Читати книгу - "Війна з Росією"

— Можливо. Однак це мусить бути дзвінок із самого Білого дому.

— Залиште це мені. Сповіщатиму вас про все, Тоні. До зв’язку. Тримайтеся.

Мак-Кінлі подзвонив у сусідній кабінет Свінтону:

— Джеймі, з’єднайте мене з Верховним головнокомандувачем, будь ласка. Мені треба поговорити з ним до того, як він дістанеться Білого дому.

22:00 за центральноєвропейським часом,

16:00 за північноамериканським східним часом, четвер, 18 травня 2017 року Білий дім, Вашингтон, округ Колумбія

— Пані президенте, — підсумовував свій виступ Мак-Вайт, — ми абсолютно впевнені, що росіяни невдовзі увійдуть в Латвію. І цілком ймовірно, що й в Естонію та Литву.

Полковник Смітсон із позивним Ведмідь перестав робити нотатки (це був один із його найменш змістовних, хоч і потрібних, обов’язків як референта Ейба Мак-Вайта, радника президента США з питань національної безпеки) і підвів очі на стіни залу для оперативних нарад, який у Національній раді безпеки (НРБ) між собою називали «дровітня». Його нещодавно відремонтували, а старі дерев’яні панелі зняли, бо вони впливали на акустику і заважали під час відео- та телефонного зв’язку. Авжеж, нова обшивка з тканини давала хороший результат — тепер навіть шепіт було чути. У кімнаті стояла гнітюча тиша, поки президент наймогутнішої країни світу осмислювала те, про що їй тільки-но доповіли. Ніхто не ворушився.

Президент Лінн Діллон обвела поглядом присутніх за столом. У приміщенні, де було прийнято стільки рішень про війну і мир, зібралися генерали та адмірали, які керували військовою машиною Америки. Діллон подивилася на Мак-Вайта, колишнього генерала сил спеціального призначення, на адмірала Говарда, Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, на голову Об’єднаного комітету начальників штабів. Усі ці люди були добре знайомі з лютою жорстокістю війни та її наслідками. Вони не були підбурювачами-мілітаристами з популярних книжок, і всі як один вважали війну огидною справою. Але ці люди також знали, що бувають часи, коли країна повинна воювати, щоб захистити себе і все те, у що вірить та що для неї важливе. Президент зібрала докупи думки і заговорила повільно, зважуючи кожне слово, вдивляючись в обличчя присутніх.

— Поза всяким сумнівом, росіяни напали на Латвію, яка є членом НАТО, союзником Америки і державою, яку США завжди підтримували і визнавали — навіть тоді, коли всі змирилися з її окупацією Радянським Союзом. Шквал пропаганди, організація вчорашніх заворушень і кібератака, про яку мені щойно доповіли, є частиною цього нападу. Російський президент має намір повернути Латвію під владу Москви. І ми повинні зупини його. З’єднайте мене з ним якнайшвидше, будь ласка. Водночас маємо бути готові застосувати військову силу.

Вона повернулася до Мак-Вайта, свого надійного радника, до якого дедалі частіше зверталася за порадою:

— Що б ви порадили робити далі, Ейбе?

Мак-Вайт покрутив олівець між пальцями і мовив:

— Мем, я вважаю, що ви маєте рацію. Вам необхідно поговорити з президентом Росії. Упевнитись, що це не якась помилка. Ми організуємо зв’язок просто зараз.

Ведмідь піймав погляд співробітника НРБ, який вийшов з кімнати, щоб подзвонити в Москву.

Мак-Вайт продовжив:

— Крім того, також маємо показати російському президентові, що ми налаштовані рішуче і захищатимемо Латвію. Ми чули, що Німеччина та кілька інших країн стали на заваді реалізації Альянсом статті 5. Ви спілкувалися з німецьким канцлером, і вона чітко дала зрозуміти, що зможе підтримати застосування принципу колективного захисту лише тоді, коли своє слово скажуть Бундестаг і Конституційний суд; що вже й говорити про соціал-демократів — її партнерів по коаліції, — він запитально глянув на генерала Говарда, і той кивнув, погоджуючись. — Я вважаю, що нам необхідно забезпечити Латвії військову підтримку на суші, підсилити Балтійську повітряну поліцію і відправити кораблі у Східну Балтику. Якщо НАТО цього не зробить, ми змушені будемо діяти на двосторонній основі разом з іншими союзниками, які захочуть взяти в тому участь.

— Як діяти і з ким саме? — запитала президент, звертаючись до голови Об’єднаного комітету начальників штабів, генерала Марті Мак-Кенна, рудоволосого бостонця ірландського походження. Колишній командир танку, він був відомий ще й тим, що мав красивий голос і полюбляв заспівати при нагоді. Однак зараз ірландські балади були не на часі.

— Пані президенте, за вашим розпорядженням ми ще з минулої суботи почали приводити в стан підвищеної бойової готовності 6-й флот, 18-й повітряно-десантний корпус, підрозділ спеціальних операцій та Військово-повітряні сили США в Європі, тож тепер можемо розпочати місію протягом доби; другий і третій ешелони будуть готові за три та сім днів відповідно. Що ж до негайної допомоги, то ми можемо забезпечити передислокацію шести винищувачів F-16 і близько трьохсот осіб у складі екіпажів винищувачів 31-го авіаполку з військово-повітряної бази в Авіано, що в Італії, до бази у Лієлварде, розташованому південніше на схід від Риги.

— Протягом якого часу?

— Перші транспортні літаки групи екстреного реагування зможуть бути там за двадцять чотири години і почнуть готуватися до прибуття F-16. Щойно скінчиться наземна підготовка, — скажімо, ще за добу, — можна буде спрямовувати винищувачі. Тож перші з них прибудуть у Латвію за сорок вісім годин.

— Що ще?

— Два есмінці 6-го флоту наразі перебувають у порту Гамбурга. Вони зможуть прибути в Ризьку затоку за двадцять чотири години. Із наземними військами складніше. Нам знадобиться п’ять днів, щоб забезпечити особовим складом бригаду мотопіхоти, бойові машини якої зберігаються на складах у різних країнах Східної Європи. До цього слід додати принаймні десять днів для збору їх в одному місці, оскільки вони розосереджені на великій території. Тож зараз ми мало що можемо тут зробити. Я рекомендую використати 82-у повітряно-десантну дивізію сил глобального реагування. Це бойова група, чисельність особового складу якої становить близько чотирьохсот п’ятдесяти військових. Вона має належне спорядження і матеріальне забезпечення та може діяти кілька днів. Ми здатні розгорнути підрозділи першого ешелону за вісімнадцять годин.

— Чому вони не можуть діяти довше, а лише кілька днів? — запитала президент.

— Повітряно-десантні війська в бою користуються тим спорядженням, з яким висаджуються, аж поки не з’єднаються з іншими наземними військами або їх не доозброять із повітря. Отже, вони обмежені у можливостях користуватися важким озброєнням, мати належну тилову підтримку і необхідні боєприпаси, а також бути мобільними. Щойно ці війська передислокуються, ми за п’ять днів забезпечимо їх підкріпленням, висадивши з повітря бригаду сухопутних військ, кількістю близько п’яти тисяч осіб. Але допоки підкріплення не буде