Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова 📚 - Українською

Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

165
0
19.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої" автора Наталка Шевцова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 123
Перейти на сторінку:

Тому Вівіан ні секунди не шкодувала про те, що, тільки-но Ітана дозволила їй зазирнути у свої спогади, вона активувала ретрансляційне заклинання.

Ніколас потер збороджене зморшками втоми та занепокоєння чоло. Голова боліла, очі сльозились й самі собою заплющувалися.

Адже хоч і маг він був не просто сильний, а найсильніший, і обранець Предвічного Полум’я, і ​​владу на своїй землі мав майже безмежну, тим не менш, як не крути, він усе ж таки залишався людиною. З усіма, най їх, властивими людині слабкостями та обмеженнями.

Не міг він обходитися без сну. Хоч трісни! І ще ці нерви та хвилювання... А від них цей страшний головний біль, ніби хтось проникнув у його черепушку спеціально для того, щоб прокип’ятити йому мізки, навіщось встромляючи при цьому в них ще й гострі голки. Й начебто цього було мало, ще й… Скроні пульсують! Та так, що не знай він напевно, що подібного не може бути, ні секунди не сумнівався б, що в його голові оселилися дятли.

Два, на диво, завзятих й старанних дятли.                       

Йому б поспати хоч годинку, або хоч пів годинки, а не стояти тут й виправдовуватися в тому, чого він не робив. Мало того, навіть не збирався робити! Слава богам, сьогодні він у цьому був упевнений, бо мав свідка. Точніше, свідчицю. А можливо навіть і свідчиць.

– Це не я, – втомлено, цілком чесно, відхрестився він від чергового нібито скоєного ним вбивства, тепер вже потираючи скроні, намагаючись втихомирити дятлів. А чому б і ні? Адже подобається кішкам й собакам, коли їх гладять по загривку. Чим же дятли гірші? А нічим! Дятли виявилися не гіршими, а кращими, тобто зовсім непідкупними!

– Це ніяк не міг бути я, – повторив Ніколас і для більшої переконливості додав: – Мені просто ніколи було…

– Просто ніколи було? – глузливо перепитав Ілберт Смартіс.

– Це не я! – роздратовано гаркнув Високий лорд. І він мав на це роздратування повне право. Оскільки не розумів, на яку завірюху й хуртовину, йому потрібен у замку натовп дізнавачів, якщо його наречені, як і раніше, мруть з тією ж швидкістю, що й квіти у лютий мороз. Не кажучи вже про те, що з підозрюваних у них, як і раніше, він один!

– І так, мені було ніколи! Бо я займався вашою роботою! І, до речі, на відміну від вас, я дівчину не просто знайшов, але найшов живою й доставив до лікарів! А ось чим ви доведете, що то були не ви?! Тільки тим, що покійна вказала не на вас, а на мене? Таке собі алібі, скажу я вам, між нами, не вчора народженими магами, кажучи…

– Й тим не менш, краще, ніж у вас! – відразу відбив не залишаючись в боргу його опонент.

Не те щоб Ілберт Смартіс, й справді, підозрював свого візаві у вбивстві. Просто робота у нього була така, усе й усіх ставити під сумнів. Ну, й плюс характер уїдливий. Ось тому й причепився він до фрази, що кумедно прозвучала. І навіть вже встиг було пошкодувати про це, і тут на тобі: виявляється, недаремно причепився! Оскільки, намагаючись відкараскатися, лорд йому збрехав!

– Мою невинність доведе будь-яка некроекспертиза! Не хочете спитати, чому? – уперши руки в боки та випнувши груди поцікавився ображений у своїх найкращих почуттях дізнавач.

– І чому ж? – віддзеркалив войовничу позу візаві втомлений доводити свою невинність Високий лорд.

– А те, що в той момент, коли ми з вами розлучилися на драконодромі, дівчина вже була годину, як мертва! Годину! Цілу годину! – двічі повторив він. – А тепер запитайте у мене, скільки у мене свідків того, що я ні на мить не залишав бального залу?

– Впевнений, що більш ніж достатньо, – зрозумівши до чого хилить його опонент, похмуро відповів Ніколас.

– А от я про вас цього сказати не можу, – вже заспокоївшись, холодним тоном парирував головний дізнавач. – Бо точно знаю, що за пів години до початку феєрверку вас у залі не було.

– Ні, не було, – вкотре потерши пальцями скроні, підтвердив Ніколас. – У мене розболілася голова і я… вирішив прогулятися… гм-гм… у зимовому саду.

– Один? – майже ласкаво уточнив Ілберт Смартіс.

– Так. Один, – кивнув Ніколас.

1 ... 43 44 45 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"