Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

в готівку? Він був найбільш помітним і найбільш приємним уособленням сланцевого газового буму, революції технологій видобутку, яка нарешті звільнила нас — звільнила від згубної і вартісної залежності від іноземної нафти; звільнила від обурливо користолюбних цін на бензин на заправках; звільнила від довгого нечистого роману з брудним вугіллям. Забудьте про Росію і «Лукойл»; майбутнє — за нашим домашнім природним газом. Чи принаймні найближче майбутнє — чудовий місток між газоімпортним й брудновугільним минулим Америки та панацеєю відновлювальної сонячної й вітрової енергетики, яку кандидати від демократів на кшталт Барака Обами і Гіларі Клінтон рекламували тієї весни. Природний газ, говорив Макклендон кожному, хто слухав, «готовий врятувати нашу економіку, підвищити національну безпеку й зменшити забруднення довкілля. Переведенням усього 10% транспортних засобів на стиснений природний газ (CNG) ми зможемо скоротити наше споживання іноземної нафти приблизно на 50 мільярдів доларів щороку. Тож попросімо Вашингтон використати ці мільярди як заохочення будувати і закуповувати транспорт на газу, як це робить решта світу; як заохочення для роздрібної торгівлі продавати CNG, для водіїв — переобладнувати свої легковики й вантажівки газовими установками, а вдома — встановлювати газові опалювальні котли».

Ми всі, виробники й споживачі, в одному човні — таким було особисте висвітлення Обрі цієї компанії — і він просував його вниз, по всьому корпоративному управлінському ланцюжку, аж до субпідрядників, які працювали за тридев’ять земель у регіональних філіях в Арканзасі, Луїзіані, Техасі чи північніше, в штаті Нью-Йорк або в Тованді, штат Пенсільванія, у самому серці буму сланцевої формації Марцелл. Земельні справочинці, які від імені «Чесапік енерджі» збирали права на видобуток корисних копалин, стукали в кожні пенсільванські двері, щоб спокусити землевласників принадою у вигляді роялті, яке, ймовірно, виплачуватиметься упродовж тридцяти років, не беручи вже до уваги можливість зробити свій скромний внесок у національну безпеку країни. «Він сказав нам, що під сланцевою породою на милю вглиб є природний газ, а вони мають технологію мінімально агресивного буріння і вона практично не зашкодить нашим землям, — розповіла оглядачу «Роллінг стоун» Джефу Гуделлу про земельного справочинця одна молочна фермерка, яка поставила свій підпис у договорі про надання ліцензії на видобуток корисних копалин. — Він сказав, що це — патріотичний вчинок, що природний газ допоможе Америці здобути економічну незалежність».

«Чесапік енерджі» розігрувала велику публічну виставу про те, що вона патріотично розсудливо робить усе від неї залежне. Компанія була аферисткою зі світу природного газу, вона бурила й тут, і там: під доглянутими газонами заміських будинків, під парковкою університету, під злітними смугами й терміналами, а також поряд зі школами й дитячими садками. «Форч’юн мегезін» підрахував, що «Чесапік» бурила удвічі більше, ніж її найближчий внутрішній конкурент на ринку природного газу. «Ми робимо те, що ніхто у світі не робить, буримо свердловини, яких ніхто інший не бурив», — хвалився Обрі своїй команді в оклахомському офісі в березні 2008 року, коли туди завітав репортер із «Форч’юн», щоб підготувати матеріал для широкого загалу. «Ми зробили відкриття, які іншим людям ніколи не було б під силу. Коли я зранку прокидаюся, то готовий до справ, оскільки працюю в компанії, яка пробурила більше каміння, ніж будь-яка інша на землі». Останнє вихваляння було не зовсім точним: Обрі очолив американські чарти, але нафтогазовидобувна планета величезна, і «Чесапіку» було далекувато до її вершини. Проте репортер «Форч’юн», здається, сприйняв це невеличке перебільшення як ще один приклад того, що Обрі лишається собою. Його ентузіазм знову зірвався з повідка й помчав поперед його досягнень. Але ж, агов, хто скаже, що він його не наздожене!

Попутні вітри напинали вітрила «Чесапіка» як ніколи. Природний газ виробляв 20% американської електроенергії — приблизно удвічі більше, ніж десять років тому. 2008 року тривало будівництво нового газопроводу зі здатністю пропускати майже 50 мільярдів кубічних футів природного газу щодня. «[Це] може повністю змінити нашу країну, — вигукнув Обрі Макклендон. — Труба будується просто зараз!»

Ціни на природний газ уже підскочили і змінилися з 2 доларів за мільйон BTU (Британська теплова одиниця) на початку 2000-х, коли Обрі почав робити свої ставки на газ, до приблизно 8 доларів на початку 2008-го. Упродовж наступних шести місяців ціни майже подвоїлися, затримавшись на скромних 14 доларах 3 липня 2008 року. Акції «Чесапік» стрімко виросли й продовжували підніматися вгору й вгору, з 38 доларів за акцію у лютому 2008 року до майже 70 доларів у липні. І навіть коли акції демонстрували запаморочливе зростання, навіть коли ціни, на думку спеціалістів з енергетики, стали перебільшено завищеними, Обрі й надалі, незважаючи ні на що, навально просувався вперед. Він особисто позичав все більше й більше грошей, щоб купувати все більше й більше акцій «Чесапіка». До літа 2008 року він зібрав для себе акцій на понад 30 мільйонів.

І дійсно, на папері все виглядало пречудово! Обрі Макклендон збільшив за рік особисті статки на 50%, до 3 мільярдів доларів, що дозволило йому піднятися аж на сотню позицій вгору, до 134 рядка у переліку найбагатших американців за версією «Форбс 400» (він випередив на десять пунктів Девіда Рокфеллера-старшого, який давненько обміняв більшість акцій успадкованої нафтової компанії на більш стабільний портфель активів з нерухомості та французького імпресіоністичного живопису). «Форбс» зазначав, що Обрі Макклендон став одним із тридцяти восьми чоловіків і жінок у переліку, які заробили свої статки на газонафтовому бізнесі, — когорти, сукупний капітал якої за 2008 рік склав приблизно 162 мільярди доларів. Це означало, що Обрі та тридцять сім інших осіб могли перевести свої колективні статки в дуже консервативні фінансові інструменти, які приносять відсотки, і до кінця життя покривати усі щорічні бюджетні витрати Оклахоми. Тим часом Обрі стверджував, що успіх не вимірюється багатством. «Я просто невтомно працюю, сподіваюся на краще і дозволяю іншим вести рахунки, — розповідав він приязно місцевому репортеру. — Мільярдер — слово, значення якого, певно, більше важить для інших, ніж для мене».

У рідному місті Обрі любили. Він був не єдиним мільярдером в Оклахома-Сіті, але його найпомітнішим і найяскравішим жителем. Розбагатівши, він не переїхав у Тулсу, Даллас чи Х’юстон. Він був оклахомцем уздовж і впоперек. Місцеві впізнавали його з першого погляду: він — з його легковажною, нечесаною копицею хвилястого волосся, м’якою дружелюбною манерою розтягувати слова і злегка одутлуватими рисами, що все вкупі не узгоджувалося з його непохитною, жорстокою потребою перемагати, — скидався на давно загубленого молодшого брата Арчі Меннінга. Історії про Обрі передавалися із вуст у вуста. Хтось бачив, як Обрі і його дружина Каті, спадкоємниця багатств «Вірпул», потайки дудлили шампанське в місцевому кінотеатрі. Хтось бачив,