Читати книгу - "Не чіпай то на свята, Ізмайлова"

— Я вже так втомилася, що в мене ніколи не згенерується енергія на нового чоловіка.

— Навіть на маленького? — намагалася розвеселити подружку я.

— Навіть на того, який буде повністю автономним і заряджатиметься від сонячних панелей.

— Ми коньяк тобі купили. На розлив не було, то взяли в пляшці.

— Сподіваюся, в літровій? — засміялася подруга.

Хоч ми й домовлялися на дев’яту вечора, Шевченки приїхали о 20:30.

— А раптом перейми почнуться,— казала Ді,— треба хоч встигнути поїсти майонезного.

Діана прийшла в рожевій шовковій сукні із синіми птахами. Вона була неймовірно вродливою. Віктор притягнув два великі пакети з їжею. Поки Шевченко формувала шари салату з хамоном та інжиром, я пішла зустрічати Владу.

Подруга з порога гордовито сяяла. Її аж розпирало від радощів. На обличчі було написано «а я ж казала».

— Улю,— смикнула вона мене за руку, коли я вішала її шубу в шафу.— Іди сюди.

Ми зайшли в туалет, і вона показала на шиї золоту підвіску у вигляді котика.

— Гарна? — прошепотіла вона.

— Вона-то гарна,— зітхнула я,— але він тобі не треба. Ти ж сама це неодноразово говорила. Котиком тебе не підкупити.

— Ти про Павла? Думаєш, у нас немає майбутнього?

— Якби воно було, то ти б вже намацала за вісім місяців. За весь цей час він не познайомив тебе зі свої­ми друзями. І цей котик… немов якісь передсмертні конвульсії фінішних відносин,— заводилась я.— Він навіть не вміє жити життя. Ніби кожен день вихаркує. А ти живеш кожну хвилину. Розумієш різницю?

Подруга продовжувала дивитись мені в очі.

— Лиши його в 2017, прошу тебе, благаю. Хоч ти мене послухай.

— Добре,— обійняла мене подруга,— спробую.

Так у світі повелося, всі колишні та ті, що на межі цього статусу, починають воскресати 31 грудня або ж за день до весілля з новим обранцем. Це теж своєрідний меджик, коли приймаєш рішення врятувати те, що ти ретельно закопував своїми руками, ногами та діями весь попередній час. На цей героїчний учинок наважуються лише глибокі антимудреці, яких у народі називають мудаками.

Владислава давно прийняла рішення ставити крапку, але періодичні зустрічі з Павлом натомість виправляли ту крапку на кому. Проте її наміри були вже майже непохитними. Подруга подумки була вільна та незалежна. Її, звісно, потішила увага чоловіка, який тримав умовний м'яч їхніх стосунків на своїй стороні. А коли він наважився дати пас, дів­чина з перемогою просто пішла з поля. Грайся сам.

З усмішкою яскравішою, ніж блискуче око-діамантик у котика, Влада понесла медовик на балкон.

— Алло? Арфо, звісно чекаємо. Касіяна 2/1, 7 поверх, 25 квартира,— тримаючи телефон плечем, скеровувала я гостей.— Павлівна двері в під’їзд відчинила, тому нічого тиснути не потрібно. Ага, так. Один під’їзд. Все, чекаємо.

Поки Влада переказувала фінал своєї лавсторі Діані, Северин зустрів Пархоменків, які теж із якогось переляку приїхали раніше. Наполеон Валерії пішов вичікувати свого зіркового моменту поруч із медовиком.

Арфа приїхала на одному таксі разом із Людою. Ефектно зайшли з фаршированою щукою на таці.

— Мене лякає кількість їжі, яку ми повинні спожити за ніч. Навіть моя мама з культом їжі здивувалася б,— з виряченими очима промовила я.

— Та то я заради себе несла, бо дотримуюся посту. Не хотіла вам клопоту створювати, тому всю їжу принесла із собою,— весело відповіла Арфа,— вже навіть із небесами домовляюся про бартер: з мене якісний піст, із Нього — хороший кавалер. Набридло виховувати чудового сина самій.

Арфа завжди була в прекрасному настрої. Вона ма­ла б зараз святкувати не на Теремках, а десь із Дженіфер Аністон, бо мала виключно голлівудську зовнішність: виточена фігура, за яку отримала прі­звисько Арфа, невисокий зріст, білосніжні зуби, блакитні очі, довге волосся-блонд і завжди хороший настрій, ніби її постійно ловлять папараці.

— Коли день розплати?

— Після Різдва,— сміялася дівчина.

— Якщо все складеться, то чекатимемо запрошення на весілля влітку 2018,— додав Северин, забираючи верхній одяг у дівчат.

Люда на відміну від Арфи виглядала засмученою. Очі ніби заплакані.

Так і було. Коли я провела її до вбиральні помити руки, вона кинулась мені в обійми та гірко заплакала. Розповіла, що посварилися з мамою. Привід банальний: обрала святкувати Новий рік із друзями, а не з батьками. Як і заведено споконвіків, під час скандалу згадалися всі гріхи: і як Люда у свої вісім пішла гуляти та замкнула двері, не лишивши ключа в сусідки, і як отримала двійку з історії в 11-му класі, і як за першу зарплатню в міжнародній компанії навіть шоколадки не принесла.

— Мам, я пральну машину купила з першої получки.

— Бо вона саме тобі й треба була. Нас із батьком і стара влаштовувала. А з першого заробітку заведено приносити якого торта в хату, а не пралку.

— Якби вона мені потрібна була, то я б її у своїй квартирі поставила, а не у вашій. Я ж хотіла тобі життя спростити.

Люда гірко плакала в моїх обіймах. Коли озирнулася до дзеркала, то побачила, що туш потекла на комірець червоної сукні.

— Боже, що я із себе зробила? — витираючи чорні доріжки від сліз на щоках, бурмотіла вона.

— Іди, постій трохи на балконі. Там прохолодно, набрякле від сліз обличчя трохи відпустить. Потім припудришся й усе буде гаразд. Лише одне прохання: не торкайся медовика. Для душевної втіхи можеш крихти наполеона з тарілки злизати.

Люда нарешті посміхнулася й додала:

— Тоді на балкон я сходжу зі стаканчиком бехеровки.

Я почула в коридорі голос Морквинки. Вона щебетала з Владою та розглядала її золотого котика. У неї був новий айфон. Борис все ж привітав свою дівчину з прийдешніми святами. Так примітивно та передбачувано.

Я поцілувала подругу в щоку та забрала в неї контейнер із бутербродами зі шпротами. Легкий запах білих грінок і часнику викликав у мене відчуття голоду. Вона тримала запакований у червоний зі сніжинками папір подарунок від секретного Санти.

Морквинка, цілуючи мене у відповідь, прошепотіла на вухо:

— Я подарунок взяла, але сказала йому, що беру паузу для роздумів.

— Уважно дивися мені в очі,— сказала я подрузі,— я ледь утримуюся, щоб їх не закотити. Час покаже, яка ти міцна.

Северин усіх запросив до столу. Діану поважно провів за руку та