Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Емілія.

- Ви вже готові? - запитує батько Марка, який щойно увійшов до кухні.

- Готові до чого? - поцікавилася я.

- Як? Маша нічого Вам не сказала? - здивовано переводить погляд з мене на сина, а потім зупиняється на дівчинці. - Я ж просив щоб ти попередила!

- А що я? - мала зображає святу невинність. 

- Збирайтеся! У Вас п’ять хвилин! - вигукує Віктор Іванович. -  Не змушуйте нас чекати.

- То куди ми всі збираємося? - цікавиться Марк.

- На озеро купатися! - видає Маша.

     “Вода? Тільки не це! Як і сам пляж зовсім не входить в мої плани!”

     Чудово! от просто краще немає вже куди! 

     Тягну час,  Повернувшись до кімнати. Повільно шукаю футболку, таку щоб якомога довша і личила мені десь так само,  як чохол від роялю. 

      В купальнику хизуватися в мої плани точно не входить. 

- Еміліє…! - чую батьківський голос. Та він мабуть ще по сходам йде, а вже підганяє мене.

- Поквапся! - гримає і смикає за ручку дверей.

- Та йду я вже, йду! - незадоволено бурмощу.

     “Це ви приїхали сюди відпочивати, а я на це все не підписувалася!”

     Зітхаю, оглядаю свій зовнішній вигляд бігцем у дзеркало і виходжу з кімнати.

- Нарешті! Тебе одну чекаємо! - супиться батько.

- Я про ваші наміри взнала кілька хвилин тому! - прибавляю кроку, щоб встигнути за ним.

     Разом з батьком ми вийшли з будинка.

     “Тільки не кажіть, що ви всі надумали пхатися в одну автівку!”.

     Так і є. Віктор Іванович за кермом, мій батько поряд. Марк вже сидить ззаду.

- Твоя черга. - звертається до мене Оксана Михайлівна.

- Ви про що? - вмикаю дурненьку.

- Сідай біля Марка. - пояснює жінка.

     “Ні-ні-ні! Нізащо я не буду біля нього їхати так близько!”, - промовляю про себе.

- Еміліє, давай швидше! - знову чую невдоволений голос батька. - Хутчіш! Марк не кусається!

- Вчора на кухні не вкусив і сьогодні не вкусить! - промовляє батько Марка.

     “Це що зараз було? Він так шуткує, чи це сарказм?”

- Сміливіше! - підбадьорює мене Оксана Іванівна.

     Переводжу погляд з жінки на Машу. А ця, мала бешкетниця, робить цьомчики!

     “Ще один невдалий натяк? Щоб їх!”, - зціплюю щосили губи, щоб не бовкнути зайвого вслух. 

     Розумію, що діватися нікуди!

     Врешті решт не з’їсть же мене Марк! Он і свідків ціла купа! Прийдеться бути йому чемним! 

     Здаюся. Сідаю в автівку, поряд з ним.

    Та піонерську відстань тримати не виходить, бо Оксана Іванівна з малою, яка вмостилася їй на коліна, притискають мене ближче до нього. І не просто ближче - впритул! 

- Не бійся, не вкушу! - шепоче мені на вухо. От нахаба.

- Та хто тебе знає! - відповідаю і тру об футболку спітнілі від напруження долоні.

- Нарешті всі зібралися! - бубонить мій батько. - Рушай, Вікторе! Доки ще хтось не загубився чи не передумав!

     “Це на мене зараз натякає? Чи в мене вже від Марка почалася манія переслідування?”

     Марк.

     Емілія тремтить поряд, як той листок на осиці. 

     Вперше, якщо чесно, викликаю таку реакцію у дівчини.

    Невже, я їй настільки аж огидний? Щоб ось так “підкидало” кожного разу, коли опиняюся з нею поряд!

    Наче ж не кривий, не косий, маю свій бізнес… далі не бачу сенсу перераховувати всі чесноти. Але щось тут не так! 

    Добре! Погоджуюся! Може не сподобатися сама ідея знайомства. Але ж який сенс “грати виставу”, коли ти ніколи раніше не бачила того з ким тебе намагаються познайомити? Виставляти себе як мінімум - дурепою, як максимум - несповна розуму! Більшість дівчат, перед тим, як починати розігрувати “виставу”, хоча б поглянуть на потенційний “об’єкт”, поспілкуються… А не ось це ось все! Ти мене не влаштовуєш і крапка! 

     “Або ж ти мене звідкись знаєш!”, - ця думка все більше і більше вкорінюється в моїй свідомості.

     І про “біляву подругу” могла довідатися…

     От і зійшлися всі пазлики в єдину картинку. Шкода що я й досі не знаю…

     Хто ж ти?

     І чому така стійка відраза до мене? Я ж наче жодної жінки в житті не образив! 

     Від постійних загадок в мене голова починає йти обертом!

- Яка краса! - вигукує матір, щойно ми почали під’їжджати до озера ближче. 

    Ось вже батько припаркувався. Вибрав саму велику галявину близько до води. Людей не те щоб мало, але по голові точно ходити ніхто не буде. 

    Дівчата, окрім звичайно Емілії, одразу скинули верхній одяг і опинилися в купальниках. Маша в яскраво-рожевому суцільному. Мама в темно-синьому. Зате Емілія в… Навіть не знаю якого кольору ця ганчірка що зараз на ній. Напевно в сусідського пса забрала з будки, в того самого, який підвивав так складно під її спів. Доречі вив він ліпше, ніж вона співала. Але зараз не про це!

     Думає що? Я на неї кидатися одразу почну, щойно побачу її напівроздягненою?