Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей 📚 - Українською

Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чоловіки без жінок та інші оповідання" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 43
Перейти на сторінку:
а я ганчіркою витер вітрове скло, фари й автомобільні номери. Повернувся Ґай — завівши двигуна, ми виїхали на вулицю заднім ходом. Кельнер провів Ґая у старий будинок через дорогу. Його мешканці насторожено на нього глянули, і кельнер зачекав на Ґая, припильнувавши, щоб той чого не вкрав. 

— Не знаю, як вони собі уявляли, що я можу щось вкрасти — я ж не сантехнік, — сказав Ґай. 

Коли ми виїхали на пагорб за містом, вітер ударив автівку так сильно, що мало її не перекинув. 

— Добре, що здуває нас подалі від моря, — зауважив Ґай. 

— Ага, — підтакнув я. — Це ж десь тут утопився Шеллі. 

— Ні, це сталося коло Віареджіо, — мовив Ґай. — Пам’ятаєш, навіщо ми приїхали в цю країну? 

— Пам’ятаю, — відповів я, — але нам нічого не вдалося. 

— Сьогодні ввечері ми з неї виїдемо. 

— Якщо встигнемо вибратися з Вентімільї. 

— Побачимо. Я не люблю їхати цим узбережжям поночі. 

Було раннє пообіддя, з-за хмар визирнуло сонце. Унизу синіло море — хвилі з білими гребінцями котилися у бік Савони. За мисом брунатна вода зливалася з блакитною. Попереду вздовж берега плив вантажний пароплав. 

— Звідси ще видно Геную? — запитав Ґай. 

— Еге ж. 

— Вона мала б сховатись за он тим великим мисом. 

— Ми ще довго її бачитимемо. Мис Портофіно досі видно позаду неї. 

Нарешті Генуя щезла з очей. Озирнувшись, я побачив саме лиш море; внизу, у гавані, лінію пляжу й рибальські човни; угорі, на вершині пагорба, місто; а далі — попри узбережжя — миси.

— Зникла, — сказав я Ґаю. 

— О, та її вже давно не видно. 

— Важко було сказати, поки не від’їхали подалі. 

Ми побачили знак, що попереджав про S-подібний поворот: Svolta Pericolosa[37]. Дорога обгинала мис, крізь щілину у вітровому склі задував вітер. Унизу вздовж моря тягнулася рівнина. Вітер висушив болото, і колеса почали здіймати порох. На рівній дорозі ми обігнали фашиста на велосипеді — ззаду на поясі в нього висів важкий револьвер у кобурі. Він рухався посеред дороги, і нам довелось крутнути вбік, щоб його об’їхати. Коли ми його минали, він обернувся до нас. Попереду виднівся залізничний переїзд, і поки ми до нього під’їхали, шлагбаум опустився. 

Поки ми стояли, нас наздогнав фашист на своєму велосипеді. Потяг проїхав, і Ґай завів двигун. 

— Стійте! — гукнув велосипедист позаду. — У вас брудні номери. 

Я вийшов, тримаючи в руках ганчірку. Ми витирали номери, коли зупинялись на обід. 

— Цифри можна розібрати, — сказав я. 

— Ви так думаєте? 

— А ви спробуйте. 

— Я їх не бачу. Номери брудні. 

Я витер табличку ганчіркою. 

— А тепер? 

— Двадцять п’ять лір. 

— Що? — перепитав я. — Цифри можна розібрати. Вони забруднились, бо дорога така. 

— Вам не подобаються італійські дороги? 

— Вони брудні. 

— П’ятдесят лір, — він плюнув на дорогу. — Ваше авто брудне, і ви самі брудні. 

— Як скажете. Тільки випишіть мені квитанцію з вашим ім’ям. 

Він витягнув блокнота з бланками і заповнив обидві частини квитанції — одну треба було відірвати і дати платникові, а корінець залишити. Копірки в блокноті не було. 

— Давайте п’ятдесят лір. 

Він вписав суму хімічним олівцем, відірвав квитанцію і дав її мені. Я глянув на неї. 

— Це на двадцять п’ят лір. 

— Помилився, — сказав він і виправив двадцять п’ять на п’ятдесят. 

— І на корінці переправте на п’ятдесят. 

Фашист усміхнувся чарівною італійською усмішкою і написав щось на корінці, тримаючи його так, щоб я не бачив. 

— Їдьте звідси, — сказав він, — поки ваші номери знов не заляпались. 

