Читати книгу - "Інґа"

Запитання Інґи і відповіді її візаві були відвертішими, коли вона брала інтерв’ю у наступника Леветцова на посаді шефа поліції, набагато войовничішого графа Вольфа-Генріха фон Геллдорфа. Він хвалився Інзі, що злочини скоротилися вдвічі після приходу нацистів до влади, переважно завдяки обмеженням євреїв[29]. «Тож ви ненавидите євреїв?» — спитала Інґа і зазначила, що Геллдорф відповів із «чарівною хлопчачою усмішкою: “Я завжди був антисемітом, і глибоко переконаний, що євреї стали причиною нашої поразки… Знаю, що іноземці дивляться на нас, як на варварів, але це тому, що вони не постраждали від них так, як ми”»{348}.

Неможливо з цих двох коротких тогочасних спогадів зробити висновок про погляди Інґи на «єврейське питання». Згодом у своєму житті вона в міцних висловах засуджувала антисемітизм і близько зійшлася з кількома євреями, а також мала бурхливий роман із лікарем-євреєм, що підняв її громадянську свідомість. Але на той час ані в своїх нарисах, ані в листах до Ольги Інґа прямо не схвалювала і не засуджувала якісь аспекти нацистської ідеології, хоча засуджувати її на папері було б і нерозсудливо. Попри її зустріч із Гіммлером і те, що вона чула і мала час від часу бачити на власні очі, вказує на відсутність розуміння усіх глибин нацистських звірств.

Це випливає з її ремарки, мимохідь зробленої в листі до Ольги, про чудову берлінську погоду на Великдень 1936 року як приємну несподіванку, бо прогноз обіцяв холод і дощ. Несподівано гарна погода мала бути «особливо… приємною для багатьох людей, що тижнями просто сиділи в тюрмах», — зазначила вона, ніби концентраційні табори були звичайними в’язницями, в яких нудьга і зневіра ставали найбільшими випробуваннями{349}.

Звісно, Інґа була не єдиною в Німеччині, хто не бачив реальних намірів та дій нацистів. Тим, хто піддався їхнім чарам, особливо складно було повірити, що вони насправді нелюди. Навіть проживши рік у нацистській Німеччині, Марта Додд — красива донька американського посла — наполягала: «Чутки в пресі та історії про звірства — поодинокі випадки перебільшень злих, вузьколобих людей»{350}. Коли ж американські журналісти стверджували, що бачили жорстокість на власні очі, Додд їм не вірила. Вона навпаки вважала, що Німеччина переживає розквіт тим захопливіший, що особливо цінувалися енергійність і чесноти молоді. Врешті-решт Додд образилася на нацистів, але в листі до письменника Торнтона Уайлдера через шість місяців після прибуття до Німеччини вона захоплювалася нацистською молоддю з «ясними обличчями, сповненою оптимізму»{351}.

Інґа використовувала майже ідентичні вирази у нарисі, який написала після відвідин нацистського табору для молоді, де юних жінок по черзі навчали фізичний вправності паралельно із втовкмаченням віри в те, що чоловіки вищі, а материнство є найвищім покликанням слабкої статі. Вона звітувала, що побачила лише «щасливих, свіжих дівчат», чиї очі світилися думкою «життя прекрасне!»{352}.

Усе ще сподіваючись знайти нового чоловіка і мати від нього дітей, Інґа відгукнулася на цю картину жінок як частину великого суспільного експерименту, не поглинутих марнотами сучасного світу споживання. У матеріалі під заголовком «Жінки Третього рейху», який з’явився у недільному номері Berlingske Tidende за кілька тижнів до Різдва 1935 року, Інґа визнавала, що Берлін не такий розкішний, як Париж, але вважала це його перевагою. У Берліні вона побачила «розумних, веселих жінок, що енергійно і цілеспрямовано крокували в своїх чобітках з низькими підборами. Внутрішнє відповідає зовнішньому — наче в них є нагальніші справи, ніж думки про довжину спідниці на три чи шість сантиметрів нижче коліна»{353}.

Інґа написала Ользі, що коли розповіла про намір взяти інтерв’ю у Гітлера, «всі подумали, що я з тим самим успіхом можу пробігтися навколо світу на одній нозі»{354}. Але яскраві зауваження, якими вона оперувала, пишучи про роль жінок у нацистській Німеччині, змусили Ґеббельса дійти висновку, що бажання Інґи взяти у фюрера ексклюзивне інтерв’ю можна задовольнити.

Ексклюзивне інтерв’ю з Гітлером було метою кожного кореспондента в Німеччині, і давав він їх дуже рідко. Часто Ґеббельс або, як у випадку з американськими журналістами, фаворит Гітлера із гарвардською освітою Путці Ганфштенґль казав репортеру, що фюрер погодився на пропозицію розмови віч-на-віч, та коли той приїжджав, то дізнавався, що Ґеббельс чи Ганфштенґль надали гарантії і вже домовилися на той самий час із багатьма іншими колегами