Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

Тиждень потому.

Ми запросили у гості нашу сім’ю. До нас повинні сьогодні приїхати моя мама з сестрами. Тато сказав, що якщо вийде, то приїде. Приїдуть мама та тітка Тимура. Вони повинні привезти дівчаток. Я за ними дуже скучила. Влада як тиждень живе з нами, але сказала, що до нас приїде її наречений. Ми запросили ще Ромчика з Алінкою. Та не знаємо чи приїдуть вони до нас. Сподіваюсь, що вся наша сім’я збереться разом за одним столом. І всі звісно дізнаються про мою вагітність. Та що там з самого порогу вони це дізнаються, адже це останні місяці вагітності. І живіт вже дуже великий став. Наш Максимко вже підріс. Так, каже Тіма, коли доторкається до мого живота. І ще я вирішила раніше лягти у лікарню. Бо останніми днями почуваюсь не дуже добре. Тиск скаче, весь час втомлена та дуже спати хочеться. Я почуваюсь так неначе днями розвантажую багато вагонів і не важливо з чим.

Я лежу у кімнаті та відпочиваю. Влада з Данилком метушаться у їдальні й на кухні. Готують стіл до приїзду наших родичів. А Тимур як завжди на роботі. Але обіцяв, що сьогодні прийде раніше, бо у нього скорочений робочий день. А, взагалі таке можливо для його професії? Але це добре, бо нічого не пропустить.

У двері хтось подзвонив. Я почула як Влада відкрила двері. А після почула голоси моєї рідні. Приїхали мама з сестрами. Вони пройшли у будинок. Сестри до речі тут перший раз. Цікаво, що вони скажуть, коли побачать наш будинок? Ми до речі вже знаємо як розмістимо всіх по кімнатах. Вже все продумали.

- Привіт, Владо — сказала мама

- Доброго дня. Проходьте, Данилко вас вже зачекався — я почула як до них вибіг синок.

- Бабусю! — закричав він. Вони, мабуть, обійнялись, бо без обіймів ніколи не обходяться зустрічі.

- Пройдемо у вітальню. Сядете, відпочинете. Дорога була не близькою

- Це точно — сказала мама — до речі, а де Лілія?

- Вона у кімнаті, спить

- Їй зле?

- Можна й так сказати. Ходімо у вітальню

Більше я нікого не чула, бо дійсно задрімала.

Тіма сказав, що Богдана лише вчора виписали з лікарні. Що він почувається вже добре. Але я сподіваюсь, що він сьогодні не загляне до нас на нашу вечірку так сказати.

Через деякий час, не знаю скільки минуло хвилин чи годин. Знову подзвонили у двері. Влада знову таки відкрила двері. В цей раз приїхали мама та тітка Тимура з дівчатками. Вони також пройшли у вітальню. І мені в цей момент подзвонив Тіма. Я взяла слухавку

- Привіт, Квітко. Як ти?

- Лежу, відпочиваю

- Зрозуміло, відпочивай

- До речі, до нас вже моя мама з сестрами приїхала. І твої теж, дівчаток привезли

- Це добре. А мені Роман дзвонив, сказав, що вони приїдуть. Тільки не розумію чому він саме мені подзвонив

- Дивно. Але це дуже добре. А ти скоро дома будеш?

- Через хвилин сорок буду дома

- Чекаю

Тіма поклав слухавку. Як добре, що Ромчик приїде. Після того суду ми з ним ще не спілкувались. Сподіваюсь, що ввечері у нас видасться хвилинка, щоб поговорити без зайвих вух так сказати.

Минуло сорок хвилин. Тіма прийшов додому. І зразу зайшов у нашу спальню. Його навіть ніхто не помітив.

- Привіт, Квіточко — він підійшов до мене та поцілував мене — як почуваєшся? Тиск міряла?

- Та наче вже краще. Тиск... — я зітхнула — великий.

- Зрозуміло. Я сподіваюсь, що він зменшиться після цих таблеток — Тіма дав мені пластинку з таблетками — випий одну.

Ми говорили пошепки, щоб нас ніхто не почув. Я випила таблетку. Тимур подивився на мене.

- У мене хороша новина є

- Яка?

- Я здається тобі не казав. У нас змінювали завідуючого відділенням, бо попередній вийшов на пенсію. Було на місце чотири кандидати

- І, що?

- Одним з них був я. І я тепер завідувач відділення кардіохірургії — я відкрила рота після почутих слів.

- Вау. Це ж класно

- Авжеж. Зарплатня більше стала і вільного часу стане більше, бо я можу не стояти в операційній по декілька годин. Буду робити тільки заплановані операції

- Круто — я обійняла коханого. Який же він у мене молодець.

- Але єдине. Я у наступному місяці їду у відрядження

- На скільки?

- На тиждень. Сподіваюсь за цей тиждень нічого поганого не трапиться

- Я теж на це сподіваюсь

У спальню заглянула Влада.

- Як ти тут? — вона побачила Тимура — о, а коли ти встиг прийти?

- Тільки що прийшов. Вирішив спочатку зайти до Лілії

- Зрозуміло. Ліліє, там вже всі твої зібрались. Навіть тато твій приїхав. Я вам пропоную вийти

- Так, звісно — Влада вийшла з кімнати, а я подивилась на Тіму.

- Як думаєш, вони відреагують?

- Я думаю, добре. Про протилежне навіть думати не хочу

- Я теж. Ну, що ж, пішли — Тіма мені допоміг встати. І ми вийшли з кімнати. Пройшли коридор, але ще не зайшли до вітальні. Я стала та зітхнула. Ми зайшли у вітальню. На нас зразу всі звернули увагу. Я побачила, що у всіх було здивований вираз обличчя. Ніхто не очікував на цей сюрприз... Я підійшла до всіх.

- Привіт — сказала я. А всі досі на мене дивились здивованим поглядом. Я сіла на крісло — не дивіться на мене так. Мені стає якось ніяково

Я зрозуміла, що у всіх дар мови відібрали. Бо ніхто і слова не сказав. У кімнату зайшла Влада.

- А, що тут так тихо? — а після подивилась на всіх — ви що затихли, наче привида побачили. Краще ходімо обідати

Ми всі пішли у їдальню. І тільки коли всі випили по ковтку вина чи то коньяку враз ожили.

- Доню, а чому ми раніше не дізнались, що ти у положенні? — запитала мама

- Якось не було часу вам це розповісти

- Я тепер зрозумів, чому ви нас всіх зібрали — сказав тато. Я помітила, що він дивиться на маму добрим поглядом, не таким яким був до розлучення. І мама також. Але ж у неї вже є чоловік? Чи я теж чогось не знаю?

- Почекайте, а коли я тут була, ти вже була вагітна? — запитала мама Тіми. Я подивилась на Тіму. Подумала, що краще він відповість на це питання.