Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

Вранці Олексій прокинувся від співу пташок, що долинав від прочиненого вікна:

– Вже ранок, ранок!

– Новий день, новий день!

– І вам добрий ранок, – гукнув Олексій, зариваючись у подушку та маючи надію поспати ще хоч кілька хвилин.

Вчора вони з Руорою мало не посварилися. Дівчина не хотіла змінювати умови, які поставила Фея, боялася, що через сперечання, вона або відмовить у проході через ліс, або запросить ще вищу ціну. І тоді вони не зможуть дістатися до гір та Драконова ложа – відомого місця сили в Адарі, де на думку Руори може бути портал на Землю.

Чоловік довго не міг заснути. Він й сам розумів, що віддавати цю мрію буде боляче. Олексій буде приречений назавжди залишитися в Адарі й ніколи не побачить рідну землю. Тут він лише кілька днів. Чи дійсно він готовий на такий крок? Вчора здавалося, що так. Коли вони опинилися в озері, йому здалося, що між ним та Руорою наче щось змінилося. Він не помітив, коли захопився цією дівчиною. Але одна думка, що з нею може щось статися, спричиняла біль в грудях.

Тихий стукіт в двері перервав його роздуми.

– Олексію, доброго ранку! Прокидайся. Я зварила нам кави, – почув він голос Руори.

– Доброго ранку, вже йду, – озвався він. – Дякую.

За кілька хвилин Олексій спустився на кухню, й всівся навпроти Руори, але не встиг він й ковтка кави зробити, як на кухні з'явилася Еліна.

– Вітаю, мої любі! – усміхнулася феєчка, вмостившись на вільному плетеному кріслі. Сьогодні вона була не сама. На її руці сидів зелений дракончик. Невеликого розміру, більше схожий на ящірку. – Сьогодні ми з моїм другом Арґусом нарешті взнаємо все про ваші мрії. Готові ділитися?

– Навіть якщо не готові, то не бачу сенсу чекати.  Забирай. Я залишуся в Адарі, – Олексій впевнено подивився на феєчку.

– Ти про що? – Фея закліпала віями та втупилася на чоловіка.

– Про мрію. І своє повернення додому, – пояснив Олексій.

– Не так швидко, – покачала головою Еліна. – Я маю перевірити всі твої мрії, бажання та думки й саме виберу ту, яку хочу забрати!

– Добре, дивись, – погодився Олексій. – Тільки не розумію, що ще ти хочеш. Інших мрій у мене немає, – чоловік зробив ковток ароматного напою.

– Зараз перевіримо, – Еліна простягнула руку вперед, випускаючи згусток магії. Олексія огорнуло біло-блакитною магічною хвилею. Але ніякого дискомфорту від колупання в його голові він не відчув.

Фея мовчала, не поспішаючи виносити свій вердикт. Олексій відчув як на його плечі лягла рука Руори. Її підтримка надавала йому впевненості.

Еліна також зробила ковток кави, і за кілька довгих хвилин мовчання нарешті продовжила. – Ти хотів знайти скарб дракона, чи не так? Хіба не за ним ти їхав? – дивилася на нього феєчка.

– Що? – не повірив своїм вухам Олексій. – То тобі потрібен цей скарб?

– Мені він ні до чого. А ось сама мрія його знайти та розбагатіти згодиться. Таких як ти багато. Наївні, – вона усміхнулася.

– Я думав, ти захочеш забрати моє повернення додому, – тихо проговорив Олексій та провів рукою по волоссю. Те, що мрія про скарби драконів зацікавить фею, Олексій навіть не припускав. Що ж, нехай так. Принаймні, у нього залишиться шанс повернутися у рідний світ.

– Ну я Фея, а не чорна відьма, – ображено буркнула Еліна. – І, здається, я вчора ясно сказала, що заберу мрію, якій не судилося здійснитися.

– Тобто ми не знайдемо скарб драконів? – уточнив він ще раз.

– Ні, – Фея розвела руками. – Правда, красунчику? – звернулася вона до свого улюбленця.

– Я одразу казала, що шукати скарби погана ідея, його взагалі може не існувати, – підтримала Руора. – А яку мрію ти забереш у мене? – дівчина впритул подивилася на Фею.

– З тобою цікавіше, – Еліна випустила з руки згусток магії, який мав прочитати приховані думки та мрії дівчини.

– Зупинити війну? – здається, фея здивувалася такій мрії. – Тобі відомо, що зупинити її може лише той, хто розпочав цю безглузду ворожнечу?

– Світлий Володар розпочав. Тож, нехай він все це зупинить. Він вимагає артефакт. І я знайду його й змушу зупинитися,  – проговорила Руора.

– Ні. Не він почав війну,  – покачала головою фея.

– Але хто? – здивувалася Руора та перевела погляд на Олексія. Той лише плечима знизав. Йому точно не було відомо всіх нюансів.

– Війна почалася з вашого боку, – промовила Фея та її погляд став чорним. – Шукайте зрадника.

– Як? – тепер очі Руори спалахнули від ненависті. Вона зовсім не очікувала почути таку жорстку правду. Дівчина знала, що феї ніколи не брешуть.

– Тихіше. Про це потім,  – фея підняла догори руку. – Спочатку про твої мрії.

– У мене їх дві. Ця. І ще мама. Я хочу знати як вона померла. Я не вірю у нещасний випадок…  – голос Руори став тихим. Вона була розгублена й не знала що робити далі.

– Люба моя, можу тобі лише поспівчувати. На жаль, я не в праві розкривати тобі ці таємниці. Ти дізнаєшся про все сама, коли настане час. А за допомогу мені потрібно лише одне… – Фея погладжувала свого дракона та чекала. Еліна не любила відбирати мрії насильно, більше воліла коли їх дарували чи віддавали з доброї волі, коли всі ті, кого вона пропускала через ліс правильно розставляли життєві пріоритети.