Після того, як стемніло, ми їхали ще дві години, а тоді заночували в Ментоні. Містечко здавалося веселим, охайним, спокійним і мальовничим. Ми проїхали від Вентімільї до Пізи та Флоренції, через Романью до Ріміні, а потім назад через Форлі, Імолу, Болонью, Парму, П’яченцу й Геную і знову повернулись до Вентімільї. Уся мандрівка тривала всього десять днів. Не дивно, що за такий короткий час ми не мали нагоди побачити, чим живе країна та її мешканці. 

П’ятдесят тисяч 

— Як ся маєш, Джеку? — запитав я. 

— Бачив того Волкотта? — відповів той. 

— Тільки на тренуванні. 

— Що ж, — сказав Джек. — З таким хлопакою хіба сподіватися на долю. 

— Він не зачепить тебе, Джеку, — мовив Солджер. 

— Якби ж то. 

— Він би і жменею шроту в тебе не влучив. 

— Хай би вже ліпше шрот, — відповів Джек. — Я не проти. 

— А в нього легко влучити, — зауважив я. 

— Еге ж, — підтакнув Джек. — Довго він не протримається. Точно не так, як ми з тобою, Джеррі. Але зараз у нього в руках усі карти. 

— Ти затовчеш його лівою до смерті. 

— Може, — відповів Джек. — Куди я дінусь. Раз є такий шанс. 

— Відмолоти його так, як Річі Льюїса. 

— Річі Льюїс! — пхикнув Джек. — Жидівська пика! 

Ми троє — Джек Бреннан, Солджер Бартлетт і я — сиділи у «Гендлі». За сусіднім столиком сиділи дві хвойди. Вони вже добряче набралися. 

— Що-що? Жидівська пика? — гукнула одна з хвойд. — Ти що мелеш, випивака ти ірландська? 

— Те, що ти чула, — відповів Джек. 

— Жидівська пика! — повторила хвойда. — Тим ірландським пияцюгам вічно жиди спокою не дають! Що ти таке мелеш? 

— Пішли. Забираймося звідси. 

— Жидівська пика! — правила свого хвойда. — Хтось колись бачив, щоб ти комусь випивку поставив? Твоя благовірна, певно, кожного ранку тобі кишені зашиває. Жидівська пика, кажеш? Річі Льюїс тобі теж добряче вмастив. 

— Ага, — кивнув Джек. — А ти сама всім задурно даєш, га? 

Ми вийшли. Отакий був Джек. Казав, що хотів і коли хотів. 

Джек почав тренуватися на «спортивній фермі» Денні Гоґана у Джерсі. Там було непогано, але Джекові не дуже подобалось. Він сумував за дружиною і дітьми й цілими днями супився та бурчав. Мені він сподобався, ми знайшли з ним спільну мову; Гоґана він теж любив, а от Солджер Бартлетт почав його невдовзі дратувати. Жартівник швидко набридає в таборі, якщо його жарти банальні. Солджер вічно дражнив Джека, весь час із нього кепкував. Жарти його були не дуже дотепні й не дуже вдалі, і Джеку це почало набридати. Бувало, все виглядало так. Джек закінчував вправи з гантелями й мішком і натягав рукавиці. 

— Попрацюєш зі мною? — питав він Солджера. 

— Нема питань. А як ти хочеш? — питав Солджер. — Відмолотити тебе, як Волкотт? Чи звалити тебе пару раз з ніг? 

— Давай, — казав Джек. 

Щоправда, ні те, ні інше йому не подобалось. 

Одного ранку ми всі були на прогулянці. Зайшли досить далеко і вже повертались. Три хвилини бігли, хвилину — йшли, далі знов три хвилини бігли. Джека важко було назвати бігуном. На ринзі, коли треба було, він рухався спритно, а от на вулиці бігати не вмів. Увесь час, що ми йшли, Солджер з нього кепкував. Ми підійшли до пагорба, на якому стояла ферма. 

— Вертайся ліпше до міста, Солджере, — сказав Джек. 

— Що-що? Не розумію. 

— Вертайся до міста й сиди там. 

— А що таке? 

— Мене вже нудить від твоєї балаканини. 

— Та ну? — перепитав Солджер. 

— Ну-ну, — мовив Джек. 

— Тебе ще гірше занудить, коли Волкотт тебе віддубасить. 

— Може, й так, — відповів Джек. — Але від тебе мене аж верне. 

Солджер того ж ранку пішов на потяг до міста. Я провів його до станції. Він не на жарт образився. 

— Я ж просто хотів посміятися, — сказав він. 

1 ... 26 27 28 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"