Читати книгу - "Не чіпай то на свята, Ізмайлова"

Наше свято перетворилося на реаліті-шоу. Пархоменко страшно переймався, що втратить друга, якщо той поведеться на чари однієї з дівчат. Він помітно ревнував товариша. Періодично виводив того в кімнату для розмов.

Діана не могла вгамувати свого внутрішнього чоловіка, постійно сміялася з найменшого жарту. А дів­чата відпрацьовували кожна свою тактику.

Час наближався до півночі. Я запропонувала всім перейти в кімнату, щоб послухати виступ президента. Поки громада ліниво пересувалася, я згадала, що в нового гостя немає подарунку від Санти. А церемонія вручення гостинців припадала одразу після бою курантів. Тож я побігла за своїми піалами для чаю. Вхопила червону стрічку, яку закупила у великій кількості напередодні свят, швидко обмотала нею посуд і непомітно примостила серед інших подарунків під ялинку. Ніби так і треба було. Ніби ми все життя чекали на цього гостя.

Северин гукав мене з коридора, який об’єднував кімнату з кухнею.

— Улянко, хутко йди. Президент уже почав.

Чоловік зупинив мене за руку на вході в кімнату. Всі гості саме вовтузилися перед плазмовим телевізором: хтось шукав шматочок місця на дивані, хтось на килимку, а хтось, точніше чотири прекрасні пані, біля Назара.

— Я ставлю на Арфу. Вона полонила його своєю щукою та сміхом,— грайливо прошепотів Северин.

— Гм… навіть не знаю. У всіх шанси рівні.

Я вкотре помітила, як Назар запитав у Морквинки, чим вона займається. Хоча цього вечора традиційно всі питання ставилися холостякові, а не навпаки.

— Стій,— зупинила чоловіка,— Морквинка. Я ставлю на Морквинку.

— Хто виграє, той хреститиме дитину,— засміявся Северин і пішов шукати пульт, щоб зробити гучніше телевізор.

Я побігла по бенгальські вогники, запальничку та фотоапарат «Зеніт», який мені дав тато. Маємо цілу серію диванних фото. Робимо знімки всіх, хто приходить до нас у гості на Касіяна 2/1 в одному й тому ж місці.

— Друзі, не забудьте загадати бажання,— вигукнула Діана, пританцьовуючи на звуки відліку.

— Чотири, три, два, один…

— З Новим роком! Коха-а-а-а-ання! Ми-и-и-и-и-ру!

Всі почали обійматися. Спочатку чоловіки своїх жінок, якщо такі були в наявності поруч. Потім — усіх друзів по черзі. Поки я дійшла до Назара, його щоки були рожево-червоні від помад і блисків усіх дівчат, що перебували в квартирі.

— Назаре, з Новим роком. Загадав бажання? — обіймаючи хлопця, запитала я.

— Навіть якщо він не встиг, то за нього це вже зробили, я певен,— перебив Северин і потиснув руку новому знайомому.

Громада активно перемістилася на кухню, де гучніше за попереднього грав безсмертний хіт гурту Abba «Happy New Year». У квартирі по закутках ще тримався запах перегорілих бенгальських вогнів.

Ми перейшли до церемонії вручення подарунків. Регіт стояв на весь район.

Діана отримала консервовані патисони, пелюшки та подушку з надписом «ти не скористаєшся мною наступні 365 днів». Серед подарунків також були курячі пупочки, пісочне печиво в наборі з панкреатином, поплавок і навіть пуанти.

Ми із Северином спостерігали за розвитком подій на полі бою. Я перемагала. Назар став біля Морквинки та почав розпитувати про функціонал на роботі.

— Я тобі кажу, що він запав на Морквинку,— шепотіла я, підставляючи кришталевий келих для бехерівки.— Хто б таку нудну тему питав на підпитку?

— Не можу погодитися. Ой, не можу,— прищурив очі чоловік і подав мені тарілку з нарізаним апельсином.— Можливо, він таким чином привертає увагу іншої. Але я не можу поки второпати чию саме.

— Отже, треба бути обережною з алкоголем! — пробурмотіла я.— Лейтенанте Коломбо, я хочу бачити розв’язку тверезими очима.

— Даю 100 баксів, що Арфа,— підійшов Віктор.— Я бачив, як вони разом виносили щуку на балкон і десь близько десяти хвилин там розмовляли.

— Це ще нічого не значить,— обурилась я.

— У собачий холод це багато що значить, Улю.

Діана помітила нашу словесну перепалку та долучилася. Вона ще не почала промови, але вже сміялася.

— Точно Влада. Скільки дав Віктор? Множу на два. Я бачила, як він ніби випадково торкнувся у відповідь під столом її ноги.

— То геть не важко. Всі за цим столом торкаються Владиних ніг. Вона тими ногами може, не встаючи, взяти медовик із балкона,— перебив Северин, який наполегливо вболівав за Арфу.

Назара неймовірно тішила ситуація, в яку він випадково втрапив. Не лише увага, але й різноманіття вибору. Хочеш поговорити про інвестиції — іди до Северина, хочеш про організацію масштабних івентів в Україні — до Влади, про викладання журналістики в університеті — до мене, про насіння та врожай томатів на Херсонщині — до Морквинки, про проводки та закриття періоду — до Люди. Хочеш їсти — будь-що знайдеш на столі чи на балконі. Хочеш побути в тиші — не вийде.

Молодого чоловіка смикав кожен по черзі. Якщо дівчата хапали його увагу задля самореклами, то Пархоменки, ми та Шевченки намагалися дізнатись щось більше про самого юнака. Чи не маньяк? Чи не аб’юзер? Чи не альфонс? Коли ринкова оцінка товару була зроблена, я подивилася на годинник і злякалася. Вже була 5:30 ранку!

— Любий, нам уже через двадцять чотири години необхідно прокидатися на роботу, а ми ще не вмикали плейліст! — гепнула келихом по столу й урочисто заявила: — А зараз — танці!

Усіх ніби струмом ударило. На малесенькому синьому тканому килимку, якого ми приволокли з Карпат, опинилося дев’ятеро людей, не враховую­чи Діанчин бонус.

Розпочали Монатіком, а Таяна продовжила. Заміжнім стало тісно на танцювальному майданчику. Я зробила гарячі напої, принесла торти з балкона. За столом сиділи лише всі незацікавлені в Назарі люди. Перед тим як узятися за солодке, я тихенько сказала:

— Усім смачного та гарного перегляду,— і увім­к­нула «Твої гріхи» Тіни Кароль.

Ми хотіли зрозуміти до того, як розійдемося по домівках, хто ж забере ті долари, які поставили на дівчат із Назаром. По тому, кого мав би обрати хлопчина, все повинно було стати зрозуміло.

І лишень я відкрила рот, щоб заштовхати шмат наполеона, Назар підійшов до мене зі словами:

— Хочу цим танцем подякувати господині за чудовий прийом.

— Ото чортяка,— пробурмотів Северин.— Вирішив нас помучити. П’ятірочка