Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

За кілька тижнів після піднесеного святкування у Х’юстоні фірмове самовладання Тіллерсона і його непохитність сили духу (Дао-Рекс) зазнали серйозних випробувань. Менше ніж через сорок вісім годин після офіційного сніданку Тіллерсон прокинувся від новин, що бурова вишка в Мексиканській затоці за сорок миль від берега (неподалік чудових риболовецьких місцин, за версією делегата Стіва Скаліза) постраждала, як повідомив речник берегової охорони, від «катастрофічного» вибуху. Картинки з місця події були жахливі й неспростовні. На них можна було роздивитися аварійні катери, що оточили «Глибоководний горизонт» і вели, найімовірніше, безперспективну війну з вогнем, який охопив палубу бурової платформи. Чорний дим, здіймаючись на сотні ярдів над водою, розносився вітром.

Надходили невтішні новини про жертви. Сімнадцять зі ста двадцяти шести робітників терміново евакуювали з платформи з травмами, кількох — у критичному стані. Одинадцять робітників все ще вважалися зниклими безвісти і ймовірно (насправді воно так і було) загинули під час вибуху. «Ми глибоко сумуємо з цього приводу, — першим заявив речник компанії, якій належала бурова платформа. — Думками й молитвами ми з членами команди «Глибоководний горизонт» і їхніми родинами». Це були шаблонні заяви, в яких Тіллерсон розпізнав би почерк релізів своєї корпорації. Коли внаслідок вибухів, раптових пожеж або порушень правил безпеки на «ЕкксонМобіл» гинули робітники — від Бомонта, штат Техас, до Саутгемптона, Англія, Сінгапура і Папуа-Нової Гвінеї — корпорація, за словами її речника, завжди й неминуче «глибоко сумувала». Ця фраза, разом з іншими на кшталт «це однозначно був нещасний випадок і ми терміново робимо все необхідне» і «ми дотримуємося відповідного законодавства й нормативних актів» належала до рекомендованих до використання в чернетках прес-релізів, які команда зв’язків з громадськістю «ЕкксонМобіл» тримала напохваті на випадок необхідності негайного реагування.

Добре, що «Глибоководний горизонт» хоча б перебував у підпорядкуванні не «ЕкксонМобіл», а одного з його головних конкурентів — «Брітіш петролеум» (BP). Ще одна хороша новина для Тіллерсона — як і для галузі загалом — те, що очікуваних у перші дні збитків нібито вдалося уникнути. Існувала теоретична можливість, що зрештою платформа опуститься на дно, на 5 тисяч футів вниз, скинувши у Мексиканську затоку свої 700 тисяч галонів дизельного пального. Але на це було не схоже. І, крім того, цілісність зацементованих свердловинних труб завдовжки у 18,36 фута, які простягалися на більш як 13 тисячах футів під морським дном, також, здається, не порушилася. «На поверхні води спостерігається незначний блиск, — повідомив начальник берегової охорони з місця подій у перший день. — Значних розливів, викликаних аварією, не спостерігаємо». Віцепрезидент ВР підтримав його оцінку: «Якщо забруднення має місце, то воно незначне, оскільки переважна кількість газу й нафти горить». Директор дружнього до галузі нафтового інституту Університету Техасу намагався пом’якшити будь-які (ймовірно, безпідставні) суспільні страхи. «Вони подбали про безпеку операції, — зазначив він, — адже розуміють, що коли в тебе на віддаленій буровій платформі в затоці спалахне пожежа, справжнього лиха не оберешся».

Але оскільки «Глибоководний горизонт» горів, а потім загрозливо накренився над Мексиканською затокою, «Брітіш петролеум», власник платформи «Трансоушн» і бурові служби компанії «Халлібартон», здається, занепокоїлися. Уся правда щодо цієї справи підніматиметься на поверхню повільно, упродовж наступних тижнів, місяців і навіть років. Хоча «Трансоушн» стверджувала, що компанія просто здійснювала традиційні завершальні роботи з приєднання свердловини до труби, і до моменту вибуху «ніщо не віщувало проблем», насправді за кілька днів до вибуху знаків, що лихо наближається, було хоч греблю гати, але ВР, «Трансоушн» і «Халлібартон» виявили недбалість і безпечність. Трубопровід від «Глибоководного горизонту» спускався на 5067 футів до морського дна, а тоді на 13 300 футів крізь щільну гірську породу до зони видобутку. На цій глибині дуже високий тиск, за яким треба ретельно стежити і який треба контролювати, щоб уникнути «удару», тобто небажаного і неконтрольованого надходження нафти й газу в свердловину. Потужний удар, якщо його не стримати, може вистрелити займанням нафти й газу в бурову свердловину. За найгірших розкладів таке займання спричиняє вибух. На випадок цієї катастрофи бурильники мають численні запобіжники. Останній і найважливіший — противикидний клапан, який у випадку «Глибоководного горизонту» розташовується на морському дні, між 13 300 футами підводних трубопроводів і 5 тисячами футами стояка, що веде через морські глибини до платформи. Противикидний клапан, який живиться електричною та гідравлічною енергією, має кілька чудових функцій безпеки. Він може герметизувати труби за допомогою таранів або гумових заглушок на кшталт корків або, на крайній випадок, устаткований парою гострих металевих лез, які ріжуть бурильну трубу й закривають свердловину.

Але, за даними федерального розслідування, усе, що на «Глибоководному горизонті» могло піти не так, пішло не так. «Халлібартон» використав для герметизації стовбура свердловини неякісний цемент. У дні, що передували вибуху, команда почасти легковажила моніторингом і контролем тиску. І щойно газ і нафта проторували собі шлях нагору — до бурової платформи — усі запобіжні клапани і труборізи вийшли з ладу. Різниця тиску призвела до вигинання труб (також поганеньких), тому палаючі нафта й газ просто безупинно надходили в бурову установку, допоки та не вибухнула. Першим вибухом відключило все електричне й гідравлічне живлення противикидного клапана. На щастя, ці леза останньої інстанції мають дві окремі системи живлення від резервних батарей, які запускають різку труб. Як на гріх, вони обидві були неправильно під’єднані. Але одне з них під’єднали аж настільки неоковирно, що насправді зробило розтин. На лихо, поганенький трубопровід уже настільки вигнувся, що розрізали його лише частково.

Заключна оцінка урядом США причин вибуху стала для всіх причетних прокляттям. ВР, «Трансоушн» і «Халлібартон» халтурили, щоб заощадити час і гроші, збільшуючи ймовірність катастрофи. «Беручи до уваги високий тиск і геологічну непередбачуваність, властиві формаціям, що містять нафту й газ, це, по суті своїй, ризикований бізнес, — йшлося в остаточному звіті Національної комісії з витоку нафти на «Глибоководному горизонті» ВР. — Незважаючи на ці внутрішні ризики, аварії 20 квітня можна було уникнути. Вона стала наслідком очевидних помилок, яких передовсім припустилися ВР, «Халлібартон» і «Трансоушн». І урядовці, які занадто покладалися на запевнення галузі про безпеку здійснюваних нею операцій, не створили й не запровадили програму регуляторного надзору, яка б належним чином мінімізувала ризики підводного буріння». Інакше кажучи, щоб довести катастрофу до таких масштабів, треба було докласти спільних зусиль. Це була не лажа одного несумлінного працівника і навіть не лажа однієї несумлінної компанії; це була лажа усієї галузі і (що, певно, було ще гірше)