Читати книгу - "Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський"

До Києва із заслання повернувся М. Грушевський. Над будинком Педагогічного музею піднято жовто-синій прапор.

Газета «Вісті з Української Центральної Ради» спростовує рішення УЦР від 10 березня та вперше запроваджує в обіг неправовий, сегрегаційній термін «національні меншості»: «Українська Центральна Рада у Києві організувалася 4 березня, об’єднуючи українські організації на спільних домаганнях: територіальної автономії України з державною українською мовою, із забезпеченням прав національних меньшостей — росіян і інших».

З’їзд Товариства українських Поступовців висловився за автономію України у складі Росії, перейменував організацію на Союз українських автономістів-федералістів. Головою СУАФ обрано С. Єфремова (м), заступниками — В. Леонтовича (м) та А. Ніковського (м), членами тимчасового ЦК — В. Біднова (м), Д. Дорошенка (м), С. Ерастова, Ф. Матушевського (м), В. Прокоповича (м), О. Шульгіна.

Кидається в очі відсутність прізвища М. Грушевського в будь-якому контексті, пов’язаному як з передреволюційною діяльністю ТУПу, так і з легалізацією останнього як політичної сили. На нашу думку, можна стверджувати, що з’їзд СУАФ став першим кроком на шляху офіційного розлучення М. Грушевського із «вільними каменярами».

Країни Антанти почали наступ під Аррасом, маючи на меті остаточний розгром Німеччини та завершення війни.

Сполучені Штати Америки оголосили війну країнам Почвірного союзу.

Відкриття Українського Національного конгресу. Його перша ухвала засвідчила послідовність політичної позиції масонів — членів ТУП/ СУАФ:

1. «Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами українського народу з’їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі».

2. «Автономний устрій України, а також інших автономних країн Росії матимуть повні гарантії в федеративному ладі».

3. «…Єдиною відповідною формою державного устрою з’їзд вважає федеративну й демократичну Республіку Російську».

4. «…Одним з головних принципів української автономії — повне забезпечення прав національних меншостей, які живуть на Україні».

5. «…Признаючи за Російськими Установчими зборами право санкції нового державного ладу Росії, в тім і автономії України, і федеративного устрою Російської Республіки, … до скликання Російських Установчих зборів прихильники нового ладу на Україні не можуть зостатися пасивними, але в порозумінні з меншими народностями України мають негайно (підкреслено нами. — Д. Я.) творити підстави її автономного життя».

6. «Український з’їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового уряду щодо організації і об’єднання громадських сил, признає негайною потребою організацію Крайової ради (Областного совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти Українська Центральна Рада».

7. «Український з’їзд, визнаючи право всіх націй на політичне самовизначення, вважає а) що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею пограничної людности…»

8. «…Щоби в тих країнах Федеративної Російської Республіки, в яких український народ складає меншість людности, українському народові були забезпечені права меншости на таких же умовах, на які на Україні забезпечуються права меншості неукраїнців».

Разом з тим, перший документ Українського національного з’їзду разом із цілком демократичними, під тиском делегатів національно-соціалістичної орієнтації, сформулював тезу, яку згодом висунули в іншій центральноєвропейській країні і яка дістала назву «фашистської». А саме, Національний з’їзд зажадав створення держави, заснованій на принципі національної сегрегації. Цей принцип, очевидно, за визначенням несумісний з поняттям «демократія», яка передбачає запровадження рівних прав для всіх, а не створює окремі права для будь-якої більшості та будь-якої меншості. Власне, саме такий принцип був якщо не цілком реалізований, то ясно декларований відомим імператорським Маніфестом в жовтні 1905 р. Слід також наголосити і на тій обставині, що всі попередні законодавчі комплекси, які впродовж 1000 років діяли на території сучасної Правобережної України, не знали такого поняття як «національна меншість» або «національна більшість» і, відповідно, не знали і знати не могли про відмінності в правах та обов’язках між ними.

Аналізуючи перебіг Національного з’їзду та ухвалені ним документи, О. Грибенко звернув увагу на вакуум легітимності і Національного Конгресу, і самої УЦР. Представництво в останній забезпечувалося на підставі територіального, партійного, професійного, згодом — національного принципів, але не на підставі загального виборчого права, тобто не була створена правовим шляхом. Таким чином, вся діяльність УЦР відбувалася поза існувавшим на той час в державі правовим полем.

«Відновлювальна» конференція Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) підтримує федеративний статус України у складі Росії.

Установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) висловлюється за негайне втілення у життя національно-територіальної автономії України, аграрну реформу, підтримку Тимчасового уряду, «оскільки він відстоюватиме інтереси трудового народу».

Війська Антанти розпочинають наступ в районі м. Реймс. Бої з перервами тривали до 7 червня.

Голова Української національної ради Петрограда П. Стебницький (м) звертається до Тимчасового уряду з ідеєю створення урядом для управління Волинською, Катеринославською, Київською, Подільською, Полтавською, Таврійською, Харківською, Херсонською, Чернігівською губерніями та Кубанською областю спеціальної обласної ради на чолі з урядовим комісаром.

Київський губернський з’їзд Української селянської спілки доручає делегатам на І Всеросійський селянський з’їзд домагатися автономії України, федеративного устрою Росії, скликання українського сейму, формування на основі запасних частин окремих українських військових підрозділів.

Від перших днів травня з’являються поки що поодинокі симптоми радикалізації соціально-економічних та політичних вимог селянськими та «військовими» (тобто тими самими селянськими) громадськими організаціями та інституціями.

Найрадикальніша вимога тих днів: Харківський губернський селянський з’їзд вимагає від Тимчасового уряду негайного офіційного визнання права українського народу на національно-територіальну автономію.

У Петрограді створено коаліційний Тимчасовий уряд під головуванням князя Г. Львова (м). До його складу увійшли І. Годнєв, О. Керенський (м), О. Коновалов, О. Мануйлов, В. Набоков (м), М. Некрасов (м), О. Пешехонов, М. Терещенко (м), П. Переверзєв, М. Собелєв І., Церетелі (м), В. Чернов, Д. Шаховський, О. Шингарьов (м).

І Всеукраїнський військовий з’їзд