Читати книгу - "Сповідь"

сповіді. Розкриття смислу епізоду має приводити до відновлення справедливості, але виправдання не вдається навіть після констатації героєм: «Я, мабуть, спокутав його [злочин] численними нещастями, що впали на мене в кінці життя, сорокалітньою прямотою і чесністю, які я виявляв у найскрутніших становищах». Руссо знову і знову повертається до цього епізоду, завдяки якому відривається глибока алегоричність тексту, що не може бути просто зведена до історії життя видатної особистості.

Якщо в перших книгах герой «Сповіді» нагадує пікаро, якого кидає доля по дорогах життя, то починаючи з книги четвертої історія життя трансформується більшою мірою саме у роман-виховання. Руссо подає серію сцен, які у порівнянні з відкритим ексгібіціонізмом перших книг несуть лише певний відтінок самоуславлення і при цьому не позбавлені логіки сповідального слова. Існує час провини і час для її усвідомлення, Руссо не може закінчити твір виходом із земного раю, як зазначає Ф. Лежен в інтерпретації біблійної образності сповіді.

На відміну від інших текстів, що вписані в певну традицію, у той чи інший спосіб наголошують свій зв’язок з творами минулого та формують русло появи нових текстів, «Сповідь» Ж.-Ж. Руссо прагне вирізнятися відмежуванням від літературного контексту. Руссо не міг не знати про «Роздуми» Марка Аврелія,[248] «Сповідь» Авґустина, поготів «Досліди» Монтеня.[249] В книзі дев’ятій «Сповіді» Руссо прямо відгукується про текст Монтеня: «Я завжди сміявся з фальшивої наївності Монтеня, котрий, удаючи, ніби визнає свої недоліки, разом з тим приписує собі тільки ті, які привабливі, тоді як я завжди вважав і тепер вважаю, що я кращий з людей, проте певен, що хоч би якою була чиста людська душа, в ній неодмінно таїться якась огидна вада». Традиція автобіографії до Руссо мала два вектори: самопізнання, як це виведено у Авґустина, та розвиток особистості. Руссо зумів поєднати ці два вектори в один проект.

ХІХ століття повернулось обличчям до проігнорованого першими читачами текстового повідомлення «Сповіді» Руссо. Для Шатобріана,[250] Жорж Санд[251] проект Жан-Жака став моделлю для наслідування та перетворення у романтичному руслі. У практиці щоденникового письма суб’єкта ХІХ століття (як реальних людей в об’єктивній дійсності, так і героїв у художніх творах) також вбачали вплив «Сповіді». Відтоді людина, яка веде щоденник, пише про себе, виступає спадкоємцем Руссо. Текст «Сповіді» став подією в історії літератури. Без «Сповіді» Руссо не було б ані Шатобріана, ані Пруста, ані художника внутрішнього життя.

Текст Руссо з часу свого написання знав діаметрально різні оцінки. З виходом українського перекладу «Сповіді» надходить черга і нашому новому читачу ХХІ століття створити своє розуміння цього неймовірно багатопланового та неоднозначного твору. У дзеркалі сприйняття тексту «Сповіді» неодмінно постає образ реципієнта, можливо, не завжди ним усвідомлений. Написана більше двохсот років тому «Сповідь» Ж.-Ж. Руссо вічно несе з собою тривожне запитання: кого ми в цьому дзеркалі побачимо?…

Юлія Павленко

Примечания

1

Всередині і під шкірою (лат.) – рядок із вірша давньоримського поета Персія: «А тебе і без шкіри, і в шкірі я знаю».

2

Цю думку Руссо повторює також в листах до Мальзерба від 4 січня 1762 р. та Дюкло від 13 січня 1765 р.

3

Ле Сюер Жан (1602–1681) – французький протестантський священик та історик церкви.

4

Боссюе Жак-Бенінь (1627–1704) – французький проповідник, письменник, ідеолог абсолютизму. «Бесіди про всесвітню історію» написав для спадкоємця французького престолу, намагався довести «божественні права» короля.

5

Плутарх – грецький історик I ст. до н. е.

6

Нані Джованні (1616–1678) – історик та політичний діяч Венеціанської республіки; праця, яку згадує Руссо, має назву «Історія Венеції з 1613 по 1671 р.».

7

Овідій – останній з поетів «золотої доби» римської літератури. «Метаморфози» («Перевтілення») – найбільша поема римської літератури.

8

Ля Брюєр Жан де (1645–1696) – французький письменник, автор «Характерів, або Моральних портретів» (1688).

9

Фонтенель Бернар Ле Бов’є де (1657–1757) – французький письменник, автор науково-популярного твору «Бесіди про множинність світів» та «Діалогів мертвих», в яких представлені діалоги великих людей давнини на різноманітні філософські та моральні теми.

10

Реальними історичними постатями Стародавнього світу, що згадуються в «Життєписах» Плутарха як патріоти та борці за щастя родини, є Агезілай, Брут та Аристид; натомість Орондат, Артамен і Юве – герої романів французьких письменників XVII ст. мадам де Скюдері та Кальпренеду.

11

Гай Муцій Сцевола – легендарний римський герой, який спалив під час допиту на вогні свою ліву руку.

12

Тірсісе, я не могла слухати твою сопілку під в’язом: про це вже говорять у нашому селі. Серцю небезпечно аж так прихилятися до пастуха. І в троянди завжди є колючки (фр.).

13

Боссе – селище на кордоні Франції та Швейцарії, година дороги від Женеви.

14

Кат (лат.).

15

Терпінням і працею всього добудеш (лат.).

16

Перший був афінським полководцем, співорганізатором Першого Афінського морського союзу, за що отримав прізвисько Справедливий; другий – увійшов в історію як зрадник Цезаря.

17

«Елементи» Евкліда – основний твір Евкліда, давньогрецького математика та основоположника математики.

18

Пієтистка – прихильниця пієтизму, однієї з найбільш святенницьких сект у протестантизмі, що виникла наприкінці XVII ст. в Німеччині.

19

Італійський шарлатан Гамба-Корта – ім’я з італійської перекладається як «Коротка нога». Італійська приказка – «у брехні короткі ноги».

20

Нав’ючений осел (савойський діалект).

21

Цезар і Ларідон – імена двох собак з байки Лафонтена «Виховання».

22

Ас – давньоримська мідна монета.

23

Гесперидовий сад – за давньогрецьким міфом, у Гесперид, доньок титана Атланта, був на «блаженних островах» сад із золотими яблуками, який охороняв дракон.

24

Сен-Жерве – щільно населений квартал Женеви в нижній частині міста, де жили переважно годинникарі. Місцева знать жила у верхній частині міста.

25

Дворяни Кюєри (cuiller, ложка, фр.) – прибічники герцога Савойського, який боровся із женевськими протестантами; запевняли, що здолати своїх ворогів їм так само легко, як з’їсти кисіль ложками (звідси символічна ложка на шиї).

26

Король Віктор-Амадей – король Сардинського королівства.

27

Барон Мельхіор фон Грімм – його образ набуває протилежного представлення в двох частинах «Сповіді».

28

Клятий собака! Брутальна тварюка! (Іт.)

29

Генріх IV (1553–1610) – король Франції, був протестантом, але заради французького престолу перейшов