Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Пробач, — легко поцілувавши Міру у вуста, сказав Дем’ян й торкнувся до скроні.

Дівчина, відчувши, як ноги підкошуються, а повіки становляться тяжкими, прошепотіла:

— Це ти.

Дем’ян, підхопивши дівчину за спину, обережно поклав її на землю й вийшов із захисного бар’єра. Швидко пересуваючись, хлопець одного за одним нейтралізував нападників. Раптово, невідомо звідки, з’явилася на небі блискавиця й вдарила об землю. Дем, схопивши кинджал, силою зупинив одного чоловіка. Він, не маючи сили поворухнутися, голосно закричав. Дем’ян, підійшовши до нього, приклав лезо до шиї й крізь зуби процідив:

— Одержимий, доки ти й твої друзяки живі, — продовжуючи тримаючи лезо, обійшов чоловіка й, поглянувши в його очі, додав:  — Я тебе впізнав. Це ти стежив за нами спочатку біля будинку, а потім на пішохідному мосту. Не важко здогадатися, хто вас, недоумків, нагородив чорною магією. 

Чоловік стиснув вуста.

— Не хочеш розмовляти зі мною? — хмикнув Дем. — Ну що ж, тоді передавай вітання Гідеону.

Дем’ян відштовхнув чоловіка. Він, пролетівши кілька метрів, плюхнувся на землю. Дем’ян, підійшовши до бар’єру, провів рукою по ньому. Відчуваючи його силу, стиснув вуста. Енергія зникнула, і хлопець, схилившись, взяв Міру на руки та пригорнув. Побачивши, як блискавиця розірвала навпіл небо й вдарила в різні сторони, озирнувся.

— Браво, насліднику! — з тіні вийшов Гідеон і поплескав у долоні. Він, скинувши капюшон, вишкірився й додав: — А тепер віддай мені дівчину.

Дем’ян сильніше притиснув до себе дівчину й відійшов на крок. Помітивши рух навколо них, оглянувся. Нападники, яких кілька хвилин тому Дем відмудохав, почали підніматися. З їхніх тіл струмилася чорна енергія. Гідеон підняв долоню вверх, і вони зупинилися.

— Ми з тобою не такі вже й різні! — сказав Гідеон. — Ми обоє хочемо повернутися в наш світ, і лише вона, — чоловік вказав на Міру, — може це зробити. Так що ти чекаєш?

— Зраднику, ти думаєш, що я прислухаюся до твоїх слів і віддам тобі Мирославу? — злісно сказав Дем’ян.

— Ні! Ні! — захитав головою чоловік. — Тут є щось інше. Можливо, почуття? — засміявся. — Так, саме вони затьмарюють тебе, Дем’яне. І який сенс було шукати двадцять років втрачену спадкоємицю Андервуду, якщо ти зараз готовий заради неї відмовитися від усього?

— Тобі цього ніколи не зрозуміти!

— Помиляєшся, насліднику! — крикнув Гідеон. — Поглянь на мене! Ось, що почуття зробили зі мною!

Гідеон вишкірився. Його обличчя почало змінюватися, і з’явилися на щоці та на шиї рубці від опіків. Зробивши крок, він почав хромати.

— Доки я стримую мисливців. Вони фанатики, ненавидять все надприродне, утім, прийняли мій дар із задоволенням. Ідіотами можна легко маніпулювати та керувати. Відступи й, останній раз говорю, віддай мені дівчину!

— А ти спробуй забери її від мене! — сказав Дем’ян і поцілував Міру у верхівку.

Гідеон наказав мисливцям атакувати. З долонь Дема з’явилася сіра енергія, і вона, як жива істота, окутала нападників і паралізувала їх.

— О, який у тебе особливий дар, насліднику! — промовив Гідеон.

Піднявся вітер. З дерев почало падати листя, і гілля гнулися донизу. Блискавиця вдарила поряд із Гідеоном. Він, стиснувши вуста, нахмурився й прошепотів:

— Вікторіє. Як не вчасно, любочко.

Пролунав звук батога, і в парку з’явився Крістофер. Він змахнув ним і вразив Гідеона. Чоловік впав й, оглянувшись, промовив:

— Крістофере. Братику, нарешті ми зустрілися.

— Дем’яне, йди звідси! — крикнув Крістофер і вдруге змахнув батогом. Він обволік шию Гідеона, і чоловік заричав, ніби звір у клітці.

З новим поривчастим вітром з’явилася й Вікторія. Жінка, ступивши на землю, відкинула всіх мисливців з оглядової площадки й, поглянувши на Дема, промовила:

— Якщо з моєю донькою щось трапиться, ти пожалієш про своє існування. А зараз йди звідси.

Дем’ян кивнув й, розвернувшись, швидко пішов. Гідеон, побачивши Вікторію, торкнувся до батога й засмівся.

— Моя кохана. Ти також прийшла.

Вікторія голосно фиркнула й, мигцем поглянувши на Крістофера, промовила:

— Відчуття дежавю, Гідеоне.

— Не вся родина зібралася. А де ж Далія? Де та, яка принизила мене? — закричав Гідеон.

— О, ти лише хвилюєшся за своє обличчя? — хмикнула Вікторія й, наблизившись, присіла й схопила чоловіка за підборіддя. — Твою гнилу душу я вже бачила. І нарешті я побачила твоє справжнє обличчя. І справа не лише в образі, хоча ні, зізнаюся, саме образ твого брата спочатку змусив мене звернути на тебе увагу.

Гідеон, розгнівавшись, схопив Вікторію за руку й стиснув. Жінка скривилася. Крістофер, сіпнувши батога, завалив на землю Гідеона.

— Досить! — крикнув Бейн. — Гідеоне, ти дійсно готовий пожертвувати донькою?

— Братику, давай без плаксивих слів, — озирнувшись та поглянувши на Крістофера з-під лоба, засмівся Гідеон. — Доки ти не дізнався, що вона твоя племінниця, також був готовий зробити усе задля повернення. І в мене для вас всіх буде багато сюрпризів, — прохрипів чоловік і, схопивши батога, перетворив його на попіл.