Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова 📚 - Українською

Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

165
0
19.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої" автора Наталка Шевцова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 123
Перейти на сторінку:
Глава 20

Глава 20

– Ні, не один! – одночасно з ним обурено сповістила Вівіан. – Я пішла слідом за ним. Що ви так дивитеся на мене? – пирхнула вона. – В мене просто було погане передчуття! Обґрунтоване, зауважте, погане передчуття! Крім того, капітан Маріус погодився мене прикрити. Він створив фантом, щоб усі думали, що я, як і раніше, у залі. Ну а полог невидимості, щоб ніхто не помітив, як я залишаю зал – це вже я сама.

– М-ааріуссс значить ... ссстворив фантом? – тоном кобри, що зачула здобич, задумливо перепитав головний дізнавач.

І усі одразу ж згадали, що капітан Маріус не просто чудовий ілюзіоніст, а й практично офіційний двійник свого лорда. І дружно запитально подивилися на нього.

– Е-е-е, – виставивши перед собою долоні, заперечливо замотав головою вже пожалкувавши про те, що погодився допомогти принцесі, капітан. От вже ж воістину. Не роби добра, не отримаєш у відповідь зла. – Не треба на мене так дивитися. Я нікого не вбивав! Точніше, вбивав, звичайно ж, – зробив поправку до своєї відповіді чесний він. – Але не наречених, а хримтурсів. І взагалі, у мене свідок є... Тобто, свідчиця... Тобто, алібі. Я з ним… Тобто з нею провів увесь вечір. Впевнений, якщо потрібно буде Беребра підтвердить…

– Не треба, – заперечливо похитав головою Ілберт Смартіс. – Мої люди наглядали не лише за Високим лордом, а й за вами теж, капітане.

– Наглядали за мною? – перепитав здивований Рафаель. Причому здивований дуже й дуже неприємно. Він, бачте, зі шкіри пнеться, щоб допомогти слідству, ні себе, ні своїх хлопців не шкодуючи! І ось вона вдячність! – Зачекайте, тобто ви мене не тільки-но підозрювати почали? – риторично уточнив він одночасно ображеним й сповненим ворожості тоном.

Головний дізнавач розвів руками та знизав плечима.

– Капітане, ви містифікатор, причому не який-небудь, а один із найкращих. І при цьому ви – найкращий друг та довірена особа одночасно й нашого головного підозрюваного, й підзахисного. Станьте на моє місце, і скажіть чесно, ви б себе за такого розкладу не підозрювали б?

Рафаель кивнув головою. Саме так він і вчинив би, подумки погодився він, і бажання заявити столичному важняку, щоб він на його щиру готовність допомогти більш не розраховував – тут же відпустило. Але... неприємний осад усе ж таки залишився. І тому він не зміг не залишити за собою останнє слово. Само собою, зневажливо-під’юджуюче.

– І що ж такому висококласному містифікатору, як я, якби зі мною не було супутниці, з якою я мав підтримувати бесіду, завадило б залишити замість себе фантом, й, сховавшись за пологом невидимості, подібно до її Високості, покинути бальний зал?

– Враховуючи специфіку вашого дару, мої агенти приглядали за вами за допомогою лінз, що сканують ауру, – не утримавшись від легкого єхидства у тоні, відповів столичний важняк. – Треба було, як я тепер розумію, за допомогою них також і за Її Високістю наглядати, але так вже вийшло, що я був про її розсудливість вищої думки. Що ж, більше я такої помилки не зроблю, – водночас докірливо й багатообіцяльно подивившись на принцесу, додав він. Потім перевів погляд на небіжчицю, і діловим тоном резюмував: – Отже, ми маємо справу з дуже сильним магом ілюзій, який до того ж виявився дуже добре підготовленим до своєї ролі. З чого, по-перше, випливає, що він готувався не один день і навіть не один тиждень. А по-друге, цей хтось завжди мав перед своїми очима оригінал. З цим визначилися, пішли далі…

– Не зовсім, – заперечливо похитала головою Вівіан, якій не давав спокою вираз очей лже-Ніколаса. – Хтось із вас звернув увагу на вираз очей двійника? – поцікавилася вона. – Так, я й думала, – кивнула вона, побачивши в спрямованих на неї поглядах розгубленість та здивування. Після чого, витягла з пам’яті покійниці спочатку епізод, у якому вбивця дивився на свою жертву, неначе на божество, а потім момент смерті дівчини. І пояснила: – Ніхто не зміг би настільки натуралістично зобразити абсолютне обожнювання. Щоб так на когось дивитися, потрібно щонайменше молитися на цього когось, бачити в об’єкті свого кохання недоторканне, верховне божество. Божество, за одну посмішку якого такий закоханий готовий на все: покласти до його чи її ніг весь світ, померти, якщо буде потрібно, убити, якщо на те буде воля божества... Ось тільки Іттана Рагнвальдська не хотіла вмирати. З чого випливає, що той, хто дивився на неї, як на божество, ніяк не міг її вбити. У нього просто рука не піднялася б. Але, якби, навіть і піднялася, то він точно не став би її вбивати з виразом безпристрасного вдоволення на обличчі.

На обличчях усіх присутніх, як і раніше, читалися розгубленість та здивування. З Її Високістю не те щоб були незгодні. Бо всі, наведені нею докази, як то кажуть, були й наявності. Але й погодитись теж ніхто не був готовий. Оскільки це означало б, що вони взагалі ні демона не розуміють.

– Розслабтеся, усе досить просто пояснюється, – тим часом продовжувала принцеса, вдаючи, що не помічає того, що остання фраза остаточно ввела усіх в ступор. – Так, ми маємо справу з магом ілюзій. І цей хтось безперечно добре знайомий з манерою поведінки Високого лорда. Але! – вона підняла вгору вказівний палець. – Ми зовсім не обов’язково маємо справу з дуже сильним магом ілюзій, бо… – вона взяла невелику паузу, за якою, карбуючи кожне слово, повільно промовила: – Ітана бачила те, що хотіла бачити! Точніше, водночас і того, кого хотіла бачити і те, що хотіла бачити. Нікому, це нічого не нагадує?

Ілберт Смартіс хмикнув, кивнувши головою.

– Ві, ти впевнена?

Вівіан кивнула головою.

– Настільки захоплене й водночас щире обожнювання в очах убивці Іттана могла бачити тільки, якщо була б під впливом артефакту. А воно було щире. Ви самі це бачили. І будучи сильнішим й досвідченішим емпатом, ніж я, знаєте це, не гірше за мене. Як я вже й казала, подібний погляд просто неможливо зіграти, – впевнено резюмувала вона.

Ілберт Смартіс вкотре гмикнув. Цього разу вже замислено. Потім похитав головою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 44 45 46 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"