Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

Два місяці потому. Березень.

Лілія.

Я вже дома та почуваю себе добре. Максимко завжди біля мене. Але є одна проблема. І, як на мене, вона велика. У мене немає молока. Через тиждень після пологів воно зникло. І ніякі чаї з молоком, які я пила і ніякі інші методи не допомогли, щоб його повернути. Тому Максимко харчується тільки суміщу.

А ще у нас залишились наші з Тимуром мами. Вони наполягли на тому, щоб залишитись. І у них був вагомий аргумент. І він звучить так “Навіщо вам няня? У вас є зайві гроші? Нам буде за щастя посидіти з онуками”. І тому вони залишились. Але як я обіцяла Богдану, Данилка зі школи забирає він. Нашим мамам це не дуже подобається, але це моє рішення. Тому їм нічого не залишилось як змиритись з цим.

До речі мій тато все ж повернувся у сім’ю. Він тепер живе з дівчатками у будинку. Вони разом вже зачекались маму. І хочуть, щоб вона якнайшвидше приїхала. Але мама додому навіть не думає їхати. І це не, тому що там тато, а тому, що хоче допомагати мені. Ще хоча б трохи побути з онуками.

Тимур весь час знаходиться на роботі, мене це не дивує і я на нього не серджусь через це, а ось його мама сердиться. Каже “Ти повинен бути дома хоча б ще ввечері, а не тільки вночі” та ще одна фраза, яка мені подобається, але я її ніколи не скажу, зате мама Тимура згадує її практично кожен вечір “Не забувай, що у тебе є сім’я, яка потребує твоєї... саме твоєї уваги!”

А Тимур на це ніяк не реагує. У нього як і завжди робота, звичайно не на першому місці, але все ж.

Коли я повернулась додому я була оточена увагою та турботою. З мене наче пилинки здували, аби я почувала себе добре. Що я, що Максимко були під надійним наглядом нашої сім’ї. І коли мені стало значно легше всі роз’їхались. Хоча ніхто не хотів їхати. Але довелось, бо у когось робота, у кого навчання. А у тітки Тимура знову якесь відрядження. Вона у нас дуже зайнята людина. Ось тільки наші з Тимуром мами не захотіли їхати.

Мія та Яна вже ходять у садок. Дома з наших дітей залишається тільки Максимко. Що роблять наші мами? Весь цей час? Моя прибирає практично кожен день. Каже, що у будинку весь час повинна бути чистота. А мама Тимура готує обіди та вечері. Тобто все, що повинна робити я, роблять вони. А коли Данилка приводить додому Богдан, то моя мама з Данилком робить домашнє завдання. Ангеліна В’ячеславівна в цей час йде на прогулянку з Максимком. А я відпочиваю. По суті виходить так, що я практично цілий день відпочиваю. Посидіти з дитиною яка вдень спить зовсім не важко. І ще одне, що мене порадувало так це, те що моє тіло прийшло у норму. Я вже не товста як було після народження дівчаток. Я прийшла в норму. В таку норму, коли я ще не була вагітна Данилком. Повернулась у свої 45 кілограмів. І це мене радує, але й дивує. Я ні на яких дієтах не сиділа та спортзал мені не потрібен був. Це виходить третя вагітність змінила моє тіло. Але більше вагітніти я не хочу. Хоча пройшло два місяці, та я пам’ятаю той день наче це було вчора. Як мені було боляче, як мене вимотали лікарі так, що я думала, що прийшов мій кінець. Кінець мого життя. Але ні, я жива. І дуже щаслива, бо маю сім’ю, яку ми з Тимуром створили. У нас тепер є дві донечки та два синочки. Яких я люблю всім своїм серцем. Тимур теж казав саме такі слова. Коли йде на роботу, каже, що буде сумувати за нами. І нехай він ввечері повертається, але весь день він сумує за нами.

Сьогодні Тіма на нічному чергуванні та прийде лише завтра. Його зміна закінчується о дев’ятій годині ранку, а після він вільний. І обіцяв цей день провести з нами. Так, навіть у завідувача відділення є нічні чергування. Нічні чергування не у його відділенні, а у приймальному відділенні, куди привозять людей швидка допомога.

А я вже після завтра повертаюсь у театр. Мене там усі зачекались. Чекають на моє повернення. Я вже у передчутті цього дня.

Вже третя година дня, мені дзвонив Богдан. Він сказав, що забрав Данилка зі школи, що вони йдуть додому. А дома лише я та Максим. Наші з Тимуром мами пішли на ринок, а після забирати з садочка дівчат. Вони іноді так роблять. Сьогоднішній день не виключення. Я сиджу біля Максимка. Він спить, а я читаю книгу. Останнім часом захопилась літературою. Прочитала вже чотири книги. І читаю п’яту.

У двері подзвонили. Я відклала книгу та пішла відкривати двері. Відкривши двері, я побачила Данилка та його тата. Вони зайшли у будинок та зняли взуття. Данилко попросив, щоб ми посиділи всі разом. Я, його тато і він. Я не була проти, бо знаю як для Данилка це важливо. Ми пройшли на кухню. Вони сіли на диван. А я почала робити каву та чай. Данилко в цей час розповідав про школу. Що йому там подобається вчитися, що все дається легко. Він кожен день розповідає це. Я доробила каву та чай, поставила чашки на журнальний столик. Ми почали пити та розмовляти.

- Як у тебе день пройшов?

- Добре, нічого особливого. Сиджу тільки з сином та й все

- Зрозуміло. А де всі? Щось нікого не чутно

- Мами пішли на ринок і за дівчатами

- Це виходить ми дома самі?

- Дома ще сини

- Ну, так

- Я піду подивлюсь, що там Максимко — сказав Данилко.

Син вийшов з кухні. А я знову подивилась на Богдана.

- До чого були всі ці питання?

- Просто хотів знати це — він подивився на мене хижим поглядом і мені це зовсім не сподобалось. Він дивився на мене так, наче хоче мене поцілувати. Я пам’ятаю цей погляд. Стільки років минуло, а я й досі його пам’ятаю. Я трохи посунулась.

- Ти чого від мене відсіла? — запитав він та підсів ближче до мене. І так я відсідала від нього до самого краю дивану. А він все сідав до мене ближче й ближче. І я вже хотіла встати як він схопив мою руку — ти куди?

- Хочу чашки помити — сказала я аби не сидіти біля нього. Не бути біля нього.

- Потім помиєш — він потягнув мою руку наблизивши мене до себе — Квітко, я тебе кохаю — прошепотів він мені вже на вухо. Ось так я близько була біля нього. І зовсім не могла відсісти, бо опинилась у його руках. Я зрозуміла, що буде далі і якою буде його наступна фраза. Трясця. Це все повторюється як сім років тому. Але цей раз не так як тоді. Тоді я сама його хотіла. А зараз він для мене огидний.