Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Отже радянський всеукраїнський день музики ознаменовано руською піснею. Остап Вишня очевидно цим хоче сказати, що, називаючи свою національну політику ленінською українізацією, партія і радвлада насправді провадять русифікацію.

Є у Вишні «усмішка» «Село згадує». Це «усмішка» про громадянську війну. Становище Вишні, що сам був у цій громадянській війні на боці петлюрівців, під час написання «усмішки» про «червоного партизана» було справді дуже пікантне.

Що ж робить він? Не дає жодного слова про причини громадянської війни, про визвольний зміст боротьби бідняків-червоних партизанів з міжнародною контрреволюцією і з власним глитайством. Добу громадянської війни він подає виключно як добу кривавих страждань, що від них «аж ніч почорніла». Доба громадянської війни у Вишні подана, як пригода партизана Семена, що кілька разів щасливо утікав від білих і все ж таки десь загинув.

Отже і в цій «усмішці» Остап Вишня змикається з тими, хто надзвичайно роздмухує уяву про громадянську війну на Україні, як про таку, що мала на меті породити колосальні страждання українського селянства, руйнацію села і т. д.

В одній «усмішці» Остап Вишня намагається уявити собі, як житиме селянин за доби цілковитої електрифікації побуту. Звичайно, він і не думає про те, що це буде доба соціалістичного ладу. За Вишнею технічні вдосконалення не порушують основ куркульського хуторянського сільського побуту (Електроціпок дітей б’є, «голосномовець молитву читає»… й т. д. (II—945).

В «усмішці» «Голосномовець» він подає ідилічну картину використання куркулем найгеніальніших досягнень сучасної техніки.

Куркуль використовуватиме радіо: щоб лякати птиць на свому городі, з свого саду виганяти пастухів, що крадуть фрукти, коли куркуль трактором оре свою землю, голосномовцем він викликає до себе жінку з обідом. Соціальний зміст такого ставлення до сучасності й до майбутнього зрозумілий.

І на кінець цього розділу варто згадати ще одну «усмішку», «Підмолоджування», де мова йде про омоложения людини. Велична проблема молодощів, що дала Гете натхнення для «Фауста», – у Вишні перетворюється на варіацію непристойного анекдоту про людину, якій пересадили залози тварини. Вишнин герой Фелікс Карлович через підмолоджування починає іржати і «задом бити» (III—187).

От і рівень творчий «короля українського юмору».

5. ЯК ОСТАП ВИШНЯ ЇЗДИВ ДО РАДЯНСЬКОГО КРИМУ

Якась редакція надіслала одного разу Остапа Вишню до Криму. Остап Вишня поїхав і описав свої вражіння. Звернемось до цього репортажу («Кримські усмішки»).

Історична частина цього репортажу обмежується поганеньким викладом нашвидку видобутих із популярних підручників відомостей про Крим типу:

– «Історична доба в Криму» починається тоді, коли біля його берегів з’являються греки-колоністи. Ще наприкінці 18 сторіччя до Р. X. двоє племен грецьких заселили Крим: йоняни й доряни. Вони заснували були такі місця, як Пантікапей (Керч), Гераклея (Синоп), Херсонес і т. ін. (III—13) та ще з обережним зауваженням: «За точність не ручуся». Або: «Може тут я й переплутав якісь там тисячоліття» (VIІІ—15). Словом, за таку якість і точність історичного матеріалу звільнили б з роботи всякого газетного кореспондента.

Остап Вишня починає цікавитись мовою кримського населення. Цікавиться тільки двома словами «платня» і «воші» (III—16), при чому останнє слово натхнуло нашого автора на цілу низку філологічних припущень, не більш цікавих і вартих по цінності, ніж це останнє слово.

Інші мовні явища, що виходять за межі грошей і вошей, Остапа Вишню не зацікавили.

Характеристика трудящих Кримської Радянської Республіки у Остапа Вишні приблизно така, як у збіднілого імперіаліста, що на нього плює всякий тубілець у колонії:

«Куди ти, мовляв, годишся. От раньше, що з тебе тепер візьмеш. А в очах у кожного тубільца так і стрибає, так і миготить зажерливість… і очі ці так і просвердлюють твою кишеню» (III—45).

Що було б, коли б цей ганебний імперіалістичний наклеп на «кожного тубільця» братньої Кримської Республіки перекласти на татарську мову й видати в Криму?

А що можно було б почути в відповідь на такі наклепи:

«Населення Криму хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує та «курортствує». Це все роблять жінки. Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву» (III—17).

Відзначивши, що головна суть Криму в тому, що він «субтропічна штука», Вишня подає цілу низку пошлих образів для характеристики революції в Криму «і зашуміла степами, долинами, горами, захвилювалася хвалинським морем червона легенда… Вихорем буйним промчалась, крилами червоними над південним берегом кримським затріпотіла… А ім’я тій легенді – революція» (III—64).

Власне кажучи, це не просто пошлість. Що є спільного між легендою, мрією, казкою і революцією? І невже революція в Криму це не факт, не правда, а легенда?

А от іще одне знущання з кримських трудящих, що будують в своїй країні соціалізм:

«Хай укриє Червоний Крим кетягами соковитими, щоб Ахметові онуки і правнуки одне одному переказували:

– Благословенна революція і благословенний час, що породив її» (III—73).

Хіба це не є ставлення до громадян братньої нам республіки, як до «кольорових людей», що не спроможні мислити інакше, ніж за релігійними зразками в стилі Алібаби?

От що привіз Остап Вишня із подорожі по Криму.

Інформація з донесення секретного співробітника «Корольов»

1 лютого 1930 р.

Гомонять у Харкові про арешт артиста Березоля СЕРДЮКА. Одні кажуть, що його арештовано за минуле, другі – що за сучасне. Але конкретного нічого ніхто не каже. Одначе, треба визнати, що арештом СЕРДЮКА більше цікавляться, як, приміром, ЄФРЕМОВА. Це можна […] лише тим, що СЕРДЮК – відомий артист. Його особа […] тих хто цікавиться театром. Деякі з прихильників театру стурбовані цим, мовляв, сезон Березоля – зірваний.

Я чув про його арешт на відкритті Будинку ім. Блакитного. Це, так мовити, була перша чутка про цей арешт. Деякі не йняли віри цьому. І я навіть точно не міг узнати – арештований СЕРДЮК, чи ні. Я згадую за цей арешт тільки тому, що це викликало інші балачки, які для вас матимуть певну вагу.

Деякі письменники заявляли, що коли справді СЕРДЮКА арештовано, то тут мусить бути чиясь і якась провокація. І приміром, СМОЛИЧ казав, що «знаю чиє це діло». Два дні опісля розказував мені про арешт СЕРДЮКА ОНИШКЕВИЧ (Вукопспілка). Цей ОНИШКЕВИЧ казав, що ДПУ має своїх агентів у Березолі, йому це відомо від артистів з Березоля, з якими він має особистий зв’язок. Він каже, що СЕРДЮКА «зрадила» артистка Березоля, що служить ДПУ. Прізвище цієї артистки він мені не хтів сказати, все ж я узнав від нього, що вона – галичанка.

Отже, якщо справді в Березолі є таємний спіробітник ДПУ і саме ця артистка, то треба його негайно змінити, бо коли про це знає ОНИШКЕВИЧ, то безперечно знають і артисти Березоля, бо тільки від них має ці відомості ОНИШКЕВИЧ, як він передав мені та й