Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Де Тарас? — озирнувшись, тихо запитала Христя.

Мирослава, знизавши плечима, відповіла:

— Ти ж сама хотіла, щоб він пішов.

Христина закотила очі й, поглянувши через плече подруги, всміхнулася:

— Проте твій тут.

Міра, захитавши головою, опустила очі.

— Сьогодні у всіх нас був важкий день, — промовила Христина й присіла в крісло.

Дем’ян відійшов, давши дівчатам поговорити наодинці. Мирослава, присівши поряд, взяла подругу за руку.

— Не хочеш мені дещо розповісти? — підбираючи слова, прошепотіла.

Христина поглянула на Мирославу. В її очах бриніли сльози, і Христя, опустивши голову, важко зітхнула.

— Пробач, не зараз.

— Я все розумію, — кивнувши, промовила Міра й обійняла подругу за плечі.

Христина, діставши мобільний телефон із сумки, зайшла в контакти й тремтячими руками написала Тарасу повідомлення лише з одним словом: «Дякую».

Міра відвернулася й, стиснувши вуста, поглянула на Дем’яна. Їхні погляди зустрілися, і дівчина відвернулася.

Христина, отримавши повідомлення від Тараса наступного змісту: «Будь ласка, блакитноока. Я навіть і не думав, що ти маєш мій номер телефону», легко всміхнулася.

Швидко написавши відповідь, Христина задумалася, чи варто взагалі продовжувати з ним розмову. Видаливши повідомлення, зітхнула.

Коли прийшла матір Христини — Лідія, Мирослава, оглянувшись, легко всміхнулася Дем’яну й пішла. Дем, вийшовши з ними разом із лікарні, провів їх поглядом і сів у автівку. Діставши телефон, написав повідомлення Крістоферу й відразу отримав відповідь, що Ізекіл і Міраз вже в місті.

Тим часом Христина ніяк не могла всістися на задньому сидінні. Голосно фиркнувши, лягла й поклала голову на ноги Мирослави. Поглянувши на Міру, сіпнула її за рукав.

— Я скоро стану старшою сестрою, — підморгнула Христя.

Мирослава всміхнулася й, не стримавшись, вигукнула: 

— Лідіє Іванівно, я вас вітаю! Це чудова новина!

Лідія, подякувавши, усміхнулася й поглянула на дівчат у дзеркало.

— І серед самої темної ночі все одно знайдеться промінчик світла, — тихо сказала Христина.

Мирослава, почувши сповіщення на телефоні, дістала його із сумки. Матір написала повідомлення, що зустрінеться з Пелагеєю й, можливо, затримається.