових, хоча б до вечора. А то так і з глузду з’їхати можна.