Читати книгу - "Olya_#1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Olya_#1" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 146
Перейти на сторінку:
3.

— Шпилька, — мовила Оля, так і зиркаючи в дзеркало.

Шафа зліва від неї тьмяно мигнула, і вона простягла туди руку. Каштанова змійка шпильки обвилась вкруг її зап’ястя і поповзла по пальцях.

— Хвіст. Не дуже високо…

Оля зсадила змійку на своє волосся, і та вмить заплела його в хвіст.

— Ну…

Вона ще зиркнула на себе в дзеркало. Погляд поглядом, а от решта…

Насправді — їй подобався її вигляд. Тобто — вона не вважала себе бозна-якою красивою, але нічого не хотіла в собі міняти. Геть нічого. З особистим інтерфейсом Skytek — найбажанішою річчю в світі — вона в принципі могла як завгодно змінити свою зовнішність. Але просто не хотіла. Спочатку ще думала трошки, непомітно дещо підкорегувати (наприклад, підборіддя — о, як же воно її бісило в юності!), але потім… Потім Макс якось сказав їй, що вона невимовно прекрасна. І вона в цілому заспокоїлась.

Звеселившись цим спогадом, вона крутнулась на одній нозі і рушила в коридор — двері каюти роз’їхались перед нею.

— Макс… — сказала вона про себе і прикусила губу. — Треба буде записати для Макса повідомлення. Одразу як вийдемо зі стрибка. Не забути! — труснула вона головою.

Пам’ятку збережено, — мигнув інтерфейс перед її взором.

Коридор розцвітав різнобарв’ям кольорів — бокові стіни були суцільними інфопанелями, по них урізнобіч пливла реклама Skytek і дочірніх компаній, General Biology, Soft Dreams Ltd., Embraer, Okinawa Inc., та, звичайно ж, — British Technology. Окрім цього — новини різних ступенів актуальності, дороговкази, різноманітні тупенькі мотивуючі ролики… Інфопанелі були, ясна річ, інтегровані до систем корабля і намагались потроху підлаштуватись під конкретного перехожого — коли Ольга вийшла в коридор, то одразу ж помітила декілька реклам інноваційної лінійки дрімів від Skytek Arts, найбільшої студії-розробника корпорації, а також інформативний дороговказ до шостого рівня, де й розташовувались каюти десантників.

Можна було, звичайно, поїхати ліфтом. Але… Насправді — вона ніяк не могла навтішатись фізичними можливостями свого інтерфейсу. От хоча б узяти параметри просторової орієнтації… Така координація рухів, швидкість реакції — цього геть неможливо було досягти на тому піратському софті, яким Оля користувалась за життя! А там же були навіть ерзаци військового програмного забезпечення, Олі самій траплялось розробляти, а частіше — оптимізувати подібні зразки, ними послуговувались як повстанці, так і організована злочинність. Але то все дитячі забавки в порівнянні з можливостями ліцензії!

Крокуючи коридором, вона плавно перейшла на біг і… Легко, пружно відштовхнулась від підлоги, перевернулась у польоті вниз головою і ривком відштовхнулась ногами вже від стелі, виставила ліву руку і м’яко приземлилась на неї — покотилась колесом по підлозі. Одна долоня — за нею інша, самими кінчиками пальців… Одна підошва, інша — ледь торкаючись… Вона востаннє відштовхнулась обома ногами від підлоги і, зігнувши коліна, в польоті обхопила їх руками, перекрутилась через голову і приземлилась на ноги, наче так і треба. Кайф!

Коридор спускався вниз, і Оля так і по бігла по ньому підтюпцем. Потім спинилась. «Це ж і офіцери могли бачити мої викрутаси по відео, — дійшло раптом до неї. — чи Асланоглу… або й сам командор! Незручно вийшло, гм…». Але врешті вона струснула головою і рушила далі.

«Прямо там — дивина! — думала вона собі. — Може, я цей… Відпрацьовую фізичні нормативи, от. Я ж не військова на відміну від всіх них — тижневі курси не враховуються. А треба тримати марку».

«На те спортзал є», — зауважила одна з її в’їдливих субособистостей, але Оля на те не звернула особливої уваги.

І тут одразу ж перед її байдужим поглядом, що розглядав саме контекстну рекламу на стінах, виникло віконце текстового чату:

Sr. Michman Ramos:

Привіт! Уже виспалась?

/анімоване дівча позіхає і протирає очі, надувшись, вилазить із ліжечка/

Ольга всміхнулась — Мануела, строго кажучи — старший мічман Мануела Рамос була тут пілотом десантно-бойового човника E-9 Osprey і ледь не єдиною людиною, котру Ольга могла б поки що назвати тут приятелем. Мануела подобалась Ользі тим, що, на відміну від більшості людей, її цікавило ще щось, окрім дрімів — вона була фанатом своєї справи. Маневрені бої в космічному просторі та атмосферах планет, фігури вищого пілотажу, карколомні розвідувальні, пошукові та десантні операції — ось чим жила ця дівчина! Це й стало поштовхом для їхнього ближчого знайомства.

Коли Ольга в плановому порядку консультувала екіпаж перед вильотом, то Мануела збалакалась із нею щодо історичних дрімів, виявилось, що льотчиця, окрім зависання в нескінченних військових симуляторах, полюбляє також детально розбирати реальні сутички та битви минулого, по своїй спеціальності, звичайно. Тож Ольга і скинула їй кілька цікавих авторських збірок на цю тему — в основному все те стосувалось цікавої самій Ользі російської історії. І, на диво, ці її дріми не на жарт захопили льотчицю.

На другий день, коли вони вже бовтались десь у межах Поясу Койпера, а Оля впорядковувала свою каюту, старший мічман ввірвалась до неї як ошпарена.

— Міс Рушді… мем.

Вона нерішуче спинилась у дверях і раптом витяглась, як по команді «струнко».

— Лейтенанте Рушді, мем, дозвольте звернутись!

Ольга ніяково розсміялась і замахала руками.

— Ось… облиште цю нісенітницю, — мовила вона, так і всміхаючись. — Я навіть не військова, і… перестаньте. Заходьте, будь ласка.

Мічман зайшла, і вони врешті розговорились.

— Ваш дрім… Що ви мені дали учора — це щось неймовірне!

— Який саме?

— Ну…

Мануела заломила руки і почала ходити по кімнаті туди-сюди — захоплена спогадами, вона, видно, і геть забула про острах та субординацію.

— … З тих історичних. Про Другу світову! Я була пілотом, пілотом радянського винищувача…

Мічман енергійно замахала руками і підійшла до Ольги.

— … і там мене збивають. Над окупованою територією! Два дні я мала пробиратись до своїх, а там болота, суцільна болотиста місцевість, і осінь, холод, скажений вітрюга, так! Гнилі болота, і всі ці миршаві села, танкові колони по розбитих дорогах, мряка… а у мене із їжі одна нещасна шоколадка — така гірка! — а зі

1 ... 3 4 5 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Olya_#1"