Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

як Обрі їздив центром міста на мотоциклі з газовим двигуном. Чули, що він замовив краватки із зображенням крихітних бурових установок. І наполіг на тому, щоб інвестиційні банкіри, що навідалися з далекого сходу, скуштували знамениту смажену на качиному жирі картоплю в одному з його ресторанів. Він жартував з друзями й репортерами про себе і своїх оклахомських простих хлопців, які обвели навколо пальця всеньке керівництво міста Сієтла. І хвалився, що коли губернаторка Коннектикута звинуватила «Чесапік енерджі» в «обкраданні» містян шляхом маніпуляцій з цінами на природний газ, він відкрито назвав її брехухою. Менеджери з таких контор, як «ЕкксонМобіл», можливо б, воліли краще підставити другу щоку, але Обрі збирався захищати свою честь. «Ви кажете мені — а коли ви кажете мені, ви також кажете усім нашим співробітникам, — що ми щось не так зробили, — сказав він у кімнаті, заповненій його колегами з «Чесапік». — Я не збираюся здаватися без бою».

Потім також були історії про його гроші і його добро. Наприклад, як Обрі накопичив багатомільйонну колекцію зі 100 тисяч пляшок вина — не тому, що був великим поціновувачем, а через те, що уявляв себе великим інвестором. Він розповів репортеру з «Форбс», що почав колекціонувати «з думкою, що вино — клас недооцінених активів, яким інвестори приділяють незаслужено мало уваги, особливо в Китаї та інших країнах, що розвиваються. Якщо говорити про моє улюблене, то насправді у мене такого немає. Мені смакують як дешеві вина, так і елітні. Думаю, можу вважати своїм улюбленим скромне вино із Сент-Емільйон під назвою «Кло Дюбрей», якщо говорити на чистоту, мені належить половина його запасів, і я планую пригостити вас пляшечкою, якщо дозволите» (репортер запрошення прийняв й оцінив його як «неймовірне»).

Місцева преса рясніла історіями про Обрі, який ділиться своїм багатством. «Запитувати мене, що робити з надміром грошей — те саме, що запитувати студента, що робити з пивом», — сказав він репортеру спеціалізованого торгового видання. Якщо він зайде до «Ірма’с бюргер шек», якраз через дорогу навпроти його офіса, й побачить, що там ні душі, то дасть по 100 доларів чайових кожному, хто працює того вечора. Макклендони надали один мільйон доларів на підтримку Червоного Хреста після урагану «Катрін» і пообіцяли понад десять мільйонів своїй альма-матер, Університету Дьюка. Але їхні найбільші дари були за два кроки від дому. У травні 2008 року Обрі і Каті оголосили про пожертву завбільшки у 12,5 мільйона Університету Оклахоми для фінансування студентського житла, науки і спорту. За п’ять днів після того вони оголосили про надання 35 мільйонів на новий лікувальний онкологічний центр, який спеціалізується на більш цілеспрямованій, менш руйнівній формі променевої терапії. «У мене є всі підстави вважати, що «ПроК’юре» стане золотим стандартом у застосуванні протонної терапії для лікування раку в цій країні», — додав він.

Витрати Обрі були заразливі. Він очолив фінансування бездоганного новенького 35-мільйонного елінгу та тренувального центру на нещодавно відновленій та перейменованій Оклахома-Рівер, що привабило до цієї раніше пересохлої каналізаційної канави Національний олімпійський комітет США, аби проводити там тренування з веслування на байдарках перед Олімпійськими іграми в Пекіні у 2008-му. І хіба ви не в курсі, що найбільший конкурент «Чесапіка» на полі сланцевого газовидобутку «Девон енерджі» оголосив про плани побудувати поряд еллінг вартістю у 10 мільйонів доларів. Коли «Чесапік» взявся за розширення свого корпоративного кампусу, супроводжуючи його комерційним розвитком розташованих поблизу територій, «Девон енерджі» знову вдалися до дечого ще крутішого. У травні 2008 року голова ради директорів і генеральний директор «Девон» Ларрі Ніколос оголосив про плани компанії побудувати тридцятисемиповерховий офісний центр площею у мільйон квадратних футів і вартістю у 350 мільйонів доларів у центрі Оклахома-Сіті. До кінця весни, коли ціни на газ повзли вгору запаморочливою траєкторією і виробничі потужності «Девон» невпинно зростали, набирали обертів й плани з будівництва. «Ці цифри нас більше не задовольняють», — пояснив Ніколос. Коли у серпні того року «Девон енерджі» зрештою представила розміри майбутнього проєкту, офісний центр був завбільшки у сорок чотири поверхи, 1,8 мільйона квадратних футів і вартістю 750 мільйонів доларів. «Ми хочемо звести будівлю, яка дасть місту поштовх, — сказав Ніколос. — Будівлю, яка розповість решті світу, що Оклахома-Сіті — жваве і яскраве місце».

На горизонті Оклахома-Сіті виросли схожі на нафтові вишки будівельні крани. Завершили й ввели в роботу комп’ютерний офісний комплекс «Dell», а на березі річки височів Американський центр індіанської культури. Мешканці Оклахоми мусили повірити місцевій пресі: четверта позиція у переліку міст із найкращим приміським сполученням (за даними «Форбс»), сьома — за чистотою, дев’ятнадцята за популярністю серед шукачів роботи. І контрольний постріл: найбільш кризостійке місто Америки. Це здавалося трохи натяжкою як для міста, чия економіки була зведена на постійно мінливій нафтогазовій промисловості. Але кому ж не хотілося в таке вірити? Кому не хотілося бути учасником такого дійства?

Здавалося «обріманщина» охопила все місто і штовхала його вперед. «Стерновий із тих, хто спрямовує човен, натхненник, — сказав про нього один із його численних прихильників. — Якщо ви маєте хорошого стернового, то можете виграти змагання, навіть якщо на борту не настільки сильні веслувальники, як в інших човнах. Обрі був нашим стерновим. Скептиків не бракувало: не те, щоб вони критикували, але їм просто було складно все це уявити. Але Обрі уявляв. Для нього жодна мрія не була занадто великою». Обрі Макклендон щиро вірив, що може змінити майбутнє, сказав один з його друзів. А уявлення його рідного міста про самого себе він у 2008 році вже змінив.

РОЗДІЛ 5

Грими голосніше!

У місті Оклахомі усталилася звичка дивитися на себе очима сторонніх, і звичка ця була нездорова. Незважаючи на рядки відомого бродвейського мюзиклу, жителі Оклахоми знали, що у свідомості нації «Оклахома» рідко викликає образи достиглих пшеничних полів, кукурудзяних ланів заввишки трохи не до небес, чи залитих золотою сонячною імлою луків. З набагато більшою імовірністю «Оклахома» викликала образ чорно-білого світу злиднів і горя, вічно голодних внутрішніх мігрантів, що рятуються втечею серед запилених ландшафтів. «Він закарбувався в уявленні кожного — цей образ із «Ґрон гніву», — нарікав молодий архітектор-початківець виданню «Оклахомен» навесні 2008 року. Найбільш безсердечні американці відгукувалися про мешканців Оклахоми як про нащадків тих хлопців, яким сімдесят років тому забракло здорового глузду зібрати манатки і вирушити до Каліфорнії. Це був несправедливий і неосвічений погляд, але він анітрохи не відбілював репутацію, аби з нею зжитися або про неї забути. «Ми за визначенням знали, що решта Америки не вважає нас місциною, про яку варто говорити,